Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 10. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

§ 2. Культура серед світових реалій

Культура і природа

Відношення культура/природа можна простежити за такими рівнями:

— практичне відношення, що виражається у праці;

Відношення культура/природа змінюється також у контексті історії культури та у кожному типі культури.

Практичне відношення культури і природи призводить до все ширшого перетворення натури в культуру. У результаті культура постає як перетворення натури людиною, практично-духовне відношення, яке складається в буденній свідомості людей і виражається у перетворен-ні силами фантазії навколишнього світу в уявний ідеальний світ міфології, релігії та мистецтва;

— духовно-теоретичне відношення, що формується через пізнання законів природи у відповідних природничих науках.

Під сферами вияву відношень природа/культура розуміють:

— перетворення «у другу природу» навколишнього матеріального світу унаслідок відповідних дій культури;

— зіткнення і протиборство природи і культури в самій людині як природній і водночас культурній істоті;

— створення людською уявою в ході практично-духовного освоєння реальності ідеального світу, що втілюється в образах міфології та мистецтва згідно зі своїми бажаннями, інтересами, а матеріальне виробництво стає одухотвореним, набуває людського змісту, тобто стає культурним за своєю суттю. Плоди матеріального виробництва, стаючи культурними явищами, залишаються матеріально-речовими процесами і предметами та підлягають дії законів природи, з одного боку, і водночас стають не підвладними цим законам своїми надприродними культурними характеристи-ками — з іншого.

Отже, предмети матеріальної культури залишаються — природними саме тому, що матеріальні водночас виявляються і надприродну ми, оскільки одухотворені творчою думкою людини, її ейдосом. Ця двостороння природно-культурна реальність характеризує не лише «окультурювання» природного середовища, а й природи людини як біологічної істоти. У стосунках людини з природою історично склався спектр відносин, на одній стороні якого формується обожнювання природи, поклоніння їй, на іншій - прагнення нав'язати їй людську волю.

Зустріч природних і культурних чинників в антропогенезі і продовження їхньої роботи в онтогенезі, в індивідуальному розвитку кожної конкретної людини, знаходить широку варіативність у межах індивідуального існування на різних етапах історії, у різних соціокультурних системах.

Загалом, в історичній типології культури можна простежити закономірний характер змін у системі культура/природа, що породжуються внутрішньою логікою розвитку культури:

— первісний етап історії, коли людство відчуває себе органічною частиною природи, розчинене в ній органічно і духовно;

— другий етап, пов'язаний із зародженням цивілізації і формуванням двох протилежних позицій: натуралістичної, що виражається в поклонінні культури натурі, в пантеїстичному ототожненні Бога з природою, у трактуванні мистецтва як наслідування природі, та сциєнтичної, що виражається завоюваннями європейського науково-технічного прогресу у ХVІ-ХХІ ст.;

— третій етап може скластися в майбутньому на основі гармонійних відносин природи/культури, що будуть характеризувати цивілізацію постіндустріального типу. Саме таке врівноваження може поліпшити ситуацію з екологічною кризою, врятувати людство як продукт культури.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua