Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Поль Гікер
(Нар. 1913)
«Історичний синтез існує тільки тому, що історія від самого початку є аналізом, а не емоційним сплеском подій»

Сучасний французький філософ, автор знаменитого дослі­дження «Історія та істини», почесний доктор більш як тридця­ти університетів світу, П. Рікер увійшов в історію філософської думки як представник релігійної феноменологічної герменевти­ки. Освіту майбутній філософ здобув в університеті Ренна і Сорбонні. Він працював професором ряду університетів Європи і США, зокрема, в Страсбурзі, Пантері, Парижі, Чикаго. Був го­ловним редактором журналів «Espirit» та «Christianism social».

Завдання своєї філософської творчості П. Рікер вбачав у ство­ренні інтегральної концепції людини XX століття з урахуванням того вкладу, який здійснили в ній «філософія життя», фе­номенологія, екзистенціалізм, персоналізм, психоаналіз і інші напрями.

Творчість П. Рікера - це спроба синтезу релігійної феноме­нології та екзистенціалізму. При цьому філософ звертається як до визнаних імен і їх філософських праць, так і до тих інтелектуалів — новаторів, які створили неповторну атмосферу новітньо­го філософського пошуку Франції другої половини та останньої третини XX століття. Серед його найближчих колег і вчителів слід назвати імена Ж. Набера, Е. Вейля, Ж. Іпполіта, Ж.-М. Доменака, Ж. Валя, М. Мерло-Понті, Р. Арона, Г. Марселя та ін. Своїми безпосередніми вчителями П. Рікер вважає Е. Гуссерля, Г. Марселя і К. Ясперса.

Перші праці філософа були присвячені аналізові філософ­ських творів Г. Марселя та К. Ясперса. П. Рікер перекладає Гус­серля, публікує такі твори, як «Історія та істини», «Філософія волі», «Сам як Інший», «Часта Оповідання», «Конфлікт інтер­претацій», «Жива метафора» та ін.

Як філософ, П. Рікер розпочинає з позицій французького пер­соналізму. Виходячи з того, що найбільш фундаментальним по­няттям філософії є поняття особистості, він доводить, що саме особистість є місцем народження значень, що дають початок культурним смислам, і що філософія має опрацювати метод ана­лізу людської суб'єктивності як творчої сили світової культу­ри. Філософ намагається відшукати зв'язок між минулим, су­часним і майбутнім, описати цю ситуацію як цілісність. Ключ проникнення в неї він вбачає в «археології» суб'єкта, його укоріненості в бутті, «телеології» руху у майбутнє.

Філософ ґрунтовно опрацьовує вчення Гуссерля про «життє­вий світ», онтологію М. Гайдеггера і особливо психоаналіз З. Фрейда, розуміє його як герменевтику, спрямовану на осяг­нення первісних імпульсів людського «Я» через сублімацію в культурі. Межею для регресивного руху аналізу П. Рікер вста­новлює «висхідну волю», пов'язану з переживанням і усвідом­ленням можливості не-буття, що дає йому підстави класифіку­вати свою феноменологію як онтологічну, спрямовану на вивчен­ня людського існування.

П. Рікер відомий і як фундатор прогресивно-регресивного методу пізнання, що дозволяє осмислити явище у єдності трьох часових вимірів: минулого, сучасного і майбутнього.
Прогресивний аналіз має справу з «професією» людського духу, де джерело сенсу розміщується не за суб'єктом, як це має місце в «археології», а перед ним, тобто в майбутньому. Складо­вими прогресивного методу, за П. Рікером, є феноменологія Духу, спрямована на розкриття телеології людської суб'єктив­ності, й феноменологія релігії, що засвідчує (характеризує) праг­нення людини до святого, духовного. Таким чином, філософ доводить, що будь-яке явище культури має своє минуле, укорі­нене в індивідуальному бажанні бути і способі його задоволен­ня. Одночасно в ньому втілено і перспективний рух людської суб'єктивності до святості, існування людини в історії як такій. Вважаючи (слідом за Фрейдом), що вихідною умовою людського досвіду є мовний характер (сприйняття, бажання, уява тощо). Рікер наголошує на символічному сенсі культурної творчості, лібідна мета якої заміщується метою ідеальною. Останнє виво­дить людину із сфери біології в сферу культурних значень.

При цьому, під символом Рікер розуміє будь-яку структуру змінюючих одне одного значень, втілених у мову, яка с у цьому розумінні вторинним розумінням реальності. Сфера висловів (людська мова) має подвійний смисл. Саме він і є полем гер­меневтики. Сутність і завдання інтерпретації якраз і полягає у виявленні, дешифруванні прихованого смислу, у виявленні прихованого смислового рівня. Вторинність мови не означає її меншовартість. П. Рікер наголошує, що мова є тим єдиним засо­бом, за допомогою якого людина створює «другий світ», тобто культуру в істинному розумінні цього історичного явища.

Сучасний стан культури, в якому панує релігійний скепти­цизм, на думку Рікера, віддаляє нас від повноти символів. Але з іншого боку, цей культурний вакуум породжує прагнення від­новити цілісність мови. Та ж сама доба, яка «спустошує» мову, створює і засоби відродження її повноти. Це виродження прого­лошується Рікером під знаком вдосконалення розмаїття симво­лів великих культур минулого, але з наміром залишитися в ме­жах раціоналістичних традицій філософії.

На думку Рікера, саме той спосіб, яким конкретні гуманітарні науки трактують проблему людини, і є тією реальністю, яка за­слуговує на довіру. Звичайно, існуюча сама по собі будь-яка гу­манітарна наука ще не є філософією, тому для вирішення спе­цифічно філософських завдань рефлективного аналізу придатні тільки ті гілки гуманітарного знання, для яких вдасться знай­ти спосіб герменевтичного тлумачення. Тільки після такого ви­окремлення в тій чи іншій теорії її герменевтичного підтексту відкривається можливість побудови філософської теорії.

Головна мета філософа Рікера — це створення умов прими­рення людини з собою, зі своїм тілом і світом. Важливе місце він надає проблемам культурно-історичного буття людини. Яви­ща соціокультурного плану Рікер намагається пояснити як кон­флікт глибинного, антропологічного порядку, які вкорінені в по­чуття і пристрасті, котрі він трактує як «затемнені», «перевер­нуті почуття», що виникають у сфері відносин між людьми.

В останні роки П. Рікер займається аналізом цілісних куль­турних текстів (літературних творів, історичних повістей тощо). Він намагається зрозуміти витлумачення (інтерпретацію), як найбільш прогресивний метод включення індивіда у цілісний контекст культури, як один із найбільш суттєвих засобів буття і діяльності індивіда в культурі. У поняття інтерпретації філо­соф вводить проблему «часу» і «діяльності», завдяки яким на­магається осмислити взаємозв'язок культурно-історичного про­цесу, зв'язок епох, історичних періодів, людських діянь. Остан­нє, за його думкою, базується на активній діяльності людини, яка є суб'єктом і головною дійовою особою історії.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua