Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Проблема «Я - Інший» як осереддя антропологічної рефлексії

Від ідеї антропологічної толерантності до передчування громадянського суспільства
Імпульс, наданий людинознавству ствердженням "Іншого" як такого, котрий має не менш суттєву значущість, аніж "Я", можна гідно оцінити, порівнявши попередників Ж. Ж. Руссо з його найближчим наступником Еммануїлом Кантом (котрий, до речі, ставився прихильно також і до Декартової спроби обстояти ідею людської спроможності).

У праці "Спостереження над почуттям прекрасного й піднесеного" Кант мовить про свої антропологічні уболівання (а останні є також виявом не лишень теоретичного, а й суто житейського ставлення цієї мудрої людини до інших людей) так: "Сам я за своїми схильностями дослідник... Був час, коли... я зневажав чернь, котра нічого не знає. Руссо виправив мене... Я вчуся поважати людей". Неважко побачити, що обґрунтований Руссо принцип ставлення до іншої людини витлумачено тут як важливий засіб подолання марнославства для кожного "Я", котре передусім живе поміж іншими людьми, а вже потім теоретично вивчає їх, як, скажімо, дослідник — антрополог.

Антропологічні розмірковування щодо проблеми "Я— Інший" виявляються у данім разі не тільки дотичними до двох інших предметних галузей, але й переплетеними з ними. Маємо на увазі філософсько-світоглядне знання, а також правознавство. Дотичність антропології до першого - у тім, що вона ніяк не може обійтися без ґрунтовного осмислення особливостей переходу від царини природи, де неподільно панує причинність, до царини свободи, властивої людській істоті. Свобідна життєдіяльність може бути справді людською, проте лише за умови моральнісної та правової її регуляції. Особливості згаданої регуляції унаочнюються у сфері співвідношення "Я — Інший".

Наявний у Руссо принцип ставлення до інших Кант послідовно проводить через його моральнісне, затим правове застосування. При цьому з'ясовується, що моральнісне постійно впливає на правове і навпаки. Кант зауважує, що з почуття рівності випливає ідея справедливості. Перше є мій обов'язок стосовно інших, друге — то усвідомлений обов'язок інших стосовно мене. Для того, аби ці інші мали якесь мірило, ми можемо подумки ставити себе на місце інших, а щоби не бракувало стимулів, нас надихає співчуття до нещастя й біди інших тією ж мірою, як і до наших власних нещасть. Руссоїстські мотиви вчуваються також і у Кантовій пораді бути сумирним, коли співвідносиш свої власні житейські негаразди з негараздами або нещастями інших людей: "...я повинен вважати більшим злом те, від якого позбавляю когось іншого, і меншим злом те, котре терплю я сам".

Це — антропологічні уявлення раннього Канта. Вони знайшли свій розвиток у працях, написаних два, затим — три з половиною десятиліття пізніш. У "Ідеї всезагальної історії" та підготовчих начерках до неї шлях людини від природи до свободи розглядається як такий, що стелиться через працю, суспільність, культуру (найважливішим стимулом й водночас наслідком розвою котрої є мораль). Надто велике значення має тут суперечлива вдача людини, особливо — її схильність входити до спільноти, водночас чинячи цій спільноті спротив. Побуджена користолюбством, честолюбством або властолюбством людина забезпечує собі певне становище поміж близьких, котрих вона, щоправда, не може терпіти, але без котрих не в змозі й обійтися. Так вона робить перші кроки від варварства до культури. Перспективою цього руху є досягнення правової громадянської держави, членам котрої надана величезна свобода, сумісна, одначе, з повною свободою інших.

Ще пізніш, у праці "Антропологія, з прагматичної точки зору" Кант зіставляє дві альтернативні світоглядні орієнтації людини. Перша — егоїзм. Людина сповідує його повсюди, тільки-но вона починає жити, так би мовити, од першої особи, обмежуючи всі свої експектації лишень собою. (Зразу ж, як ми починаємо говорити від першої особи, зауважує філософ, ми скрізь, де тільки можна, "стверджуємо своє улюблене Я" — якщо не відверто, бо ж на перешкоді цьому — егоїзм інших людей, то приховано, прагнучи будь-що піднестися у сприйманні інших.) Протилежна егоїзмові світоглядна настанова — плюралізм. У цім разі людина не зазіхає на те, аби охопити своїм "Я" увесь світ, натомість вона вдовольняється статусом "громадянина світу".

З усіх наведених спостережень І. Канта можна зробити висновок, що його антропологічний розмисел рухається у таких координатах: повага до іншого — рівність — справедливість — плюралізм як позиція, за якої людське "Я" стає "громадянином світу". Себто, маємо рух від передчування громадянського суспільства — до громадянської сумирності й толерантності людини стосовно всієї світобудови. Адже спроба поширити принцип, котрий був передчуванням громадянського суспільства, на Всесвіт, означала водночас і передчування відмови від зарозумілого антропоцентризму (уявлення про людину як кінцеву мету світобудови та центр Всесвіту) — на користь антропоцентризму поміркованого. То було передчуванням переходу від "буяння прав", котрими наділяли "вінець світобудови", — до вкрай жорсткої вимогливості, до "ригоризму космічних обов'язків", що їх має визнати людина, котра усвідомлює себе як суб'єкта світо-відношення. Обґрунтування окресленого переходу від космічних прав людини до її космічних обов'язків розгорнуте в етичному вченні Канта, котре сфокусовано у наріжній вимозі до людського "Я", наділеного розумовою здатністю: дій так, аби максима твоєї волі могла стати принципом всезагального законодавства. (Якби найвищою метою природи стосовно істоти, котра має розум і волю, було забезпечити лишень максимальні зазіхання такої істоти — для цього було досить наділити людину інстинктом.) Розумова здатність людини набуває свого найадекватнішого вигляду, коли вона обертається "культурою розуму", найвищою метою котрої є добра воля. Діяльна добра воля у Кантовій кваліфікації подібна коштовному каменю, все інше стосовно неї — не більш ніж її оздоблення. Філософсько-людинознавчий пошук стає у подібнім разі антропологією доброї волі.

Найперша вимога цієї антропології є конкретизацією вищенаведеного твердження про "максиму індивідуальної ("яйної") волі" як "принцип всезагального законодавства". Певна ускладненість даного твердження, виявляється, може бути "заземлена" до настанови най простішого, буденного розумного егоїзму: "не роби іншому того, що б ти не бажав, аби чинили щодо тебе".

Неперехідна значущість окреслених антропологічних уявлень — у тім, що згодом через філософію неокантіанства вони посприяли теоретичному обґрунтуванню соціал-реформістських програм формування у розвинутих країнах Заходу громадянського суспільства та держави, котра створює правові передумови для реалізації особистої відповідальності кожного громадянина за свою долю та долю суспільства.

Сьогодні антропологію доброї волі маніфестує комунікативна етика відповідальності. В ній зазнає істотного уточнення кантівський імператив людської поведінки. Кант вважав питання про прийнятність "мого" способу дії для всіх приватною справою "автономного розуму" індивіда. Натомість К.-О. Апель, Д. Бьолер та інші речники консесуально-комунікативної етики пропонують орієнтацію окремого індивіда на те, що його спосіб дії буде прийнятий усіма іншими. Лишень ті норми, практики, проекти є легітимними, які — за умови знання їхніх прямих та побічних наслідків — могли би бути без примусу визнані в процесі аргументації усіма можливими учасниками всезагального громадського обговорення даного питання. Наш вітчизняний дослідник Анатолій Єрмоленко обґрунтовує необхідність розширити "коло учасників" обговорення до усього сущого, яке немовби бере участь у такому дискурсі2. А це означатиме, що людина починає ставитися до речей довколишнього світу як до людей, але не ставитися до людей як до речей.

За умов глобальної екологічної кризи справді узагальнюється відчуття планетарної відповідальності кожної людини, як і екологічно вивіреної переорієнтації всієї системи господарювання.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua