Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 1. ПОХОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ, ЇЇ ФУНКЦІЇ І РОЗДІЛИ

§ 3. Філософування і філософія

Відмінності між філософування і філософією

Філософування — це особистісна життєва основа філософії. Воно зростає з фундаментального філософського настрою. Кожна людина відчуває потребу у філософуванні настільки, наскільки вона охоплена філософським настроєм подиву, туги, жаху, любові, захоплення, благоговіння, сумніву, відчаю.

Але саме собою філософування є випадковим, суб'єктивним, фрагментарним і непрофесійним. Потреба в ньому щезає, тільки-но зникає відповідний настрій.

Філософія — це логічно перетворена індивідуальна пристрасть

Головна відмінність філософії від філософування полягає в тому, що філософія перетворює випадковий філософський настрій в систематичний і методичний роздум, який здійснюється на підставі формальної чи діалектичної логіки, застосовує усвідомлену рефлексію, компаративістику, герменевтику, структурний аналіз. Унаслідок окультуреної засвоєнням традицій філософської діяльності отримують філософські знання, що становлять зміст філософії. Вони втратили схожість із життєвими ситуаціями і проблемами, з аналізу яких виросли. Потрібна особлива проникливість, щоб за логічно строгими, безособовими судженнями філософського тексту побачити особу філософа з його характерними і неповторними філософськими настроями.

Філософування як усвідомлення і осмислення суб'єктивних настроїв закінчується постановкою нових загальних питань, які стосуються вже не ситуативно-житейських предметів, а ідеальних об'єктів високого рівня загальності — природи, суспільства, духу, світу в цілому.

Спалахи професійного філософського інтересу до них ініціюються вже не суто житейськими проблемами — антиноміями і парадоксами. Пізнання таких об'єктів не може бути досвідним. Тут уже не обійтись без філософування, без добре розвиненої здатності до філософського мислення, задатки якої, повторюємо, має і реалізує кожна людина. І річ тут не в тім, що про безмежні об'єкти неможливо в принципі повне досвідне знання. В історії пізнання природи, суспільства, духу вже були спроби відокремити «точну» емпіричну (досвідну) науку від «умоглядної» філософії, відкинути метафізику, але жодне доведення її непотрібності не зупинило її розвитку. Натомість стало зрозуміло, що сама досвідна наука — фізика, астрономія, соціологія тощо — здебільшого ґрунтується саме на філософських, або метафізичних, знаннях про граничні підстави буття.

Передусім можна стверджувати, що можливість самого досвіду, досвідного знання, зокрема в царині будь-якої науки, ґрунтується на значних метафізичних засадах. Припустимо, ми фіксуємо якийсь причинний зв'язок між явищами А та В. Зрозуміло, цей причинний зв'язок локальний. Між тим, нас не можуть не цікавити його підстави. Чому він можливий? Напевне, тому, що є й інші зв'язки, серед яких локалізується зв'язок між А та В. Його можливість зумовлена повнотою усіх зв'язків Універсуму. Але остання - то вже предмет не досвідних спостережень, а метафізичних роздумів. Ми мислимо окремі причинні зв'язки як метафізичне припущення про універсальну повноту зв'язків, у якій весь світ гарантує нам одну — єдину емпірично зриму ланку нескінченного причинно-наслідкового ланцюга, що осягається розумом.

Поглянемо на це з іншого боку: скептики щодо потрібності філософії, радикальні емпірики стверджують, що ми пізнаємо лише явища фізичного (емпірично даного) світу. Однак явище передбачає, по-перше, дещо таке, що існує; по-друге, свідому, чуттєву людину; і, по-третє, відношення між ними — відношення між Я і нс-Я, суб'єктом і об'єктом. Отже, явища зводяться до відношень. Проте ці відношення передбачають дещо цілісне, що їх зумовлює, обґрунтовує, бо ми не можемо мислити відношень без речей, що співвідносяться. І якщо світ явищ є нескінченно складною сукупністю реальних відношень, то він передбачає, по-перше, сукупність усіх реальних взаємопов'язаних начал, а, по-друге, і деяке спільне начало, основу всіх відношень, яка обґрунтовує світ явищ. Це загальна схема цілого метафізичного світобачення.

Отже, досвід, який начебто і не вимагає особливого умогляду, досвід, практично-житейське значення якого важко переоцінити, сам виявляється заснованим на філософствуванні, сам будується на метафізичній (позадосвідній) основі. Подібно до того як поняття явища виводить нас за межі явищ, поняття досвіду, за умови його аналізу, виводить нас за межі емпірично-досвідного знання. Більше того, сама можливість його набуття вимагає від людини філософування, вступу до сфери філософії.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua