Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 1. ПОХОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ, ЇЇ ФУНКЦІЇ І РОЗДІЛИ

§ 3. Філософування і філософія

Філософські знання як результат філософствування

І діалектичний, і метафізичний способи мислення мають свої переваги і недоліки, мають право на життя, що вони й підтвердили впродовж тривалої історії філософії. Зрештою, як уже, напевно, помітив читач, уся філософія зіткана з певних філософських поглядів на те чи інше питання (онтологічне, гносеологічне, антропологічне тощо; а ще є аксіологічні, соціологічні та інші питання, але про них згодом). Ці погляди дискутують і полемізують один з одним, взаємообмежують один одного, висвічуючи свої позитивні якості та недоліки. Все це відображається в масивах накопичених філософських знань.

З часів Сократа дискусія і полеміка філософських течій, загальне розходження філософів між собою слугували навіть аргументом проти можливостей самої філософії. Адже кожна оригінальна система філософських знань відрізняється від інших, розходиться з ними, суперечить їм і сама містить у собі внутрішню суперечність і недосконалість. І це при тому, що кожна наявна течія прагне відтворити безумовне й абсолютне.

Проте, якщо прагнення до пізнання безумовної істини вкорінене в самій суті нашого розуму, якщо філософія і філософування необхідні, якщо умогляд потрібний, то чому це прагнення не може досягти своєї мети, чому філософія не може бути єдиною, як сама істина, єдиною хоча б у тому розумінні, у якому можна визнати єдність природничо-наукового знання? Чому філософські знання, на відміну від науки, вічно розпадаються на множину вчень, що суперечать одне одному, і в чому сенс цієї суперечності?

У кожному істинно філософському вченні, попри всі його індивідуально-часові особливості, відображається той чи інший образ істини; і в багатогранній призмі людського розуму її світло, переломлюючись, розкладається на велику множину променів. Однак філософія не задовольняється окремими променями, вона прагне і шукає цілого навіть там, де приймає за ціле його часткове відображення. Оцей потяг до цілого є життєвий нерв філософії, джерело її творчих задумів, її віри і водночас скептицизму, її постійних сумнівів, постійної критики всього, що досягнуто. Натхненна цим потягом, істинна філософія показує нам відносність, обмеженість наших знань і в гой же час об'єднує, осмислює та усвідомлює їх самою ідеєю цілого, виводить нас з наших ілюзій, розриває пута забобонів та пересудів, знімає кайдани духовного рабства, вказує шлях до істинної свободи. Цим визначаються роль філософії та завдання її вивчення. Зрозуміло, що вона повинна вивчатися в її дійсності, в її історії. Вступити до сфери філософії можна лише через її історію. Нам потрібно вчитися розуміти філософію не як певну окрему філософську доктрину, а як процес створення і взаємодіалогу множини філософських учень, як процес творчого синтезу людських знань, аналізу пізнавальних зусиль і моральних явищ, як критику, сумніви, заперечення. В такому вивченні ми знайдемо відповідь і на те питання, до якого спонукають нас відмінності та суперечності окремих учінь: ці відмінності й суперечності окремих філософій свідчать про істинність самої філософії в них, про її правдивість, непідробність і самодостатність. Вивчаючи їх, ми впевнимося в тому, що ці відмінності й суперечності не випадкові й не залежать від особливостей розумового складу окремих мислителів, але кореняться у самій природі людського розуму, у природі світу, взаємостосунків світу та людини.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua