Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 2. МЕТАФІЗИКА

§ 2. Онтологія як підрозділ метафізики

Зміст категорії буття. Суще, буття, сутність

Будучи тим. що існує (матеріальні речі, властивості, відношення, а також ідеї, теорії цінності), й охоплюючи, як матеріальне, так і ідеальне (духовне), буття у широкому розумінні є всеосяжною реальністю, найзагальнішим поняттям про суще взагалі. У поняття буття, що постає вихідним в осмисленні людиною світу, здійснювано-інтеграцію засадничих ідей про світ як ціле, тобто світ, який є й існує як нескінченна цілісність природного та духовного, індивідів і суспільства. Усе це постає сущим — унікальним, неповторним у його внутрішніх та зовнішніх виявах, умовах існування, що ніколи не відтворюються знову й не постають незмінними.

Нескінченне різноманіття форм та виявів конкретних об'єктів світу, з усіма їхніми властивостями, зв'язками й відношеннями є впорядкованим та існує певним способом. Зміст поняття світу, найзагальніші знання про системно-структурну упорядженість світу розкривають через систему категорій, універсальних філософських понять буття, дійсності, сутності, існування, субстанції, матерії, руху, простору, часу, системності, а також речі, властивості, відношення тощо. Категорії — це гранично абстрактні поняття, результат відображення в узагальненій формі суттєвих властивостей предметів та явищ дійсності, форми мислення, що є способом аналізу й синтезу дійсності або її окремого фрагмента.

Так, під сутністю розуміють те, що становить сукупність основних властивостей речей, внутрішній зміст предметів та об'єктів, який виражається в єдності усіх багатоманітних форм буття. Зіставна з одиничним, особливим, конечним категорія існування відображає факт наявності речі, явища чи процесу, відображуваних категорією дійсності, не розкриваючи, однак, цілісності, системності. Зміст їхньої дійсності виявляє різні за характером та принципом рівні матеріальної, соціально-історичної, ідеальної (наукові теорії, цінності, досягнення культури) реальності.

Поняття речі, відбиваючи дискретну (перервну) структуру навколишнього світу, позначає будь-який фрагмент буття, наділений відносною незалежністю, цілісністю й стійкістю існування. Категорія властивості, зумовлюючи відмінність чи ж спільність предмета з іншими предметами, характеризує визначеність буття речей у єдності їхніх внутрішніх та зовнішніх розбіжностей. Найрізноманітніші властивості предметів постають об'єктивним підґрунтям існування численних типів відношень, адже речі не становлять простої сукупності властивостей або ж чистої субстанції безвідносно до інших речей. Категорія відношення позначає взаємозалежність речей - елементів певної системи, їхню відносну самостійність та стійкість. Дослідження відношень під час вивчення явищ механічного і часового переміщень, кінетичної й потенційної енергій тощо притаманне вже класичній фізиці. Відношення речей та явищ численні й багатоманітні: просторові та часові, причинно-наслідкові, відношення частини і цілого, форми та змісту, зовнішнього і внутрішнього тощо.

Виявлення власне філософського змісту сутності буття обертається розв'язанням низки питань: світ один чи світів багато (безвідносно до їхнього якісного наповнення), чи є світ людиновимірним, сумірним з людиною, чи походить світ з одного онтологічного засновку або ж має різні сутнісні засади й спосіб буття?

Категорія буття за ознакою існування об'єднує найрізноманітніші явища, предмети та процеси. Для вираження ідеї внутрішньої єдності буття при розумінні світу як деякої цілісності використовується філософська категорія субстанції. Філософський зміст категорії субстанція (від лат. «substantia» - «сутність», «дещо, що лежить в основі»), що позначає внутрішню єдність різноманіття речей світу, визначається ідеєю абсолютної самодостатності, автономності існування й ідеєю першоначала всього, що існує.

При цьому матеріалістичний (від лат. «materialis» — «речовинний») тип і спосіб філософування як первинне самодостатнє (субстантивне) начало визнає матеріальну сутність — матеріальний рід буття, тобто природно-соціальну реальність як вихідну щодо зумовлюваної й детермінованої нею ідеальної реальності — свідомості, духу, мислення, психічного, суб'єктивного. Тож ідеальна сутність світу виявляється похідною від матеріальної, а отже, лише властивістю вічної, не сотвореної ніким матерії.

Ідеалістичний (франц. «idйalisme», від грец. «idea» — «ідея») тип філософії, на відміну від матеріалізму, стверджує про первинність та самодостатність ідеального роду буття, здатної до саморозвитку ідеальної сутності, якій надається активна, творча роль у світі щодо матерії, природи, фізичної реальності. Природна та соціальна дійсність постає, отже, детермінованою «духом», мисленням, психічним, суб'єктивним — результатом осмислених вчинків, свідомого вибору й вольових зусиль суб'єкта («Я», людини).

Якщо філософський підхід визнає субстантивним, чи ж субстанцією якесь одне першоначало (ідеальне в ідеалізмі чи матеріальне в матеріалізмі), тобто усвідомлення світу передбачає вихідним для світу єдиний засновок, або одне начало, то подібний погляд називається моністичним (від грец. «monos» — «один», «єдиний»). Протилежним у філософії є плюралістичне (від лат. «pluralis» — «численний», «різноманітний») визнання багатьох субстанції як онтологічних начал. Два субстантивних засновки: матеріальний та ідеальний, — вважають вихідним началом філософського дуалізму (від лат. «dualis» — «подвійний», «двоїстий»).

Варто наголосити на тому, що абсолютний монізм виявляється не-спроможним пояснити різноманіття духовних процесів, людського досвіду (з позицій жорстоко матеріалістичного монізму існування свідомості є не пояснюваним). Так, згідно з одним із різновидів матеріалістичних концепцій, — а саме діалектичним, у процесі розвитку матерії, — якою постає все суте, — відбуваються діалектичні стрибки, що викликають постання якісно відмінної, більш організованої реальності — суспільства та людини, сутність якої зумовлена дією матеріально — економічних соціальних чинників.

Абсолютизація ж дуалізму й плюралізму, своєю чергою, «розпорошує» Всесвіт на скалки розрізнених першоначал. Відповідаючи, зо-крема, на фундаментальну проблему сучасності: чи є наявна у людини духовна мисленнєва реальність однією й тією самою реальністю, що й мозок як фізіологічний орган мислення (і тоді людина принципово не відрізняється від інших біологічних істот — тварин), — теорія інтеракціоністського дуалізму (К. Поппер, Д. Екклс) реальним вважає все, що здатне взаємодіяти, або ж мати причинний вплив на реальні мате-ріальні речі. Це, по-перше, світ фізичного та матеріального (матеріальні тіла, силові поля, фізичні процеси), по-друге, — світ психічного, суб'єктивного досвіду (стани свідомості, психічні стани, підсвідомі феномени) й, по-третє, світ абстрактного мислення та продуктів людського мислення - наукових теорій, творів мистецтва, знарядь праці, техніки. Саме породження людського розуму є активними діяльними началами історії, здатними принципово змінювати фізичний світ.

У світі людина вирізняє себе серед іншого як дещо, що не є буттям як таким у його цілісності, буттям узагалі. Інше так само є чимось поміж іншим, так що кожне одне «оце», маючи в іншому свою межу, є окремим скінченним явищем, — сутим, що належить буттю, не вичерпуючи при цьому його нескінченності. Зважаючи на різноманітність визначень сутого у співвідношенні з сутнісною цілісністю цієї різноманітності, Е. Корет пропонує низку «онтологем»:

• Буття є підвалиною, конститутивним принципом сущого як такого.

• Вирішуючи питання про те, чи є щось, ми знаходимо на нього відповідь завдяки існуванню. Вирішуючи, чим є щось, відповідь знаходимо завдяки сутності.

• Якщо існування притаманне дійсно сутому, то воно є те, завдяки чому дійсне відрізняється від можливого.

• Існування, відтак, це певна реальна визначеність сутого, завдяки якій воно відрізняється від (можливої) сутності.

• Все суте, наявне в дійсному існуванні, перебуває у взаємозв'язку з усім іншим, що є, і стверджується у своєму значенні буття стосовно всього. Все, що дійсно є, має свою спільність у бутті; буття — то єдність усього дійсно сутого.

• Якби це було не так, дійсність розпорошувалась би на позбавлену зв'язку плюральність, і все, що є, було б радикально одиничним. Ніщо не могло б набути зв'язку з іншим, спричинити вплив на нього або ж відчути його вплив на собі. Неможливо було б говорити про множинність і відмінність, бо вони вже передбачають єдність та спільність.

• Єдність у розмаїтті, спільність у всякій відмінності й є буттям.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua