Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

§ 3. Питання сенсу людського буття

Відповідальність за буття і його сенс

Сутність буття людини і сенс її життя постійно перебувають в центрі філософських, релігійних, соціальних та етичних концепцій. У філософській антропології сформувалися три підходи для вирішення цього питання.

Перший підхід позиціонує тезу, що життя не має сенсу. Основні представники — А. Камю, В. Джеме та К. Ясперс. Французький ек-зистенціаліст А. Камю вважає, що життя безглузде, і треба приймати його як безглузде. Схожої думки дотримується прагматист В. Джеме та екзистенціаліст К. Ясперс. Її суть полягає в тому, що сенс, може, і є, проте він неясний. Так, на думку В. Джемса, ми — як кішки і собаки у бібліотеках.

Другий підхід: життя людини має сенс, який полягає у чомусь зовнішньому стосовно людини. У релігійних концепціях це зовнішнє тлумачиться як потойбічний світ. Життя людини на Землі — лише підготовка до загробного життя. З релігійними концепціями сенсу життя багато в чому перетинаються ідеалістичні концепції. Наприклад, для російських філософів — ідеалістів типовими є висловлювання М. О. Бердяєва, що сенс життя не може виринути із самого процесу життя, він повинен підноситися над життям. В античній філософії ця думка представлена Платоном, який вважає людину іграшкою в руках Бога, саме він є найвищим призначенням людини. Доглибинне обґрунтування сенсу буття людини пов'язане у Платона з його онтологією, ототожненим достеменного буття і блага. Кожна істота прагне блага. Благо, згідно з Платоном, і надає життю сенс. Оскільки різні верстви населення прагнуть різних видів благ, то й сенс життя в них різний. Аристотель погоджується з Платоном, що благо насаджує сенс життя. «Благо» конкретизується в нього у вченні про державу й моральність, а часткове має підпорядковуватись загальному, тому сенс людського буття полягає у підпорядкуванні державі. У домарксистській ідеалістичній філософії ця лінія аналізу проблем сенсу життя простежується аж до Гегеля.

Квінтесенцією третього підходу є теза, згідно з якою сенс життя людини полягає в самому житті. У межах цього підходу розглядають два варіанти. Перший керується принципом, що сенс життя полягає в самому факті життя, який є самодостатньою умовою його осмисленості. Така інтерпретація сенсу людського життя спрямована проти його релігійного розуміння, яке позбавляло людину свободи, поза як сенс її буття був наперед визначений Богом і в ліпшому випадку людина має свободу в реалізації сенсу життя, а не в його виборі.

Другий стосується принципу безмежної свободи. «Якщо Бога немає, то я сам Бог», — каже герой роману Ф. Достоєвського «Біси». Людина — Бог може сама довільно визначити сенс свого буття, вільно творити себе. Проте існує певна обмеженість в цьому підході, яку виявили християнські мислителі. Вільна особистість може вільно творити себе, але вона позбавлена смисложиттєвого орієнтиру. Таке творіння є, по суті, «осмислене творіння Ніщо» (Сартр), докласти свою свободу людині немає до чого.

Враховуючи цей типологічний аналіз, приходимо до розуміння питання свободи та відповідальності за буття.

Отже, в реальній життєдіяльності людина об'єктивно, тобто незалежно від своєї волі й свідомості, ставиться до світу. У цьому ставленні полягає об'єктивний сенс її буття. Проте життя людини — це ще несенс, а тільки умова реалізації сенсу. Достеменний сенс буття людини полягає в самоусвідомленні та самореалізації загальнолюдських гуманних цілей та ідеалів.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua