Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Проблема «Я - Інший» як осереддя антропологічної рефлексії

Декілька слів про толерантнісний етос у буденних міжлюдських стосунках
екзистенційно-комунікативних. Усвідомлення наріжного антропологічного принципу "Я є Інший" та його зворотної іпостасі "Інший є Я" — передумова такого нагального соціально-культурного явища, як толерантність.

Коли ми розглядали антропологічні уболівання Еммануїла Канта, мали змогу переконатися, що найвищим виявом людини як розумної істоти став для німецького філософа той рівень мисленнєвих здатностей, котрий він поіменував "культурою розуму". Полягає ця культура не у здатності ствердити себе за рахунок іншого, а у здатності зрозуміти іншого, отже — у толерантному ставленні до нього. Багато хто критикував Канта за спробу обстояти такі моральнісні регулятиви людської поведінки, які були б придатними для усіх часів та народів, — мовляв, "абстрактний" погляд на реальне людське співжиття! Сьогодні ж пересвідчуємося: подібна абстрактність є настільки конкретною, що без неї співжиття просто неможливе.

Наскільки важливою є антропологічна налаштованість на толерантнісну поведінку — про те свідчить ось який промовистий приклад.
Кілька років тому на одній з міжнародних конференцій зі славістики виступав з доповіддю гарвардський викладач — емігрант із Росії, який читає курс з російської та радянської літератури. Доповідач ділився своїми спостереженнями над тим, як сучасний американський студент сприймає ті місця із "Собачого серця" Михайла Булгакова, котрі викликають і досі щире захоплення у багатьох пострадянських інтелектуалів. Студентів запитували: "Як ви ставитеся до слів професора Преображенського "Справді, я не люблю пролетаріату"?" І що ж з'ясували?.. Погано ставляться американські студенти до наведеного твердження, вважаючи його виявом антидемократичної пихатості й зарозумілості.

Звернімо увагу на деякі найхарактерніші аргументи, що ними обґрунтовували таке неприйняття. "Шаріков — брутальна людина, але й Преображенський — так само брутальний" (читаймо: чужа нетолерантність не є підставою для моєї нетолерантності). "Преображенський... вважає себе кращим од інших, він має людей з будинкового комітету за нижчу расу. Це нестерпно" (нагадаємо, що "люди з будкому" прагнули "ущільнити" професора в його кілька кімнатнім помешканні, і все ж професорська брутальність виглядає неприпустимою). "Нерівність професійна, соціальна, майнова не повинна автоматично обертатися нерівністю людською". Нарешті: "Слід поважати всіх, негоже твердити — ви стоїте на нижчому щаблі розвитку. Це не діалог, таке є образливим і неконструктивним".

Як бачимо, зростання культури світоглядно-антропологічних розмірковувань від Монтеня, Декарта, Руссо й Канта до Леві-Строса, Рікера та інших західних мисленників, а також паралельне вдосконалення етосу громадського співжиття — далося — таки тут взнаки. Завдячуючи цьому, в масовій свідомості утвердилися світоглядні настанови, просякнуті повагою до людини, визнанням її неповторності й рівноправності. "Ні в якім разі не є припустимим виправляти незнайому людину — як це робив Преображенський, — не можна показувати їй, що вона помилилася, що вона чогось не знає, — це елементарні умови спілкування американців один з одним та з іншими. Прагнення до компромісу — то не просто зручний тактичний хід вирішення питань. То принцип американського життя, зумовлений суспільним розмаїттям, відсутністю єдиної ієрархічної шкали цінностей — як у культурній, так і в соціальній галузі", — такий важливий антропологічний та, водночас, політологічний висновок, випливає з наведеного прикладу. Виявляється, навіть особиста порядність, якщо вона не доповнюється увагою до потреб інших людей, постає в очах певної частини американської молоді вкрай негативною. Тут нам є чому повчитися.

Стверджувати своє "Я" не за рахунок "Іншого", а, визнаючи його якісну своєрідність, виявляючи зацікавленість у цій своєрідності, творити не тільки свій персональний Універсум, але й міжперсональний Мультиверсум, де кожний "голос" є самоцінним, — хіба це не є справжнім покликанням кожної людини, зважаючи нате, скільки страждань зазнало людство через різні незлагоди?

Від першої й до останньої миті наше життя проходить крізь Іншого: спочатку мати (найперше дотикання дитини до об'єктивної реальності й умова виживання), скоро — батько, затим — кохана людина, суспільство, нарешті — трансцендентне. Все це — Інше, а водночас і наше власне "Я", і чи можемо визначити, де воно починається або де закінчується? Ця думка проймає філософсько-поетичні розмірковування сучасного грецького мисленника Христоса Яннараса "Варіації на тему Пісні Пісень". Прочитайте їх...
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua