Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Володимир Шинкарук
(1928-2002)
«Для створення «розумного» суспільного уст рою треба привести всі суспільні відносини у відповідність до природи людини»

Доктор філософських наук, професор, академік НАН Украї­ни Володимир Шинкарук народився в мальовничому селі Гай­ворон Володарського району Київської області в сім'ї службов­ця. З 1935 до 1941 р. навчався в Гайворонській, а потім у Воло­дарській середній школі. З початком війни в липні 1941 року сім'я евакуювалась до Воронезької, а потім до Челябінської об­ласті. В евакуації юнак закінчив 9-й клас загальноосвітньої се­редньої школи, а з поверненням до с. Гайворон — повну серед­ню школу й поступив на філософський факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.

З 1950 до 1951 р. навчався на курсах підготовки викладачів суспільних наук при цьому ж університеті, а після їх закінчен­ня до 1968 року працював у ньому на посадах асистента, стар­шого викладача, доцента, професора, декана філософського фа­культету (з 1965 p.), завідуючого кафедрою етики, естетики та логіки.

У 1954 році В. Шинкарук захистив кандидатську дисертацію, а в 1964 році — докторську по книзі «Діалектика, логіка та тео­рія пізнання Гегеля». У липні 1968 року був прийнятий на робо­ту в АН УРСР на посаду директора Інституту філософії, де пра­цював до смерті. Одночасно з 1969 року В. Шинкарук був голов­ним редактором журналу «Філософська думка». Журнал публі­кував актуальні в науковому плані проблемні статті українських і зарубіжних філософів, зокрема, В. Горського, М. Дученка, П. Дишлевого, В. Іванова, С. Кримського, В. Куценка, М. Тарасенка та інших з проблем історії філософії, гносеології, філо­софських питань природознавства, розвитку науково-технічної революції, проблематики, формування особистості, духовної культури суспільства.

У 1969 році В. Шинкарук був обраний членом — кореспондентом АН УРСР, у 1978 році — академіком АН УРСР. Його заслу­ги визнавались і на «союзному рівні»: у 1981 році В. Шинкарук одноголосно обирається членом — кореспондентом АН СРСР.

З 1972 до 1978 р. В. Шинкарук був віце-президентом філо­софського товариства СРСР, головою правління його Україн­ського відділення. З 1984 року — голова правління товариства «Знання» УРСР, його президент, член президії правління Все­союзного товариства «Знання». У 1985 році В. Шинкарук був обраний депутатом Верховної Ради УРСР, у 1989 році - народ­ним депутатом СРСР, де працював у кількох депутатських комі­сіях.

В. І. Шинкарук — видатний український філософ, дослідник у галузі історії філософії, теорії діалектики, проблеми світогля­ду, теорії гуманізму, засновник нового наукового напрямку в Ук­раїні з філософських проблем людини. Йому належить понад 350 наукових праць, у тому числі 3 фундаментальні індивідуальні монографії, він є редактором і автором понад 20 колективних монографій. Ряд його праць видано за кордоном німецькою, англійською, китайською мовами. Ним підготовлено 7 докторів і 22 кандидати наук. Як директор Інституту філософії, В. Шинкарук спрямовував колектив на розробку актуальних проблем філософської науки.

За роки незалежності України змінив характер роботи інсти­туту у відповідності до світового рівня і сучасної структури фі­лософського знання. В інституті розширився фронт наукових досліджень, покращена їх тематична спрямованість, впровадже­но ряд нових філософських напрямків.

Під керівництвом В. І. ІІІинкарука в 1990-1991 pp. Товарис­тво «Знання» УРСР було реорганізовано в Товариство « Знан­ня» України — як незалежної держави — з новим статутом, зі зміною форм ідейного змісту діяльності. Ним розроблена мас­штабна програма діяльності Товариства в нових умовах — «Інте­лектуальний потенціал нації як основа реального прогресу в Ук­раїні », здійснюється велика робота по підвищенню ефективності інформаційно-освітянської роботи регіональних організацій То­вариства.

До фундаментальних монографічних досліджень В. І. Шинкарука належать: «Логіка, діалектика та теорія пізнання Гегеля», «Теорія пізнання, логіка і діалектика І. Канта», «Єдність діалек­тики, логіки та теорії пізнання».

В. Шинкарук був діалектиком і матеріалістом, розвивав діа­лектику як універсальний метод пізнання світу. Він був палким прибічником «реального гуманізму», парадокси втілення яко­го у практику «розвинутого соціалізму» гірко переживав як свою власну життєву невдачу. Понад усе філософ шанував людину, вирішення проблеми якої розглядав як основне завдання будь-якої філософської системи. Десятки, а може й сотні сторінок філософських текстів В. Шинкарука присвячені духовності лю­дини, формуванню наукового світогляду, високої моральної по­зиції.

Під керівництвом В. І. Шинкарука та при його безпосередній участі вийшли у світ 2 томи «Історії філософії на Україні», де освітлено розвиток української філософської думки від найдав­ніших часів до сучасності, книга «Філософія Г. Сковороди», де дається нове трактування філософсько-гуманістичних поглядів Г. Сковороди. Під редакцією В. І. Шинкарука та за його участю підготовлено видання українського «Філософського словника», де вперше у вітчизняній енциклопедичній літературі здійснена розробка україномовної філософської термінології, розкрито зміст наріжних філософських понять.

В. І. Шинкарук нагороджений багатьма державними ордена­ми і медалями. Він є лауреатом Державної премії України з на­уки і техніки, а також лауреатом премії НАН України ім. Мануїльського.
Помер В. Шинкарук у 2002 р.

Його називають «хрещеним батьком», патріархом сучасної української філософії. Вплив В. Шинкарука на філософське, культурне, духовне життя українського суспільства загалом у другій половині століття є беззаперечним. Неординарні ґрун­товні дослідження світоглядного змісту діалектики і категорі­альної структури світогляду дали можливість В. Шинкаруку «центрувати» всю багатовимірність предмета філософії на проблемі людини, її сутнісних сил і здібностей, духовного світу осо­бистості, поклали початок дослідженню філософії як форми ду­ховно-практичної самореалізації людини у світі її життєдіяль­ності, «як живу душу культури».

Одним із перших В. Шинкарук висунув і розвинув тезу про регулятивні функції духовних почуттів, духовного взагалі в люд­ському світовідчутті. Досліджував особливості світоглядних форм сприйняття майбутнього, таких як мрія, віра, надія. Ана­лізуючи специфіку світоглядного узагальнення і ідеалізації дійсності, він ґрунтовно показав глибокий діалектичний взає­мозв'язок світоглядного ідеалу з таким духовним почуттям, як любов. Істотним є внесок В. І. Шинкарука в розкриття гносео­логічного і соціокультурного змісту категорії віри, співвідно­шення віри, святості та інших духовних регулятивів людської життєдіяльності. Усе це величезною мірою актуалізує значи­мість теоретичної спадщини В. І. Шинкарука саме сьогодні.

Не афішуючи своє життєве кредо, В. Шинкарук жив і творив за принципом: «Працювати, працювати... помремо, тоді відпо­чинемо» . Володіючи великими організаторськими здібностями, вмінням об'єднати колектив для досягнення суспільно значи­мих цілей, В. І. Шинкарук заражав своєю творчою незаспокоєністю і захопленістю своїх колег, наполегливо і цілеспрямовано переконував у необхідності стверджувати гуманістичний пафос нової філософської ідеї, яка була осмислена і прийнята далеко не всіма не тільки серед професіоналів — філософів, але й відповід­них управлінських структур, можновладців.

Будучи яскравою і водночас надзвичайно простою і скромною людиною, В. І. Шинкарук своїм науковим і життєвим прикла­дом стверджував віру, надію і любов як сутнісні виміри люди­ни, гуманістичний пафос філософії добра і справедливості.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua