Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 10. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

§ 2. Культура серед світових реалій

Культура і суспільство

Культура надає природним явищам певної цінності, перетворюючи їх у «другу природу» — матеріальну, духовну, художню. У ній також по-особливому виявляються такі філософські поняття, як простір і час. Адже життя людського духу має лише часовий вимір і не вимірюється простором. Якщо якості простору людина знаходить поза собою, то час має екзистенційне значення, перебуває всередині людства, яке прагне долати його лише через мистецтво і культуру.

Культура також здатна впливати на природні особливості людини. Так, її зір слух, тактильні якості у процесі життєдіяльності стають інструментом і водночас продуктом культури. їхні організаційно-інформаційні функції набувають багаторівневої структури: біофізичний, психологічний, соціально-психологічний, естетичний, світоглядний рівні. Три останні можна об'єднати під загальним поняттям «культурні».

Філософія культури розглядає життєвий цикл людини крізь три основні фази - оволодіння культурою, створення культури і передання культури. Вона враховує великий спектр варіативності у кожній фазі змісту, вікових, соціальних, статевих, національних, професій-них, інтелектуально-освітніх особливостей, що впливають на формування співвідношень природа/культура.

Для розуміння співвідношень культура/суспільство слід також звернутися до трьох рівнів (матеріального, духовного, наукового), різних сфер та історичних етапів їхнього вияву. Практика культури у цьому разі повернута до суспільства організаційно-комунікативною діяльністю, вона створює форму для того змісту, який має в собі певне суспільство. Тому суспільні соціальні організації одночасно належать суспільству і культурі.

А рівень матеріальної практики є базовим і виражається у взаємодії суспільно-економічних і політико — правових відносин, що утворюють суспільство, з активністю культури, яка створює для цих відносин конкретні організаційні структури.

Суспільні відносини стають змістовним наповненням усіх соціальних інститутів, культура ж - оформленням цього змісту в процесі творчої цілеспрямованої діяльності людей. Тому співвідношення культура/суспільство можуть бути розглянуті в категоріальних системах «зміст-форма», «внутрішнє-зовнішнє», «інваріантне-варіативне».

Зазвичай організаційну сторону суспільного життя не розглядають як культурний феномен, однак усі соціальні інституції є результатом об'єднання зусиль суспільства і культури. Вони утворюють культурні способи опредмечення суспільних відносин.

Взаємну потребу і взаємодію культури і суспільства позначають через поняття «соціокультурне».

Культура необхідна людському суспільству з перших кроків його існування. Люди навчилися створювати особливий тип предметної реальності - різноманітні об'єднання, союзи, організації - від родових, племінних, релігійних до наукових, просвітницьких, худож-ніх, - діяльність яких забезпечувалась не вродженими людськими інстинктами, а набутими знаннями, уміннями, переконаннями у процесі життєдіяльності. На початку це відбувалося стихійно, шляхом проб та помилок, але поступово набувало свідомих рис, адже культура як надприродна, надбіологічна сила має в своїй основі усвідомлені дії. І рівень такої усвідомленості є показником рівня культури будь якого суспільного об'єднання чи окремої особистості. Матеріально-практичний рівень відношень культури та суспільства виявляється саме цією організаційно-інституціональною формою їхнього буття. Світ речей є зовнішнім щодо людини, а суспільні установи - це опредмечена форма людських стосунків, не стільки продукт діяльності людей, скільки форма об'єктивації самої людської діяльності. Саме тому соціально-організаційна культура охоплює все життя суспільства, всю повноту суспільних відносин і за масштабом є рівною суспільству.

Зміна соціально-організаційної предметності культури залежить від динаміки оформлюваних нею суспільних відносин, тому розвиток цієї сторони культури був і залишається детермінованим процесом, що змінюється під впливом прогресу.

При єдності технічної культури людства соціально-організаційна культура виявляється структурно багатоманітною, формує різноманітні субкультури. Так, наприклад, у середньовічній європейській культурі розрізняють принаймні чотири культурні пласти: селянський, релігійний, світський, бюргерський.

Отже, відношення між суспільством і культурою як двома гранями цілісної соціокультурної реальності становлять взаємодію, в якій сила кожної сторони може змінюватися, але обидві сторони залишаються активними учасницями історичного процесу. Культура необхідна суспільству для поповнення біологічної форми регуляції спільного життя і діяльності людей, а суспільство потрібне культурі для забезпечення їхньої потреби у самоздійсненні і розвитку.

Різноманітними способами і засобами суспільство надає культурі саму можливість реалізуватися в людських діях.

Економічні і політичні проблеми кожного разу були проблемами культури. Зрештою, не лише духовні перетворення, а й організаційно-політичні та техніко — економічні зміни ставали культурними діями людей, які усвідомили, що не лише суспільство впливає на культуру, а й культура радикально впливає на функціонування суспільства. Тому в наше життя міцно ввійшли поняття «політична культура», «правова культура», «культура виробництва» тощо.

Розглядаючи духовний аспект відношення культура/суспільство слід пам'ятати, що людина порівняно пізно усвідомила суспільство як специфічну форму буття. Зокрема, суспільні відносини лише опосередковано і не усвідомлено спочатку зафіксувалися у міфах. І все ж відображення структури суспільного буття є загальним законом створення міфу як певного фантазійного суспільного світу. Оскільки мистецтво багато століть жило відтворенням міфологічних сюжетів, воно зберегло цей опосередкований і неусвідомлений характер відображення суспільних відносин, тонко відчуваючи їхню історичну зміну. А звільнення реалістичного мистецтва від міфологічного чи алегоричного мислення зробило його прямим художнім дослідженням суспільства як системи відносин людей.

Теоретичне осмислення законів суспільного життя відбувалося трьома способами — науковим, ідеологічним та проекційним. Наукове вивчення суспільства починалося з XVIII ст., коли в Англії відбувалося становлення класичної політичної економії, а у філософії французьких просвітителів закладалися основи соціологічного розуміння суспільства. Ідеологічне, тобто ціннісно-осмислювальне дослідження різноманітних суспільних відносин і пов'язану з цим «ідеологічну побудову моделей бажаного суспільства бачимо вже у Платона, у християнських теологів, ренесансних утопістів, марксистів та ін. Усі ці спроби доводять, що наукове вивчення суспільства набагато складніше, ніж осмислення природних явищ, а вплив людських інтересів у трактуванні суспільних процесів набагато могутніший, ніж у пізнанні природних явищ. При цьому процес соціальної діяльності, на відміну від технічного конструювання, не можна переробити, скоригувати. Тому у виборі теоретичної концепції та у практичному її втіленні вирішальну роль відіграє інтуїція, яка є не суто природною якістю, а природно-культурною.

У предметному бутті зв'язок суспільства і культури, веде, з одного боку, до створення різноманітних соціальних інститутів, що надають культурних форм суспільним відносинам, а з іншого — до опредмечування цих відносин в продуктах духовного і художнього виробництва, що набувають самостійного, окремого від людини існування в історії людства.

Що стосується заглиблення проблеми в самій людині, то суспільство і культура поєднуються тут у процесі виховання особистості, роблячи його двостороннім - одночасно соціалізацією і культурацією індивіда. Умовою онтогенезу людини є його природна даність — сукупність вроджених якостей індивіда, які підлягають опрацюванню силами суспільства і культури. Тому людська індивідуальність виявляється тристоронньою системою, детермінованою природою, суспільством і культурою. В епоху традиційних (докапіталістичних) культур в одному і тому самому соціальному середовищі бачимо людей з різним рівнем культури, який був зумовлений не стільки індивідуальними, скільки соціально-груповими чинниками. Соціальне та культурне тут ніби зливалися. У буржуазному суспільстві, колисуспільні (навчальні) заклади і сам індивід отримали змогу вибору цінностей з культурної спадщини, питома вага індивідуальних особливостей особистості зростає. Тому готовність суспільних інституцій до індивідуального підходу в процесі виховання особистості свідчить про рівень культури суспільства.

Співвідношення культура/суспільство має ще й якісний аспект, у якому можна виділити кілька фаз:

• У первісному суспільстві соціокультурна реальність тільки починала формуватися.

• У ранньокласових соціокультурних системах сформувався диктат суспільних відносин над культурою, що мав свої етнічні та культурні модифікації.

• У буржуазному суспільстві спостерігається поступовий процес розвитку автономії культури щодо політичної та правової структури суспільства, де основним імпульсом став принцип свободи людської діяльності. Нині саме культурні чинники часто визнають вирішальними в історії людства порівняно з чинниками соціально-економічними та соціально-політичними.

• У майбутньому необхідний новий тип відносин культура/суспільство, в якому ці складові стануть сторонами єдиного, цілісного і гармонійного буття людства.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua