Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

§ 2. Філософські проблеми періодизації історії

Особливості філософії історії епохи Реформації

Досягнення італійських істориків — гуманістів були відкинуті протестантською Реформацією. Найвідоміший з північних гуманістів, Еразм (1466 — 1536), стверджував, що чистота релігії залежить від чистоти духовної літератури, і що ця чистота занепала в Європі зі смертю класичних авторів і ранньохристиянських отців церкви. Його погляди дали інтелектуальну їжу лютеранам. У двадцяті роки XVI століття лютеранські письменники вважали, що V століття було століттям занепаду як класичної літератури, так і євангельського християнства через 1000-літнє правління папського антихриста, що почалося.

Відкидаючи світську спрямованість італійських гуманістів, лютерани знову стверджували зв'язок історії з теологією. Бог був безпосередньо залучений до усіх людських справ, і головним завданням істориків було розпізнати випадки Його втручання і витлумачити їхнє значення.

У той же час лютеранські історики погоджувалися з італійськими гуманістами у тому, що тисячоріччя між V і XV століттями було часом неуцтва і мороку. Однак для них причиною, що викликала цей морок, було не вторгнення германців до Італії, а пороки і перекручення релігії. Протестантська релігія давала світу ще один останній шанс на спокуту і порятунок, а часу залишалося мало.

Лютеранські письменники в основному дотримувалися системи «чотирьох царств». За межами Німеччини, однак, цю концепцію критикували. Французький історик Жан Боден (1530 — 1596) відкидав її через ті самі причини, що й італійці. Думка про те, що гер-манці підхопили мантію римської величі й увічнили Імперію на тисячоріччя, була, за Боденом, дивовижною вигадкою. Нагромадження знань про азійські імперії зробило сумнівним положення про універсальну Римську Імперію (чи будь-яку іншу універсальну імперію). Тож Боден закликав істориків відмовитися від релігійної міфології для того, щоб зосередити увагу на поясненні (у цілком світській манері) причин підйому, падіння і зміни великих цивілізацій.

Поки релігійні догми керували суспільною свідомістю, ймовірно, зберігалися й умови для панування релігійної системи історичного часу. Це панування пішло на спад у XVII столітті. Навіть остання з так званих «релігійних війн», 30-річна війна, відбувалася радше через політичний опортунізм світської влади, що прагнула розширення і зміцнення територій, й меншою мірою була викликана релігійними розбіжностями. Могутність держав зросла у XVII столітті. Доходи від податків збільшилися, торгівля розширилася, сформувалися торгові імперії, централізований бюрократичний апарат перебрав на себе контроль над безліччю соціальних інститутів. Історики погодили свої переконання з реальністю. Більше уваги приділялося науковим і технічним досягненням, відкриттям мореплавців XV і XVI століть, що привели до зміни маршрутів торгових шляхів, поширення влади і просторової орієнтації європейців на увесь світ. Протестанти вважали Реформацію епохальною подією, а католики до кінця 30-річної війни думали, що розкіл західного християнства є найбільшим розривом в історичному ланцюзі. Нові терміни, ставши звичними, уже ввійшли до загальної мови європейців, ототожнюючи тисячоріччя, що пройшло після падіння Рима, з наступними періодами: media tempestas (1469), media tempore (1531), media aetas (1518) і medium aevum (1604). До кінця XVII століття всі складові потрійної періодизації були в наявності.

Ученим, що вперше склав розрізнені шматочки в єдине ціле, був німецький філолог Кристоф Келер, відомий під ім'ям Целаріуса (1638 — 1707). Автор безлічі лінгвістичних та географічних досліджень, Целаріус склав короткий огляд давньої історії у 1675 році, потім, у наступному році, з'явилася праця під назвою «Ядро середньовічної історії між античністю і сучасністю». Згодом він оприлюднив більш великий трактат з історії Середніх віків та сучасної йому Європи.

Головні його історичні публікації видавалися принаймні вісім разів, але прийнята ним потрійна модель сприймалася дуже повільно. Учені початку XVIII століття здебільшого сприймали падіння Риму як епохальну межу, але багато хто з них не визнавав можливості іс-нування жодного іншого рубежу. Усе, що передувало падінню Риму, було давньою історією, усе, що виникало потім, було новою історією. Таке розуміння панувало в Оксфорді і Кембриджі у 1720 році, коли Георґ І створив королівську кафедру сучасної історії.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua