Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Антропологічні та соціально-культурні виміри наукового пізнання

Екстерналізм — інтерналізм
Як відбувається розвиток науки: зумовлений він внутрішньою логікою розвитку чи зовнішніми соціально-культурними чинниками?

У відповіді на це запитання серед сучасних західних філософів науки також немає одностайності. Залежно від акценту, можна виокремити два напрями сучасної філософії та історіографії науки.
Як екстерналістський, так і інтерналістський напрями почали складатися в 30-ті роки минулого століття. Поштовхом до їх виникнення послугувало ознайомлення західних філософів з марксистською концепцією науки. Екстерналістський підхід визнає соціально-економічну, культурно-історичну зумовленість розвитку науки. Лідером цього напряму став Дж. Бернал. Представники протилежного, інтерналістського, або іманентного, напряму вважають, що розвиток науки зумовлений внутрішніми, іманентними законами. Очолив цей напрям О. Койре.

Як екстерналісти, так й інтерналісти виходять із того, що наука — це унікальне явище, яке виникло у Європі в Новий час. Однак причини її появи називають різні. Для перших — то "зовнішні", соціально-культурні феномени. Так, у Е. Цільзеля і Дж. Нідама — це злиття діяльності ремісників та вчених — схоластів в епоху становлення капіталізму; у Р. Мертона і П. Реттансі — вплив пуританізму та герметизму на формування раціональності й емпіризму як головних рис наукового методу. На противагу цьому, О. Койре пов'язує виникнення науки з докорінною перебудовою способу мислення в Новий час, що виразилося, зокрема, у відмові від античного розуміння космосу і геометризації простору. З цих методологічних засад він піддає різкій критиці спроби екстерналістів показати розвиток наукової думки як безпосередній результат змін у матеріальному виробництві. На його думку, розвиток науки не є неперервним, лінійним. Між наукою Нового часу і наукою середньовіччя немає органічного зв'язку. Більш того, О. Койре вважає, що фізика Галілея і середньовічна "динаміка імпето", що передувала їй, належать до абсолютно різних площин, а тому видимість неперервності фізики від Аристотеля до Галілея — це не більш ніж ілюзія.

Акцентуючи увагу на соціально-культурному впливі, екстерналісти абстрагуються від внутрішніх проблем розвитку науки. Через це спосіб уплетення соціального в тканину самої науки дещо випадає з поля їхньої уваги. Деяка однобічність притаманна і протилежному напрямові. Подаючи загалом досить цікаву картину розвитку наукової думки, інтерналісти абстрагуються від відповіді на питання: що породило ту чи іншу картину світу?

Втім, щодо інтерналізму й екстерналізму коректніше мовити про надання їхніми представниками пріоритету тим чи іншим аспектам розвитку науки. Було б невиправданим спрощенням пов'язувати розгляд соціально-культурного впливу на науку тільки з екстерналізмом, а вивчення внутрішньої логіки її розвитку — лише з інтерналізмом. Наприклад, інтерналістська концепція Т. Куна спирається на цілком соціологічні поняття на кшталт "наукового товариства", а в суто інтерналістській концепції І. Лакатоса саме зовнішній вплив на науку перетворюється на внутрішнє "тверде ядро" науково-дослідницької програми. Своєю чергою, екстерналісти також змушені звертатися до проблем внутрішнього розвитку науки. Так, Р. Мертон вважає, поряд з визнанням соціально-культурної зумовленості науки, що зміна фокуса наукового інтересу може бути інтерпретована як результат внутрішнього розвитку конкретних наук. Справа в тому, що інтерналістська програма не тільки дає логічну реконструкцію розвитку науки, але й намагається пояснити її історично. А це приводить до перетину з екстерналістською програмою, яка водночас є ще більш "внутрішньою", ніж інтерналістська програма, оскільки, згідно з екстерналістською концепцією, зміна категоріальних структур пізнання є прямим наслідком змін категоріальних структур практики, повним "розчиненням" останніх у перших.

Певні недолугості дилеми "екстерналізм-інтерналізм" усвідомлюються деякими західними філософами науки, зокрема представниками "історичної школи" в методології науки. Так, відомий британський філософ науки І. Лакатос розмежовує "внутрішню" і "зовнішню" історію науки як раціональну історію ідей і нераціональну історію людей з усіма їхніми суспільними інститутами. Проте він вважає, що за логіку розвитку наукового знання відповідальна внутрішня історія. Зовнішня історія покликана пояснювати відхилення в розвитку наукового знання, але не може істотно впливати на цей розвиток.

На думку сучасного американського філософа С. Тулміна, недолік інгерналістської програми полягає в тому, що вона недостатньо враховує фактори, які є зовнішніми стосовно науки. В результаті "морфогенез науки" вивчається у відриві від її "екологічного середовища". Що ж до екстерналістів, то вони залишили нез'ясованим питання про те, чи існує зворотний зв'язок і якщо так, то у якому відношенні перебуває соціальний контекст, де працює вчений, з інтелектуальним змістом наукового мислення. Незважаючи на те, що інтерналістська програма може бути витлумачена несуперечливо, ці методи не є не зіставлюваними, вони комплементарні один одному. За Тулміном, зростання наукового знання можна адекватно зобразити за аналогією з теорією еволюції Дарвіна. Основна маса інтелектуальних інновацій буде зумовлена зовнішніми щодо науки факторами. Критерій відбору, за допомогою якого оцінюються концептуальні нововведення, повинен мати внутрішній характер. Напрям, де концептуальні інновації накопичуються, детермінований складним механізмом взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників. Отже, Тулміну вдалося помітити деяку безпідставність контроверзи "інтерналізм-екстерналізм", проте далі еклектичного поєднання цих крайнощів він не пішов. Абсолютизація біологічної аналогії як схеми опису наукових процесів і релятивізація образу науки, що розпадається на історію виживання і вимирання концептуальних "популяцій", які адаптуються до тих чи інших історичних "екологічних вимог", — ось основний недолік його власної концепції. Уважний читач вже міг помітити зв'язок контроверзи "інтерналізм-екстерналізм" з дилемою "сцієнтизм — анти-сцієнтизм". Нагадаємо, що сцієнтисти акцентують на цінностях, утворених на основі науки, анти-сцієнтисти — навпаки, на цінностях, отриманих на основі поза-наукової сфери. Тому зрозуміло, що інтерналізм асоціюватиметься зі сцієнтизмом, екстерналізм — з анти-сцієнтизмом.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua