Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

§ 2. Філософські проблеми періодизації історії

Періодизації історичного процесу Й. Ґ. Фіхте

Оригінальний підхід до періодизації історичного процесу запропонував Й. Ґ. Фіхте (1762-1814). Він вважав, що «мета земного життя людського роду — вільне і згідне з розумом улаштування усіх своїх відносин. ... Воля повинна бути наукою в розумних законах, згідно з якими рід по-винний улаштовувати через вільне мистецтво свої відносини». Отже, головний критерій виокремлення епох у Фіхте — воля, ступінь віддаленості її від інстинктів. Усього німецький філософ визначає п'ять епох:

1) епоха, коли людські відносини встановлюються без примушення, завдяки одному розумному інстинкту;

• епоха, у яку цей інстинкт, що став слабкішим і виявляється лише в деяких обраних, перетворюється останніми на примусовий для всіх зовнішній авторитет;

• епоха, у яку відкидається цей авторитет і разом з ним розум у єдиній формі, у якій він виявлявся до цього часу;

• епоха загального поширення в людському роді розуму у формі науки;

• епоха, у яку до науки приєднується мистецтво, щоб твердою і вірною рукою перетворити життя згідно з наукою...

Потім рід людський вступає у вищі сфери іншого світу. Позиція Фіхте багато у чому навіяна Просвітництвом та Великою Французькою революцією.

Начебто немає нічого простішого, ніж назвати періоди всесвітньої історії: Давній світ, Середні віки, Новий час, Новітній час — от ті періоди, котрі багато хто назве безпомилково. Відкинемо Новітній час і матимемо класичну тріаду — періодизацію, що існує не одне століття, «Містична трійця епох найвищою мірою приваблива для метафізичного смаку Гердера, Канта і Гегеля... Ми бачимо, що не тільки для них: вона прийнятна для історико-матеріалістичного смаку Маркса, вона прийнятна і для практично-аксіологічного смаку Макса Вебера, тобто для авторів будь-якої філософії історії, яка удається їм деякою заключною стадією духовного розвитку людства. Навіть великий Гайдеґґер, задаючись питанням, у чому сутність Нового часу, спирався на ту ж тріаду,» — констатує у введенні до книги німецького філософа Освальда Шпенглера наш сучасник А. Дубнов.

О. Шпенглер був одним з перших, хто піддав сумніву «наочно-популярне членування» всесвітньої історії на три епохи. XX століття стало часом, коли багато філософів, соціологів й істориків, звертаючись до досвіду минулого і досліджуючи тенденції сьогодення, намагалися створити свої періодизації історії.

Зрозуміло, що однаковості в підходах до проблеми періодизації історії немає: адже виділення періодів в історії залежить від критеріїв, що покладені в основу періодизації.

За основу періодизації історії бралися, приміром, знаряддя праці (В. Ростоу, Д. Белл, О. Тофлер), зростання кількості населення (Т. Р. Мальтус), географічне середовище (Я. Монтеск’є) та ін.

Карл Ясперс (1883 — 1969) зробив висновок про те, що історія — це передусім перехід від однієї епохи до іншої. «Історичну субстанцію людського буття» становить традиція. На думку Ясперса, людство єдине. Для пояснення людської єдності Ясперс уводить широковідоме зараз поняття «осьового часу» (середина 1 тис. до н.е.), коли людська історія знаходить свою власну структуру. Кожна історична епоха відрізняється від іншої своєю специфічною історичною си-туацією. Можливе виникнення подібних історичних ситуацій. Так, приблизно в той самий час виникають однакові історичні ситуації в Китаї, Індії, Персії, Палестині та Давній Греції, коли формується тип сучасної людини. Це й є «осьовий час» світової цивілізації.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua