Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Мартін Гайдеггер
(1889-1976)
«Жодна істота, крім людини, не знає про свою кінечність, смертність, і тіль­ки тому вона розуміє час, а з ним і саме буття»

Видатний німецький філософ Мартін Гайдеггер народився в Мескірхі поблизу Шварцвальда в сім'ї ремісника, що сповіду­вала католицьку віру, ідеї порядку і справедливості. Декілька років Мартін навчався в ієзуїтському коледжі, пізніше — в ка­толицькій гімназії м. Фрайбург. Тут же він поступає до універ­ситету. Молодий і допитливий юнак захоплюється філософією і од почасно відвідує лекції з математики, історії, природознав­ства. Biн знайомиться з найновішими досягненнями фізики, зокрема, з теорією відносності А. Ейнштейна.

Життєвий шлях філософа визначають такі віхи: захист дисер­тації; доцентура у Е. Гуссерля; посада професора у Марбурзі, пізніше — у Фрайбурзі; заборона викладацької діяльності в роки Другої світової війни; утвердження у якості мислителя, за роз­думами якого вибудовують світогляд післявоєнна Європа і прак­тично весь цивілізований світ.

Світогляд М. Гайдеггера формувався під впливом філософії Фіхте і Гегеля, Ріккерта і Дільтея, Гуссерля і Шеллера. Майбутній великий філософ захоплювався працями античних мисли­телів, особливо Платона, віддавав належне Канту.

Серед головних праць М. Гайдеггера слід назвати: «Буття і час», «Основні проблеми феноменології», «Що таке метафізика?», «Про сутність істини», «Ніцше», «Лист про гуманізм», «З досвіду мислення», «Гегель і греки», «Сутність мови» та ін.

Головне питання філософії М. Гайдеггер визначав як питання про «сенс буття». Цій темі філософ присвячує свій основний твір «Буття і час». Осмислення й розуміння буття, на думку фі­лософа, можливе лише через проникнення у «час», який, у свою чергу, осмислюється через призму кінцевої, екзистенційно-часової, індивідуально-особистісної історичності. Означеною істо­ричністю постає людина, для буття-в-світі постає не дурна не скінченність однакових моментів «тепер», а засаднича щодо часу екзистенційна самоцентрованість людського існування , або тут-тепер-буття (ось-буття — Dasein).

У працях «Буття і час», «Основні проблеми феноменології», «Кант і проблема метафізики», «Про сутність людської свободи», «Буття й істина» та ін. М. Гайдеггер відмежовується від традиційного розуміння історії, що, на думку вченого, ґрунту­валося на пріоритетах категорій «суб'єкт і об'єкт», «матерія», «дух», «пізнання», «практика», водночас пропонуючи новий підхід до розгляду історичного процесу — аналіз його як «інституювання людини» у царині свободи, як безпосереднього існу­вання людства, його істинного буття.

Життєвий і творчий шлях М. Гайдеггера тісно пов'язаний з історичними подіями, що випали на долю його покоління. Фі­лософ наполегливо вивчав природничі науки та філософію, математику і теологію. Він захоплювався працями Г. Гегеля і Ф. Ніцше. Полемізував з В. Дільтеєм і Ф. Достоєвським; за­хистив докторат під керівництвом Г. Ріккерта; очолив кафедру філософії Фрейбурзького університету після Е. Гуссерля; був ректором цього ж університету. Під час «масового призову» 1944 p. М. Гайдеггер будував укріплення для захисту Рейху, а з приходом французьких окупаційних військ зазнав гонінь й заборони викладацької діяльності. Усе це, безумовно, відби­лося на його філософських поглядах: філософія історії М. Гай­деггера — пошук істинного буття і свободи. Саме цей пошук ро­бить її надзвичайно цінною і конструктивною в наш час.

Світова історія, за М. Гайдеггером, є історією, суб'єктом якої є не клас, не нація, не соціальна група, а народ. Диференціація народу на соціальні групи і конфронтаційне протистояння між цими групами (наприклад, класове чи національне, етнічне чи релігійне) руйнує цілісність суб'єкта, а разом з цим започатко­вує занепад його історії.

Цікавим і надзвичайно глибоким є твердження М. Гайдеггера про світову історію як історію буття народу у світі. Централь­ним поняттям є поняття світу — своєрідна система символів, цінностей, принципів, в якій розгортається людська життєдіяль­ність. Це феноменальна сфера смислів як можливих способів розуміння і тлумачення речей. Смисли зафіксовані в мові. Вони передаються від покоління до покоління через традиційні фун­даментальні уявлення і звичаї, визначають спрямованість і стиль життя, зумовлюють його якісні характеристики. Первинну істо­ричну основу буття народу у світі становить міф. Саме через за­лучення нових поколінь до розуміння міфу формується і забез­печується цілісність народу, зберігається історичність як буття у світі успадкованих новими поколіннями життєвих програм і проектів.

Вдумливе осягнення його підходу свідчить про глибоке розу­міння вченим суті історизму як ідейно-моральної й духовно-сві­тоглядної єдності поколінь, що через віки і соціальні перипетії несуть, захищаючи і втілюючи у предметно-практичні форми культури свою однаковість — ментальність, яка відрізняє їх від інших народів світу й забезпечує рівноправне співбуття з ними в лоні всесвітньої історії. Без визнання цього факту практично неможливо пояснити з наукової точки зору питання про те, чому й досі, у вік комп'ютерної революції і космічних перельотів, ба­бусі й дідусі продовжують розповідати онукам, здавалося б, примітивно-сюжетні казки й оповідання, чому шановні і серйозні видавці друкують народні казки, чому, врешті-решт, людина тяг­неться до першоджерела своєї свідомості — до міфу, і чому він і досі не втратив конструктивно-інтегруючої функції.

Світ, за М. Гайдеггером, — це міфологічно обґрунтований спосіб життя, буття народу, що розгортається в систему повсяк­денно практичного ставлення до землі, неба, до батьків і богів, — тобто до того, що вчений називає внутрішньосвітовим сущим, без чого світ, як міфологічний проект буття, не існує. Сенс світо­вої історії народу полягає у збереженні заданих первинним сві­тоглядним полем свідомості фундаментальної єдності чотирьох начал (землі, неба, смертних і богів). Якщо якийсь з елементів першосвідомості випадає з орбіти мислення наступних поколінь, відбувається руйнація цілісності буття у світі. Перед народом постає проблема виживання: єдиний історичний суб'єкт пере­творюється на безформну масу, на матеріал для здійснення про­ектів іншого народу. Руйнація світу символів і історичної па­м'яті означає втрату народом своєї історичності.

Реалії сьогоднішньої історії підтверджують глибоку реаліс­тичність історіософських роздумів М. Гайдеггера. Особливо рель­єфно вони виявляються на терені українства, що прагне до від­родження своєї історичності, суверенності, незалежності.

Досить своєрідно М. Гайдеггер визначає історичні межі бут­тя народу у світі. Згадаймо Августина Блаженного: той чи інший народ, пройшовши стадії свого розвитку, невпинно рухається до занепаду. Цю ж думку поділяв і розвивав О. Шпенглер: істо­ричні межі культури він визначав приблизно тисячоліттями. М. Гайдеггер міркує інакше. Кожен народ має свій кінець сві­ту, буття у світі є водночас буттям до кінця, тобто буттям до смерті. Проте це зовсім не означає фатальної визначеності кін­ця. Адже завжди залишається можливість боротьби: рішучість у боротьбі за існування повертає народ до забутої або занедбаної духовної спадщини. Через ризиковане відродження перерваної традиції народ поновлює свій міфопоетичний світ (частково збе­режений великим мистецтвом) і знову набуває самостійності у стосунках з іншими народами. Саме тут проходить вісь істо­ричного прагнення народу у світі.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua