Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Альберт Швейцер
(1875-1965)
«Етика благоговіння перед життям — це етика любові, розширена до всесвітніх меж. Це етика Іісуса, визнана тепер у якості за кономірного підсумку розуму»


Лауреат Нобелівської премії миру, протестантський теолог, філософ, музикант і лікар Альберт Швейцер народився в Кайзерсберзі (Верхній Ельзац) у сім'ї керівника невеликої громади євангелістів. Родина мала глибоку просвітницьку традицію. З п'яти років батько розпочав давати сину уроки музики; в сім років той здивував свою шкільну вчительку блискучим вико­нанням досить складної мелодії, до якої додав ще й самостійно підібраний супровід; в дев'ять років Альберт вперше зайняв міс­це органіста під час церковної служби в Гюнсбасі.

Школа, «реальна школа» й гімназія сформували основи нау­кової і світоглядної картини допитливої дитини, яка понад усе цікавилась історією і природничими науками. Важче йому да­вались мови і математика. Однак наполегливість брала своє і вже скоро з цих предметів Альберт мав відмінні успіхи. Паралельно він займався музикою.

Філософську і теологічну освіту майбутній мислитель отри­мав у Страсбурзькому університеті, продовжив її в Сорбонні. Там же він захистив докторську дисертацію за темою «Філософія релігії Канта», а через рік — захистив докторську з теології. Страсбурзький університет, згадував пізніше Швейцер, в ті часи переживав період свого розквіту. У ньому працювали молоді викладачі, які тягнулись до наук і втягували в них своїх студен­тів. «Скрізь відчувався свіжий подих молодості», — писав А. Швейцер, згадуючи університет і його професорсько-викладацький корпус.

Швейцер багато і наполегливо працює. Інтелекту (дисертації з філософії) і музиці (гра на органі) він віддає практично весь свій час. Здібний і наполегливий юнак міг працювати цілодобо­во, не звертаючи уваги на стомленість і безсонну ніч, проведену за книгами. «Дисертацію по Канту» А. Швейцер писав, не звер­таючись до коментуючої літератури. Він намагався «осягнути Канта» лише «із самого Канта». Результат виявився більш ніж цікавим: молодий дослідник зумів проникнути у внутрішній зміст філософії релігії Канта й представити сюжети, які згодом лягли в основу його власного світогляду.

Поле інтересів А. Швейцера — безмежне: філософія, теоло­гія, історія культури, теорія музики, медицина тощо. Він пише книгу про музику Баха; виступає з органними концертами при Страсбурзькому університеті; студіює медицину; викладає в університеті; пише об'ємну і цікаву книгу з історії життя Іісуса «Від Реймаруса до Вреде»; захищає докторську дисертацію з ме­дицини «Психологічна оцінка Іісуса: характеристика і крити­ка» і, зрештою, від'їздить до Африки для будівництва лікарні й лікування хворих африканців.

А. Швейцер залишим величезну літературну спадщину. Окрім названих творів його перу належать: «Християнство і сві­тові релігії», «Містика апостола Павла», «Царство Боже і хрис­тиянство» , «Занепад і відродження культури», «Культура і ети­ка», «Світогляд індійських мислителів. Містицизм та етика».

Предметом першочергової уваги А. Швейцера була проблема «надлому європейської культури», яка, за переконанням вчено­го, знаходиться в глибокій кризі, що виявляється у приматі ма­теріального над духовним, соціального над індивідуальним. Культура втратила свій споконвічний зв'язок з етичними ідеа­лами, а тому втратила здатність духовно звеличувати особистість і суспільство. Відродження культури може статись лише за принципом «благоговіння перед життям», до обґрунтування якого вчений і філософ залучив всі свої теологічні, філософські і природничо-наукові пізнання, знання і здібності.

А. Швейцер вважає етичні принципи такими, що іманентно притаманні людині. В інтегрованому вигляді вони постають як «жадоба до життя». Людина, розмірковує філософ, повинна ко­ритись «вищому одкровенню жадоби до життя», стверджувати життя власним єством, духом і працею.

Головне завдання філософії, науки і релігії, вважав А. Швей­цер, полягає в тому, щоб з'єднати цивілізацію з мораллю і куль­турою. Для цього потрібні не стільки революційні зміни, скіль­ки «особисті зусилля» індивіду. Філософ відмовлявся брати без­посередню участь у політичних акціях свого часу, закликав до «активної духовно-моральної діяльності», миру і порозуміння між народами. Своє негативне ставлення до війни, фашизму і мілітаризму він намагався утвердити проповіддю ідеї любові до життя, а також роботою в госпіталі. Гарантом миру у Європі, за думкою А. Швейцера, є радикальне зближення мислячої і твор­чої інтелігенції Німеччини і Франції.

Особливим періодом в житті А. Швейцера став період життя (1913-1917 pp.) в Африці. «При­йомний син Африки» — такс ім'я заслужив А. Швейцер зав­дяки своїй подвижницькії! пра­ці у якості лікаря на Африкан­ському континенті.

Паралельно з лікуванням А. Швепцер давав уроки фран­цузького, вивчав психологію аф­риканців, розмірковував про від­мінності «туземної» і «континентальної культури», вічні цін­ності і людське щастя. Там же було в основному завершене написання знаменитої фундаментальної праці «Філософія куль­тури». Книга включала в себе такі сюжети, як роздуми про нинішній занепад культури і його причини; обгрунтування принципів благоговіння перед життям у зв'язку із спробами європейської філософії обгрунтувати світогляд етичного світо- і життєствердження; філософії благоговіння перед жит­тям; роздуми про «культурну державу». Перша світова війна зробила Швейцере, і його дружину військовополоненими. Філо­соф підхопив дизентерію і лише навички лікаря, здобуті в Аф­риці, допомогли йому подолати цю небезпечну хворобу.

Повернувшись до Срасбурга, філософ зайнявся вивченням сві­тових релігій, музикою, етикою, підготовкою книги спогадів про Африку. Саме в цій книзі А. Швейцер показав, що інтереси ко­лонізації і інтереси культури не завжди співпадають, що най­кращим для африканців був би такий стан справ, при якому, знаходячись на мінімальній відстані від головних шляхів світо­вої торгівлі, вони б поступово перетворювались із кочівників у осілих землеробів і ремісників. Однак, це неможливо. У вся­кому разі, довести колонізацію до такого завершення, при яко­му здійснюється розвиток культури, дуже важко. Зростання екс­порту, робить висновок А. Швейцер, не завжди засвідчує розви­ток колонії; це може також означати, що колонія знаходиться на шляху руйнації й занепаду.

В Європі філософ веде поміркований спосіб життя, подоро­жує, дає концерти музики. Друга поїздка до Африки була здій­снена в 1924 -1927 pp., третя -1929-1930 рр. Відбудова лікарні, лікувальна та місіонерська діяльність, роздуми над «вічними проблемами культури і моралі» — таким було поле діяльності А. Швейцера в останні роки. Він глибоко переживав ситуацію розладу культури, розлому світу, «переповненого неосяжним таїнством і стражданнями», а особливо те, що, за його словами, «народився в період духовного занепаду людства».

Подолати ситуацію вченому вдалось шляхом роздумів, які привели його до утвердження етичного принципу благоговіння перед життям - світогляду, що стверджує філософію прими­рення, світо- і життєтворення і етику як взаємообумовлені ре­зультати мислення. Останнє є не що інше, робить висновок А. Швейцер, як етика Іісуса, визнана тепер у якості закономір­ного підсумку мислення.

Як і раніше, філософ веде просвітницький спосіб життя, мало пов'язаний з конкретними політичними суперечностями епохи.
Щоправда, у 1954 році А. Швейцер порушив свій принцип і виступив з антивоєнною промовою «Проблеми миру у сучасно­му світі» на врученні йому Нобелівської премії миру, а також звернувся із закликом по радіо щодо заборони ядерних випро­бувань. В останні роки життя А. Швейцер поставив свій підпис під зверненням лауреатів Нобелівської премії за відновлення миру у В'єтнамі.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua