Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 10. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

§ 2. Культура серед світових реалій

Внутрішні проблеми культури

Культура, як підсистема буття, має свої особливості співвідношень з природою, суспільством і людиною, а також внутрішні структурні та функціональні характеристики, зумовлені її самобутністю та самостійністю. У зв'язку з цим виникає небезпека двох метафізичних крайнощів — розчинення культури в іншій формі буття та абсолютизація її самостійності, що призводить до втрати взаємозв'язку з іншими підсистемами буття. Культура зіткана з матеріалу природи; вона соціальна за своїм змістом, але водночас є особливим типом буття, неадекватним формі буття суспільства; вона існує не лише в людині, але й поза нею — у результатах і способах її діяльності, а також є засобом комунікації між людьми. Оскільки культура структурується діяльністю людини, то вона має багатомірний характер, на відміну відодномірної матеріальної природи. Культура не лише пов'язує воєдино природне, суспільне і людське, а й створює необхідні для цього специфічні культурні механізми.

Один вимір культури визначається різноманітними співвідношеннями матеріально-практичної та духовної форм активності людини. Другий вимір — галузевий (політична, правова, виробнича, художня культура). Третій вимір — масштабність культури (етнічна, класова, професійна, сімейна). Отже, культура постає як багатомірна, багатоаспектна цілісність, суть якої визначається структурною складністю, а структура - її основними функціями. Згідно з об'єктивними цілями людської діяльності, вона, по-перше, історично стала виражатися у діях утилітарного характеру, по-друге, несе у витворених предметах відповідний смисл, певну соціальну інформацію, по-третє, виробляє засоби ігрового спілкування людей в їхній самодостатній діяльності, спрямованій на одержання позитивних емоцій.

Досягнення цих цілей зумовило розшарування діяльності людини на:

— предметну діяльність;

— діяльність спілкування;

— синкретично-синтетичну художню діяльність, де дві перші форми

зливаються воєдино заради ілюзорно-художнього спілкування.

Отже, внутрішнє життя культури виражається у взаємному опосередкуванні матеріальної, духовної та художньої діяльності. їхні взаємовпливи мають історичний характер, а художня діяльність, мистецтво, є самосвідомістю культури. Адже мистецтво відображає об'єктивний світ таким, яким він переломлюється культурою, стаючи тим самим її власною образною рефлексією (світ античний, середньовічний, японський, аристократичний тощо). Роль «свідомості культури», відповідно, відіграють науки і філософія.

Історія культури свідчить, що мистецтво і філософія, мистецтво і наука перебувають один з одним у тісних зв'язках. Щобільше, загальним законом історії культури є вібрувальні відносини між її свідомістю і самосвідомістю. Залежно від зміни ціннісної домінанти культури вони можуть відштовхуватись один від одного, замикаючись у собі, притягуватися, взаємодоповнюючи один одного, або домінувати один над одним. Так, культура епохи Просвітництва характеризується пізнавально-раціоналістською домінантою, а культура романтизму — культом мистецтва, релігійності. Мотивація установок культури лежить поза її власним змістом, у системі суспільних відносин, які породжують «соціальне замовлення» на ту чи іншу культурну домінанту, але здійснення цього замовлення і формування взаємовідносин «свідомості» і «підсвідомості» культури стає її власною справою.

Структура кожної з основних підсистем культури (матеріальної, духовної, художньої) залежить від її функції. Потреба реального життєзабезпечення визначає будову матеріальної культури як технології практичної діяльності, що виробляє необхідні матеріальні блага. Потреба пізнання світу визначає будову культури як теоретичну, абстрактно — логічну форму знань через структуру конкретних наук про природу, суспільство, людину. І лише потреба культури у самопізнанні робить найбільш ефективною художньо-образну структуру духовної діяльності, адже лише вона здатна адекватно втілити єдність природи і культури, матеріального і духовного, об'єктивного та суб'єктивного.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua