Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія світ людини

Людина і народ: етноантропологія

Етноантропологія як філософська дисципліна
Етноантроподогію можна розуміти як розділ філософської антропології, що вивчає світоглядні особливості етно-національних спільнот, а також умови та принципи комунікації між ними.

Націленість на особистісну та етнічну різноманітність людського роду як одну з головних для філософської антропології добре показав Мартін Бубер: "Філософська антропологія має знати, що є не тільки людський рід, але й різні народи, не тільки людська душа, але й різні типи та характери людей, ... і лише завдячуючи систематичному розглядові... розбіжностей... та... постійному прагненню відкривати єдине у різноманітному вона зможе побачити людину в її цілісності". На відміну від етнографії (в англомовних країнах вона найчастіше означується як "антропологія"), що досліджує переважно побутово-культурні прояви етносів і націй, та етнології, яка є теоретичною базою першої, етноантропологія зосереджена передусім на світоглядній специфіці етносів, доводячи її розгляд до розуміння архетипів національної культури — фундаментальних світоглядних основ цієї культури, які є основним предметом дослідження етноантропології. У результаті можна побачити, що етноантропологія як філософська дисципліна близька до етнічної психології, яка вивчає особливості психічного складу людини, зумовлені етнічною належністю.

Етноантропологія як розділ філософської антропології є не етнографією чи етнологією, а етно-софією, яка шукає в етно-національному загальнолюдське, загально-людяне, а у загальнолюдському — етно-національне.
Розуміння етноантропології, що вже почала виокремлюватися у формі самостійної науки, як філософської дисципліни не дає їй замкнутися у суто емпіричних формах, стати ідеологічно заангажованим ученням про біо-антропологічні відмінності етносів та рас.

Певною мірою можна стверджувати, що етноантропологія є методологічною основою і етнографії, і етнології, і етнічної психології. Разом із тим, етноантропологію слід відрізняти від етнометодології, теоретичні основи якої були сформульовані X. Гарфінкелем. Етнометодологія вивчає "етнометоди" — способи інтерпретації тих або інших явищ дійсності за умов узгодження з традиційно-етнічними типами комунікації. Якщо етнометодологія тяжіє до теоретико-пізнавального аналізу етнічних виявів людського буття, то етноантропологія характеризується екзистенційно-буттєвим аналізом цих виявів, який і виводить її до вивчення світогляду. При цьому спільним в етноантропології та етнометодології є спрямованість на дослідження буденної мови етносів і спроба побачити в ній їхні фундаментальні ознаки.

З погляду етноантропології етнічне та національне буття в своїх вищих проявах певною мірою може бути трактоване як надособова реальність, що робить можливою комунікацію між особистостями не на зовнішньо-буденному, а саме на особистісному рівні. Етно-національне як надособова реальність протистоїть людській особистості не абстрактно-механічно, а діалектико-персоналістично; це означає, що етно-національне є одним із найважливіших комунікативних проявів особистості.

З вищесказаного можна виокремити два основні аспекти етноантропології. Вони відбивають реальні суперечності етно-національного буття людей.
По-перше, етноантропологія є вченням про світоглядно-культурну неповторність етносів, що виражається у їхніх архетипах, і можливості комунікації між ними, враховуючи цю неповторність.

По-друге, етноантропологія є наукою про умови комунікації етносу й людської особистості в усій її життєво-екзистенційній повноті, виходячи тим самим на актуальну проблему сьогодення — прав людини.
Міркуючи далі, не важко побачити, що етноантропологія постає порівняльною антропологією; враховуючи те, що вона порівнює передусім не матеріально-побутові форми, а світоглядно-екзистенційні, її можна було б назвати світоглядно-порівняльною антропологією.

Розмірковуючи про філософську антропологію як етноантропологію, слід зазначити, що в її межах етнічне і національне розглядається не як поза — людське, поза-особистісне, а як результат органічної єдності особистостей. Тут можна вважати доцільним термін "макроособистісне". Використання слова "макроособистісне" стосовно етносу та нації означає, що вони мають власне культурне, ментальне та антропологічне "обличчя". Тому ще одним влучним терміном, що характеризує етнічне буття людей, є "обличчя ансамблю" (це словосполучення належить П. Рікеру). Дійсно кожен з етносів має свої неповторні характерологічні особливості. "Вони зумовлюються й культурними традиціями, й географічним розташуванням, кліматом, і антропологічною своєрідністю, особливостями темпераменту суб'єкта історичної дії тощо".

Зрозуміло, що етно-національне як "ансамбль" із власним унікальним обличчям є результатом комунікації між особистостями. Воно є результатом такої комунікації, в ході якої виникають архетипи національної культури як її вихідні ознаки. Ці архетипи надають комунікації буттєву повноту, без якої неможливе етнічне і національне буття. Етноантропологія не може не вивчати такі архетипи. Давайте звернемося до цієї проблеми.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua