Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Людина у самотності та комунікації

Внутрішня самотність та внутрішня комунікація: екзистенційні виміри легітимації
Видається слушним пов'язати діалектико екзистенційну систему "внутрішня самотність — внутрішня комунікація" з феноменом легітимації, який є результатом комунікативних зусиль соціуму в найширшому сенсі. Конструктивний комунікаційний обмін, що породжує легітимацію, передбачає наявність колективної ідентичності людей, включених у цей обмін. Можна цілком погодитися із твердженням Є. К. Бистрицького, що "легітимація — це складний процес збирання суспільства на основі спільних цінностей та водночас доведення здатності реалізовувати колективну ідентичність з боку політичної організації суспільства...". Саме тому поняття легітимації виходить за межі лише політичної сфери. "Проблема легітимації насамперед пов'язана з питаннями збереження чи руйнації тієї чи іншої форми суспільного устрою, а відтак із глибшими, ніж політичні перетворення, змінами у колективній ідентичності людей".

Та колективна ідентичність певної групи людей є можливою лише за умови само ідентичності кожного з них. Отже, легітимація у групі завжди стає результатом само — легітимації особи — особистісної легітимації. Само-легітимація особи настільки ж сприяє дійсній груповій легітимації, наскільки само — легітимація групи руйнує можливість будь-якої легітимації. Якщо само — легітимація особи викликає до життя вільну комунікацію, то само-легітимація групи створює цілу низку заборон на створення відкритого та вільного комунікаційного простору. Типовим прикладом само — легітимації групи (груп) був феномен СРСР.

Таким чином, само — легітимація стає конструктивною лише як особистісна легітимація, або, точніше, екзистенційно — особистісна легітимація. Даний термін видається коректним для означення легітимації особи, що має внутрішньо-вільний характер, виступає результатом граничного внутрішнього зусилля. Екзистенційно-особистісна легітимація є самовизначенням, у процесі якого людина починає поважати себе, а тому вважати свої вчинки внутрішньо законними. Отже, екзистенційно — особистісна легітимація є передусім етичним самовизначенням людини, що приводить до набуття самоідентичності.

Однак на зламові століть — в епоху фундаментальної екзистенційно — антропологічної кризи — ми спостерігаємо надзвичайну суперечливість екзистенційно — особистісної легітимації, що означає кризу самоідентичності.

Суть окресленої проблеми — в тому, що "виявом фундаментальної екзистенційної неузгодженості сучасної людини стала криза самоідентичності — кардинальне порушення органічності всіх складових людської життєдіяльності, втрата надійних усталених раціонально вивірених, освячених традицією життєво значущих орієнтирів в усьому універсумі людського буття (на рівні соціальних структур, культури, індивідуальної екзистенції, мислення, ціннісних орієнтацій, моральних імперативів, психічного здоров'я тощо)".

Криза самоідентичності в українському суспільстві значною мірою є причиною неможливості розгортання процесу легітимації — таке твердження у філософії, соціології та політології стало на сьогоднішній день аксіомою. Проте, на нашу думку, цілком справедливо поставити ці поняття також у зворотному зв'язку: чи не криза екзистенційно — особистісної легітимації призводить до кризи самоідентичності? Адже самоідентичність людської особистості може бути результатом власного, екзистенційного поривання волі й натхнення. Лише само-ідентифіковані особистості можуть з'єднатися у самоідентифіковану групу (в противному разі самоідентифікація групи буде зовнішньою і призведе до колективної форми внутрішньої самотності, що породжує війну груп проти груп, або їх аморфність). А це, своєю чергою, означає, що без екзистенційно — особистісної легітимації неможлива легітимація групова.

Таке розуміння самоідентичності й легітимації є виявом руху від замкнено — есенційного до відкрито — екзистенційного підходу в трактуванні людини, що становить суттєву рису сучасного екзистенційно — антропологічного дискурсу. Проте екзистенційно — особистісна легітимація стає дієвою лише тоді, коли завершується екзистенційно — комунікативною легітимацією — легітимацією групи, що є результатом не примусу чи маніпуляції, а вільного спілкування особистостей, які вийшли за межі внутрішньої самотності — замкненості. Міркуючи далі, ми можемо побачити, що екзистенційно — особистісна легітимація має передувати екзистенційно-комунікативній не так темпорально, як етико-ціннісно. Мова йде про усвідомлення первинності людської екзистенції щодо комунікації, а не навпаки. Інакше комунікація стає безособовою і зовнішньою, а тому малопродуктивною. Така комунікація фактично є не створенням самоідентичності, а її знищенням.

Отже, ми можемо зробити висновок, що криза самоідентичності, яка характерна для людини XXI століття взагалі і для людини української культури зокрема, може бути подолана лише у гармонійному поєднанні екзистенційно — особистісної та екзистенційно — комунікативної легітимації, які виводять у дійсно внутрішню комунікацію.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua