Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Багатомірність людського буття та сутності людини

Багатомірність людського буття та сутність людського в епоху постмодерну
Власне, ідея неповторності та багатомірності сутності людини може на сьогодні розцінюватись як визначальна та вихідна ідея не лише постмодерністської теорії, але й сучасного світосприйняття в цілому. Формування такої ідеї, як констатувалося вище, залежало великою мірою від кризових явищ у пізнавальному та культурному просторі епохи модерну. Саме тому ідея багатомірності набула досить різноманітних виявів у межах філософської антропології, методології науки та природничо-наукових досліджень в цілому, мистецтві та релігійних уявленнях.

Але для нашої теми важливим є те, що розуміння багатомірності людської сутності формувалося в просторі цілісних уявлень про світ. Ідеться про те, що теоретики постмодернізму визначили як хаотичність світу. Бачення світу як хаосу, тобто як позбавленості будь-яких причиново-наслідкових зв'язків, можна розцінювати як одну з чільних ідей постмодерну. Уявлення про упорядкованість, структурованість і детермінованість природних, соціальних та психічних процесів розглядались лишень як нашарування панівного для модерну образу світу. Недовіру та сумнів щодо будь-яких "моделей світу" слід розглядати не як своєрідний методологічний принцип (як у філософії Декарта), а як необхідний "здоровий глузд" епохи постмодерну. Ідея, зокрема, знайшла своє втілення в теорії Льотара, котрий вважав, що епоха постмодерну ґрунтується на руйнуванні віри щодо "великих ідей", або ж "метаоповідей". На його думку, сучасна епоха є епохою недовіри до універсальних ідей, панування котрих уніфікує та уодноманітнює світ. Але це ще не означає, що постмодерн можна кваліфікувати як своєрідне рівноправне співіснування метаоповідей: сутнісна багатомірність світу дає змогу лише говорити про однакову ймовірність та рівноцінність всіх можливих конститутивних елементів будь-якої системи (людської сутності зокрема). Тому така невизначеність, хаотичність, еклектичність світу повинні сприйматись не як чергова "модель", а як буттєво-притаманні світу ознаки. Ця багатомірність буття дає змогу таким чином з'ясувати і природу багатомірності та неповторності людської суб'єктивності.

Буттєва багатомірність людського з необхідністю викликає урізноманітнення та рівноцінність виявів людського світо-відношення, тобто те, що можна визначити як принцип плюральності людських вчинків, думок, соціальної поведінки тощо. Адже невідповідність сутнісної багатомірності людського та контрольованої одноманітності життя людини є загрозливим для культури та в цілому для людського існування. Серед теоретиків постмодерну така проблема була опрацьована у Ю. Крістєвої, однієї з лідерів французької групи постструктуралістів "Тель Кель". Зокрема, Ю. Крістєва у своїй праці "Полілог" дійшла висновку, що постмодерн треба розуміти не як заперечення, а як плюралізацію раціональності: "Єдиною позитивністю, можливою в сучасну епоху, є збільшення кількості мов, логік, різноманітних сил впливу. Полілог — це плюралізація раціональності як відповідь на кризу західного Розуму. Це той виклик множинності докорінних змін, щоразу цілком специфічних, котрі загрожують нашій культурі і нашому суспільству". На думку Ю. Крістєвої, людина сучасної епохи за своєю сутністю адекватна не якійсь конкретній "моделі світу" чи то моделі соціального устрою; для сучасної людини принциповою є сама можливість існування в умовах множинності соціальних, культурних та пізнавальних практик.

Свого часу П. Козловський також розглядав проблему соціокультурного устрою з точки зору його відповідності сутнісним виявам людини епохи постмодерну. На його думку, сучасна культура вимагає пізнавальної рівноправності та рівнозначності релігійного, утилітарного та культурного знання: засвідчений плюралізм знання є оптимальним для сутнісної самореалізації людини. Але П. Козловський вважав, що розуміння людської свободи як можливості вибору є безперечним ідеалом саме епохи модерну: людина вважала себе вільною за умов якнайбільшої множинності можливостей, сприятливих для її діяльності. Проте безмежне розширення можливостей у певний момент стає негативним (такою точкою саме і є епоха постмодерну). Багатомірність людського "Я" в епоху постмодерну потребує не формального зростання можливостей вибору, а зростання моральної культури особистості. Саме за таких обставин диференціація людського "Я" може стати позитивною основою міжлюдської комунікації. Актуалізація вищезазначених проблем не лише у сфері гуманітарного та природничо-наукового знання, але й у практиці суспільних відносин та й у цілому в характері людського бачення світу, не могла не позначитись на розвиткові філософсько-антропологічної думки. Адже філософська антропологія є, зокрема, саморефлексією та самооцінкою соціо- та етнокультурних реалій. Саме тому одним із завдань філософської антропології має бути методологічне осмислення проблем історичної та сутнісної багатомірності людського, проблем відповідності сутнісних виявів людського та реалій соціокультурного розвитку, проблем особистих та культурних комунікацій і т. ін. В межах філософської антропології спробу світоглядного та методологічного осмислення зазначених проблем здійснив О. Больнов, розглядаючи це як принцип "відкритого питання".

На думку О. Больнова, предметом дослідження філософської антропології має бути людина в її цілісності. Для цього сутнісні аспекти людського мають розглядатися як принципово рівноправні, а також необхідно розуміти сутність людського не в зіставленні з чимось позалюдським (наприклад тваринним світом), а стосовно самої людини. Це дає змогу, розглядаючи окремі вияви людського, не абсолютизувати їх, доводячи до рівня визначального принципу, а розуміти такі вияви в безпосередньому зв'язку з цілісним баченням людини. Але те, що О. Больнов визначає як принцип "відкритого питання", є, першою чергою, запереченням остаточного й непорушного бачення людської сутності. О. Больнов тлумачить принцип "відкритого питання" так: "Суть філософської антропології в тому, що вона не виходить із готової сутності, радше відштовхується від поодинокого феномена й, таким чином, шукає істину за допомогою обережно застосованої робочої гіпотези, згідно з якою цей конкретний феномен якщо і не збігається з людським життям у його цілісності, то, попри все, так глибоко розкриває саму сутність життя, що в такому визначенні ця окрема риса може ставати і зрозумілою, і осмисленою, і необхідною".
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua