Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 11. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

§ 2. Найголовніші версії соціальної філософії

Функціоналістська версія

Структурно-функціональний підхід до аналізу суспільства полягає у трактуванні суспільства як соціальної системи, що має специфічну структуру та відповідні механізми взаємодії цих структурних складових, кожна з яких виконує власні функції.

Основоположниками структурного функціоналізму вважають відомого американського соціолога та філософа Т. Парсонса, який у своїх соціально-філософських дослідженнях спирався на класичні концепції Г. Спенсера та Е. Дюркгейма, а також британського соці-ального антрополога Б. Малиновського. Основною ідеєю функціоналістського підходу є ідея «соціального порядку», тобто зорієнтованість будь-якої системи на підтримання внутрішньої рівноваги, узгодження різних її елементів. У межах цього підходу суттєву роль відіграє, зокрема, поняття «цілераціональної дії», введене М. Вебером і відчутно поширене у поглядах Е. Дюркгейма, Т. Парсонса та Н. Лумана. Не менш поширеним воно буде в контексті аксіологічного підходу К.-О. Апеля та Ю. Габермаса.

Для Т. Парсонса одним із основних завдань соціальної філософії є аналіз суспільства як системи функціонально взаємопов'язаних складових, комплексу взаємопов'язаних соціальних дій, де потреби особистості постають як складові соціальної системи. Будь-яка соціальна система має задовольняти умовам ефективного відтворення суспільства у сфері розподілу ресурсів та характеризуватися певним типом соціалізації громадян у нормативній сфері. Крім того, кожне суспільство разом із специфічними нормами має визначені, тільки йому властиві фундаментальні цінності, носієм яких стає кожен громадянин суспільства. Норми та цінності стають основою такої важливої структурної складової суспільства, як соціальні інститути, які мають узгоджуватися між собою і виконувати функцію соціалізації.

Теоретична система Т. Парсонса ґрунтується, таким чином, на системі соціального порядку. Сам термін «соціальний порядок» у контексті його застосування в межах сучасної соціально-філософської думки є поняттям досить багатозначним. Серед основних його значень варто звернути увагу, по-перше, на існування соціальних обмежень та соціального контролю та, по-друге, на існування взаємозалежності у сфері соціальної поведінки, адже поведінка у соціумі не є хаотичною, вона завжди доповнює поведінку інших членів суспільства і характеризується такими рисами, як очікуваність та прогнозованість, узгодженість.

Поняття структури у Т. Парсонса охоплює ті сталі елементи соціальної системи, які відносно незалежні від незначних динамічних процесів у суспільстві, які, попри зрушення у соціокультурному середовищі, залишаються сталими. Відповідно, соціальний порядок, або стабільна соціальна структура, за Парсонсом, забезпечується засобами двох процесів. По-перше, це тенденція соціальної системи до самозбереження і, по-друге, тенденція зберігати відповідні межі та постійність щодо зовнішнього середовища, або так звана гомеостатична рівновага. У зв'язку з тим, що організація видів діяльності всередині системи є результатом її структурних реакцій на вимоги щодо зв'язку із середовищем, суттєва роль у межах такого підходу відводиться її взаємодії з іншими системами.

Основними структурними складовими соціальної системи, за Т. Парсонсом, є такі підсистеми? як культурна, особистісна та поведінкова. Ці три підсистеми щодо соціальної підсистеми розглядаються як компоненти її навколишнього середовища. Розрізнення таких підсистем має суто функціональний характер. Ні соціальна, ні особистісна підсистеми не існують реально. Розрізнення підсистем здійснюється на основі чотирьох первинних функцій, які властиві будь-яким системам — це функції відтворення взірця, інтеграції, цілепокладання та адаптації.

Інтегративна функція соціальної системи полягає у координації її складових, передусім індивідів, колективів та соціальних груп. Цю функцію виконує соціальна система. За культурною системою закріплюється функція збереження та відтворення взірців соціокультурного поступу, також функція їхнього творчого переосмислення. Особистості відводиться функція цілепокладання, у якій втілюються культурні норми та принципи, де основною ціллю стає забезпечення особистісних потреб. Поведінкова підсистема трактується як адаптивна підсистема, у межах якої зосереджено основні можливості людини, на які спираються соціальні системи. Загалом цю структуру можна зобразити так:

Суспільство

 

система

функція

 

 

Соціальна

інтеграція

 

Культурна

відтворення взірців

Особистісна

цілепокладання

 

Поведінкова

адаптація

 

При аналізі чотирьох підсистем суспільства важливо також зважати на їхній безпосередній взаємозв'язок та постійну взаємодію. Прикладом такої взаємодії може бути процес інституціоналізації компонентів культурної підсистеми як конститутивних структур соціальної системи. Межа між цими системами досить умовна, їхня постійна взаємодія є умовою можливості взаємообміну між ними, що є особливо важливим на рівні символічних значень та узагальнених мотивів. Так, наприклад, здатність індивідів до комунікації уможливлюється наявністю спільних для них культурно-організаційних кодів (мови), які одночасно інтегровані у систему і соціальну взаємодію. Відповідно, соціальні системи становлять «відкриті» системи, які перебувають у стані постійного взаємообміну з навколишнім середовищем. Вони диференційовані на підсистеми, що постійно включені у процес вза-ємообміну.

Структуру соціальної системи доречно аналізувати, застосовуючи чотири типи незалежних змінних: цінності, норми, колективи та ролі. Цінностям належить провідна роль у забезпеченні функції збереження взірців щодо реалізації бажаного типу соціальної системи, яка регулюється процесом прийняття суб'єктами дійсності обов'язків. Норми виконують функцію інтеграції соціальної системи в умовах конкретних соціальних ситуацій. Вони містять не лише елементи ціннісних систем, а й конкретні способи орієнтації у функціональних та ситуативних умовах, специфічних для окремих колективів і ролей. Колективи належать до тих структурних компонентів, для яких найважливішою є функція цілепокладання. При цьому колективом не може бути натовп, колективність має відповідати таким вимогам, як чіткий статус належності до колективу, ідентифікація його членів та внутрішня диференціація за статусами та функціями.

Роль — це такий соціальний компонент, який передусім виконує статусну функцію. Саме її засобами визначається клас індивіда, який на основі взаємних очікувань зараховується до того чи іншого колективу. Тому ролі охоплюють основні виміри взаємопроникнення соціальних систем та особистості. Якась окрема роль ніколи не буде цілісно характеризувати особистість, оскільки одній людині, зазвичай, належить певний спектр суспільних ролей, вона бере участь у множині соціальних взаємодій. Відповідно, соціальна система становить синтез перерахованих структурних елементів та зв'язків. Для досягнення стабільної інституціоналізації колективи мають керуватися конкретними цінностями та нормами, інституціоналізація яких забезпечується тільки завдяки їхньому втіленню в життя конкретними колективами та ролями.

До функціоналістських версій соціальної філософії можна віднести і комунікативну етику Ю. Габермаса, який розглядає суспільство як символічно структурований життєвий світ. Основними підсистемами життєвого світу стають культурні взірці, легітимні лади та струк-тура особистості, тобто такі рівнозначні соціальні системи, як культура, особистість і мова, засобами взаємодії яких утворюються складні смислові зв'язки. Основою соціальної інтеграції стає комунікативна діяльність, яка виконує функцію ретрансляції та прогресу соціально значущого знання. Ще один німецький дослідник Н. Луман розглядає суспільство як систему комунікацій, внутрішньою функцією якої є відтворення соціального порядку засобами упорядковувальної спрямованості комунікативних підсистем.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua