Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Людина і народ: етноантропологія

Архетипи національної культури як фундаментальна проблема етноантропології
Специфіка людського буття значною мірою полягає у тому, що внутрішня комунікація між особистостями, які досягли своєї самоідентичності, набуває етно-національних виявів і саме ці мета-особистісні вияви зумовлюють особистісну самоідентичність людини.

Тому етноантропологія прагне знайти ті основи, що визначають етно-національну забарвленість людського буття, відрізняючи особистість тієї чи іншої національної культури від особистостей, що належать до культур як дальніх, так і ближніх споріднених націй. Ці онтологічні основи, які можна орієнтовно назвати архетипами національної культури, окреслюють місце людини не тільки у просторі, але й у часі всесвітньої історії, зображують її включеність у той чи інший тип етно-національного спілкування.

Архетипи національної культури — фундаментальний результат внутрішньої комунікації особистостей тієї чи іншої нації. Саме тому вони є глибинними сутнісними основами нації, які прориваються в людське існування і можуть розгорнутися в часі — просторі історії в будь-які форми. Таким чином, національна культура значною мірою є процесом виявлення та осучаснення архетипів, але не абстрактно-есенційно, а екзистенційно, особистісно, у творчості людей.

Як відомо, у філософській культурі XX століття поняття архетипів утвердилося завдяки працям Карла Юнга. Він говорить про архетипи колективного підсвідомого, що визначають існування будь-якої нації і навіть раси. Вони є універсальними субстанційними формами мотивації та поведінки будь-якої людини.

Архетип для К. Юнга — це реальність, що не міститься ні у свідомості, ні в культурі. Він є первинним щодо свідомості та культури. Архетипи колективного позасвідомого є фактами психологічної дійсності людства, тієї дійсності, що передує культурі та зумовлює її.

Як співвідносяться поняття архетипу колективного позасвідомого та архетипу національної культури? Вони виражають дві різні сфери, або, точніше, два різних рівні людської реальності — до національного і національного буття. Архетип національної культури являє собою розвиток та конкретизацію архетипу колективного підсвідомого у царині національного культуро-творення і того буття, яке це культуро-творення продукує. При цьому слід зазначити, що архетипи колективного позасвідомого співіснують у бутті кожного представника нації поряд із архетипами національної культури тією мірою, якою виражають реалії, що не детермінуються або не цілком детермінуються національною культурою. Отже, в архетипі національної культури промовляє те загальнолюдське, що вийшло за межі позасвідомого в усвідомлений світ культуро-творення. Цікавою є думка О. Кульчицького, який пише, що "...загальнолюдське існує насправді у конкретних постатях національних чи епохальних... типів, формування яких зумовлене національними та епохальними ("історично-часовими") психічними структурами.

Сучасний український дослідник С. Б. Кримський пов'язує архетипи культури з фундаментальними символічними формами, які існують в усі часи трансформуючись у різні образи і поняття. Хоча архетипи з'являються у далекому минулому, ми можемо побачити в них і майбутнє. Тому, на думку С. Б. Кримського, пізнання та відтворення архетипів стає для нас способом зв'язку минулого і майбутнього культури. При цьому значущість архетипів виходить за межі суб'єктивних психічних станів, вона проявляється і в культуро-творчості.

Таким чином, поняття архетипу національної культури є конкретизацією понять архетипу колективного підсвідомого та архетипу культури. Виходячи з усього сказаного, можна припустити, що архетип національної культури — це світоглядна основа, на якій базується культурно значуща творчість будь-якого представника нації, а також її переживання.

Яка частина нації продукує і відтворює її архетипи? Її можна назвати елітою нації. Взагалі під елітою нації можна розуміти суб'єктів: творців її культури та комунікацію між ними. Звідси зрозуміло, що життєдіяльність нації — та сфера, де відтворені й оформлені елітою архетипи стикаються зі стихією існування народу, або, інакше, з екзистенційним виміром народного буття.

Вже за першого наближення до проблеми самоочевидним вбачається виокремити науково-технічну, військову, політичну, фінансову та гуманітарну еліту нації. Зрозуміло, що саме гуманітарна еліта найбільшою мірою причетна до створення й поширення архетипів. Головною її ознакою є те, що вона живе духовними інтересами настільки, що прагне зробити культуру своєю натурою. Це певною мірою протиставляє гуманітарну еліту нації не тільки її народові, але й іншим формам еліти.

Говорячи про гуманітарну еліту нації як духовну еліту, її можна розглядати в строгому та широкому сенсі. У строгому сенсі — це професійні діячі гуманітарної культури, гуманітарна інтелігенція, у широкому — всі представники нації, які актуально включені в процес відтворення її архетипів. За дописемної доби різниця гуманітарної еліти у строгому та широкому сенсі не була такою виразною.

Тому гуманітарна еліта — це не просто художники, філософи та релігійні діячі, які виявляють себе у мові нації та її специфічній життєдіяльності, а всі, причетні до гуманітарного розвитку її архетипів, причому навіть у мовному середовищі інших націй. В цьому плані надзвичайно цікавими є постаті таких мислителів, як М. В. Гоголь і М. О. Бердяєв, що духовно виросли на українському ґрунті й потім виявляли архетипи української культури в стихії російської мови.

Проте гуманітарна еліта нації найбільш автентично відтворює архетипи своєї культури у стихії рідної мови. Єдність нації — це передусім вербальна єдність. Мовна творчість стає тим началом, через яке архетипи національної культури переходять із можливості у дійсність. Саме мова робить їх буттєвими основами нації.

Архетипи національної культури як її вихідні основи не лише відокремлюють одну націю від іншої. Смисл поняття архетипу національної культури полягає і в тому, що воно дає змогу прояснити специфіку національної культури як явища, включеного у всесвітньо-культурну комунікацію. Саме тому кожен архетип національної культури у своїх розгорнутих формах є також архетипом культури як такої — вільного спілкування між національними культурами; особливе в ньому виражає загальне і за певних умов — коли національна культура виходить на світовий рівень — може стати все — загальним, виступити принципом, що актуалізує культурну комунікацію.

Які архетипи української культури можна було б виокремити?
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua