Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Комунікативна природа людського буття

Комунікативна дія і дискурс. Феномен і поняття інтерсуб'єктивності
Соціокультурний і духовний розвиток людини знову і знову ставить питання про те, як, спираючись на наявний антропо- та соціокультурний і духовний досвід, спробувати раціонально облаштувати дім власного буття. Облаштувати так, щоби збалансувати два принципові імперативи: можливість індивідуальної самореалізації та необхідність створення умов неконфліктного співбуття людей. Це пов'язане із завданням, яке можна сформулювати як звернення до світу людської повсякденності — зі збереженням, хай у радикально трансформованому вигляді, засад раціонального, теоретичного осягнення світу.

Одним із найпродуктивніших кроків стала тут комунікативна філософія. Вона прагне поєднати увагу до світу повсякденної комунікації, життєвого світу людини взагалі — та не цинічний, некалькувальний розум як вирішальну передумову подолання подальшого розростання антропологічної кризи. Йдеться про кризу першо-витоків, визначальних параметрів нормального соціокультурного й міжособистісного співбуття. На передній план виходить проблема інтерсуб'єктивності, яка постає у даному разі як проблема поєднання двох різновекторних феноменів і стратегій буття. А саме: прагнення людини до особистої самореалізації — та водночас необхідності упорядкованої, заснованої на певних раціонально вивірених загальноприйнятних засадах поведінки, чітко унормованої системи спілкування. Зрештою, йдеться про потребу в людиномірному співжитті, що ґрунтується на гуманістичних засадах. Інтерсуб'єктивність постає як корелятивний зв'язок прагнення до самоідентифікації кожної особистості та об'єктивно існуючої вимоги соціальної унормованості й упорядкованості індивідуальних орієнтацій. Вона є однією з висхідних онтологічних підвалин людського буття і створює умови для автентичного співбуття культурної спільної. Отже, інтерсуб'єктивність — це своєрідне поєднання можливостей безперервної індивідуальної ініціативи і раціонально облаштованої спільної "домівки буття". Суспільна стратифікація і унормованість залишаються стійкими й надійними, допускаючи водночас необхідні трансформації (що ґрунтуються на прагненнях та ідеях індивідів і окремих груп людей).

Отже, найвагомішим підґрунтям при ствердженні по-сучасному облаштованої буттєвої сфери виступає опертя на реальні міжособистісні комунікативні стосунки, сферу інтерсуб'єктивного. Саме завдяки останній можна долати соліпсизм, релятивізм, монологічність підходу до світу тільки з позиції індивідуальної свідомості та самосвідомості. Життєвий світ сучасної людини спирається на певні традиції та звичаї. Але передовсім це світ пошуку, критичності й самокритичності, постійної інтерпретації набутого досвіду, що може бути з реалізованим лише у процесі спілкування, діалогічного зв'язку, в комунікативній сфері.

Найвагомішими складовими цього світу постають комунікативна дія і дискурс. За Ю. Габермасом, під комунікативною дією розуміється мовлення, обмін інформацією (значення і смисли котрої сприймаються без додаткової рефлексії, як засоби передавання того чи того змісту). Незважаючи на такий нібито непретензійний характер комунікативної дії, вона має принципове значення у сучасному світі безперервної та масової комунікації. Саме завдяки їй відбувається прорив людини зі стерео-типізованого, з бюрократизованого світу цілераціональності у багатовимірний життєвий світ, де можливе порозуміння через комунікацію.

Ще більш вагоме значення комунікативних міжособистісних зв'язків можна відчути на прикладі дискурсу. Саме завдяки дискурсу відбувається кристалізація й закріплення тих висхідних параметрів комунікативного зв'язку, які наявні у комунікативній дії. Тут тлумачення переходить в інтерпретацію, а пояснення із побутового рівня в теоретичний. Через це дискурс є складним поєднанням мовлення, значення і дії, є зв'язною послідовністю речень. їх розуміння й інтерпретація передбачають наявність семантичного контексту, тобто наявність системи позалінгвістичних значень, смислів і знань, загальноприйнятих і загальнодоступних у даному соціокультурному середовищі. Ю. Габермас виокремлює п'ять видів дискурсу, які реалізуються в залежності від ситуації: дискурс як засіб комунікативної дії (звичайний інформаційний дискурс), як засіб ідеологічного впливу, як терапевтичний засіб (у лікаря приміром), як нормальний дискурс (наукова дискусія наприклад), як нова форма дискурсу (навчання за допомогою діалогу).

Одна заувага щодо діалогу. Його не слід розуміти як щось "безхмарне", безпроблемне. Навпаки, в сучасній антропології випрацьоване поняття "конфліктний діалог".
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua