Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 2. МЕТАФІЗИКА

§ 2. Онтологія як підрозділ метафізики

З'ясування сутності вихідного для систематичного осягнення дійсності поняття буття в аспекті інших граничних (пізнавальних, смисложиттєвих) питань визначається осмисленням предмета, чи ж об'єкта вивчення філософського знання. Адже проблема різноманіття й цілісності системно-структурної упорядженості та форм існування природного, людського, соціального, трансцендентного, зрештою, об'єктивної дійсності у співвідношенні із мисленням, пізнавальною діяльністю, свідомістю є сферою граничної уваги філософських пошуків.

Так, за усталеними від староантичних (Платон, Аристотель) тверджень про предмет визначеннями онтологічного типу філософія є вченням про суще, чи «першоначала сущого». При цьому філософія як онтологія ототожнюється з метафізикою, що у традиційному сенсі є вченням про буття як першооснову всього сущого, на відміну від феноменального існування предметів, явищ тощо.

Слід наголосити на тому, що власне Парменідів постулат про позбавлене чуттєвих якостей абсолютне буття за межами предметного світу («Одне й те саме — думка про предмет і предмет думки») зумовив класичну для новоєвропейської науки тенденцію раціоналістичного виведення процесу з результату і саму концепцію незмінної істини як істини про стале (буття), на відміну від постнекласичних теорій процесуальної істини, що розвивається, істини як процесу (становлення).

З іншого боку, якщо класичну філософію визначає протиставлення буття й небуття, то у сучасній філософії буття визначається через протиставлення сущому.

При цьому, якщо матеріалістична й ідеалістична філософські концепції буття, ототожнюючи останнє з матеріальним чи ідеальним (мисленням) тяжіють до притаманного науці об'єктивізму, то некласичні філософські концепції, що визначають буття через свідомість (людину), у своєму протиставленні процесуального буття, завершеному сущому, тяжіють до суб'єктивізму.

Надалі слід зазначити, що саме трансформація світоглядних орієнтирів у Європі та світі другої половини XIX початку XX ст. позначена спростуванням претензій сцієнтизму й раціональності на єдино правильну оцінку реальності, — де індивідуальне виявлялось відтворюваним в ідеологемах соціального чи біологічного поступу, — спричинила граничне обернення предмета філософії у бік антропологізму — людини як «найбільшої проблеми» (М. Шелер), граничних питань людинознавства взагалі.

Так, сучасна глобалізація практично-перетворювальної діяльності людини, інтеграція її з природою визначає значущість форму-вання нового типу реальності, що, - завдяки втіленню, наприклад, виокремлених М. Гайдеґґером принципів «співбуття», чи ж форм взаємоузгодженості людини та буття: «співвіднесеності», «співпідпорядкованості», «ввіреності» їх одне одному, — поєднуватиме природне і соціально-історичне, об'єктивне й суб'єктивне.

Подальше вивчення теми вимагає з'ясування сутності поняття картина світу (повсякденна, наукова, релігійна, філософська) як певного об'єктивного його бачення, на відміну від суб'єктивно оцінного самовизначення людини у світі через світогляд.

Надалі необхідним видається аналіз еволюції поняття буття, а також розкриття змісту категорії буття та його основних форм через поняття дійсності, сутності, існування, субстанції, й, з іншого боку, матерії, руху, простору, часу, системності, а також речі, властивості, відношення тощо.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua