Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Людина у самотності та комунікації

Зовнішня та внутрішня самотність людини
Людина може відчувати як зовнішню, гак і внутрішню самотність. Ці відчуття є наслідком перебування в зовнішній чи внутрішній самотності.
Зовнішньою самотністю можна вважати самотність, яка є результатом випадкової суперечності людини і соціального середовища. Зовнішня самотність передусім є результатом випадку — катастрофи, що фізично відокремлює людину від інших людей, викидаючи за межі соціуму. Архетипом цієї самотності є самотність Робінзона Крузо. Але зовнішня самотність може бути і наслідком випадку — конфлікту, який розгортається в межах соціуму. В цьому разі відбувається психологічне відокремлення людини від інших людей. І фізична, і психологічна форми зовнішньої самотності близькі тим, що їхні причини виступають стихійно-зовнішніми відносно людини. Можливість вийти за межі зовнішньої самотності зводиться до специфічної "техніки безпеки", яку можна сформулювати у вигляді усталених загальних правил, що не залежать від неповторної специфіки особистості.

На відміну від зовнішньої, внутрішня самотність виступає результатом суперечності людини з собою, яка призводить до втрати та пошуку самототожності й уже на цій основі — до суперечності людини та суспільства. Та саме суперечність людини з собою, породжуючи внутрішню самотність, може стати передумовою дійсного розв'язання суперечності людини та суспільства. Як зрозуміти це?

Внутрішня самотність постійно породжується відкритістю особистісного буття людини. У кожен наступний момент часу особистість стає іншою. Суперечність між попереднім та наступним станами людської особистості, а також між різними вимірами її буття і є фундаментальною передумовою внутрішньої самотності. Розв'язанням цієї суперечності виступає знайдення особистісної самототожності, у межах якої концентруються та розгортаються всі унікальні можливості саме цієї людини і яка заперечує самототожність без — особову — таку, що виявляється тільки через причетність до колективу. Особистісна самототожність розвивається лише у просторі внутрішньої самотності й лише через неї людина виходить до глибинного спілкування зі світом інших людей. Навпаки, зовнішня самотність не означає кризи самототожності; вона не породжується нею і може тільки посилити її.

У результаті є очевидним, що внутрішня самотність може бути самотністю в колективі, у спілкуванні, самотністю з іншими. Саме про таку самотність влучно висловився К. Ясперс: "Самотність не ідентична соціологічно ізольованому існуванню".

Розуміння різниці між зовнішньою та внутрішньою самотністю ми знаходимо у М. О. Бердяєва, який пише: "Самотність не є явище однорідне та одноякісне. Існують різні форми і щаблі самотності. Дивовижно, що дискусія, боротьба й навіть ненависть є соціальним явищем, що часто долає та послаблює самотність". Дійсно, зовнішнє протистояння може на певний час пригасити відчуття внутрішньої самотності. Однак "після цього самотність робиться ще сильнішою"3. На думку М. О. Бердяєва, внутрішня самотність виступає результатом не автентичної комунікації, адже переживається передусім як незрозумілість, як неправильна відображеність в Іншому.

Зі всього сказаного випливає, що зовнішню самотність можна назвати випадковою, ситуативною, а внутрішню — екзистенційною.
Зовнішня самотність долається виходом до нового кола спілкування, внутрішня — лише самозміною, опануванням новими виявами самототожності. Вихід за межі зовнішньої самотності може відбуватися завдяки загальним психологічним рекомендаціям; внутрішня самотність непідвладна ніяким загальним рекомендаціям, вихід із її простору та часу є завжди унікальним і потребує неповторно-творчого зусилля.

Внутрішня самотність як специфічне буття та його переживання є суперечливим процесом. З одного боку, вона свідчить про глибинні еволюційні зміни у надрах особистості, а з іншого — виражає неможливість розв'язання суперечності між різними вимірами особистості. Отже, внутрішня самотність людини є таким проявом її особистісного буття, який означає дисгармонію особистісного розвитку, його самовідчуження і, разом із тим, показує його екзистенційну глибину, можливість виходу до принципово іншого буття. Вона означає руйнацію самототожності та, одночасно, рух до самототожності в її оновленій формі.

Внутрішня самотність є дисгармонією, яка може створити нову гармонію особистості. Як втрата самототожності вона приводить до відокремленості в соціумі, але, лише пройшовши її лабіринт, можна говорити про дійсне з'єднання особистості та інших особистостей — про те, що Карл Ясперс називав "екзистенційною комунікацією".

Отже, внутрішня самотність — це самотність, що може проявитися у зовнішньо напруженій та розгорнутій комунікації. Людина, що увійшла в стан внутрішньої самотності, глибино страждає. Але разом із тим вона перебуває на шляху дійсного подолання самотності — на шляху до того стану, де більше немає відчужених відносин між людьми.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua