Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Володимир Вернадський
(1863-1945)
«Досить часто доводиться чути, що те, що науково — те вірне, правильне, служить вираженням чис­тої і незмінної Істини. У дійсності це не так. Не змінна наукова Істина складає той далекий ідеал, до якого прагне наука».


Видатний україно-російський природодослідник і філософ Володимир Вернадський народився в сім'ї професора економі­ки і статистики в м. Санкт-Петербург. Дитячі та юнацькі роки майбутнього філософа пройшли в Харкові, де батько обіймав посаду керуючого Державного банку. Високо-інтелігентна роди­на дала хлопцю чудову початкову освіту, забезпечила вступ і навчання в Петербурзькому університеті. Юнак захоплено слу­хав лекції Д. Менделеєва, В. Докучаева, І. Сеченова, А. Бутле­рова, вбирав у себе все те, що злітало з вуст цих блискучих при­рододослідників. Він захоплювався математикою, економічною теорією, мінералогією, біологією. Разом з тим, внутрішньою сим­патією майбутнього мислителя була філософська мудрість. Вер­надський вивчає твори античних мислителів, німецьку класичну філософію, теологію, висловлює щодо них свої власні, а голов­не — оригінальні судження. Пізніше це виллється у створення концепції ноосфери — сфери людського розуму, яка принесе В. Вернадському світове визнання як великого і неповторного філософа, що збагатив цю древню науку новими досягненнями.

Кар'єра В. Вернадського складалась майже блискуче. Він роз­почав із досить скромної посади хранителя Мінералогічного му­зею Петербурзького університету. Талановитий юнак заглиблю­ється в науку, бере участь у геологорозвідувальних експедиціях, стажується за кордоном (Німеччина, Франція). Досить швидко В. Вернадський отримує посаду приват-доцента Московського університету, захищає докторську дисертацію, стає професором цього ж університету, обирається до Петербурзької академії наук.

В. Вернадський приймає активну участь не лише у науково­му, але й у громадсько-політичному житті держави. Він обстоює ідеї гуманізму, прав людини, самовизначення народів, політич­них свобод особистості. Показовим є факт подачі В. Вернад­ського у відставку з посади професора Московського універси­тету. Причиною цього рішення слугували реакційні заходи тодіш­нього міністра народної освіти Л. Кассо. Вчений не міг змири­тись з цими приниженнями студента і професора, попраниям академічних свобод і фактичної зневаги до науки і освіти, яку сповідував тогочасний уряд.

Революційні події також не залишились поза увагою В. Вер­надського. Він стає членом ЦК партії кадетів, керує газетою «Русские ведомости», а після Лютневої революції входить до складу Тимчасового уряду.
Після 1917 р. В. Вернадський безроздільно віддає себе науці. У цей період його життя тісно пов'язується з Україною (Полта­ва, Київ, Сімферополь). Вчений обирається першим президен­том створеної Всеукраїнської академії наук, а трохи пізніше — також професором Таврійського університету.

Повернувшись до Москви, вчений організував біогеохімічну лабораторію АН СРСР, директором якої був до дня своєї смерті. В. Вернадський стає лауреатом Державної премії в 1943 p., ор­ганізатором багатьох наукових напрямів: генетична мінерало­гія, геохімія і біогеохімія, геохімічна еволюція, геохімія ланд­шафтів, радіологія, гідрогеологія, наукознавство, творцем вчен­ня про живу речовину, теорію біосфери.

Новаторські наукові розвідки В. Вернадського внесли суттє­вий доробок у формування становлення сучасної наукової кар­тини світу та наукового світогляду. Учений розглядав Всесвіт як цілісну систему «організованої живої речовини» — біосфери і людства. Він зазначав, що з появою людини і цивілізації почи­нається якісно новий етап розвитку Всесвіту, де розвитку пла­нетарного характеру сприятимуть розум і людина, а їх резуль­татом стане перетворення біосфери в нове середовище життя — ноосферу (сферу розуму).

Вагомий вклад здійснив вчений стосовно питань про наукову регуляцію обміну речовин, системність та цілісність вивчення всієї біосфери. Одним з перших він проаналізував структуру та властивості простору і часу, підкресливши їх особливу роль у формуванні наукового світогляду і практичної діяльності лю­дини, поставив питання про самостійний статус біологічного часу і простору, вказав на їх специфіку, головні особливості, зокрема, симетрії та асиметрії.

Значну увагу В. Вернадський приділяв дослідженням різних філософських і методологічних проблем; логіки дослідної нау­ки, співвідношення емпіричного та раціонального в науковому пізнанні, етики наукової творчості, природи наукового світогля­ду, взаємозв'язку філософії й природознавства. Суттєво й те, що при обстоювані наукового світогляду він не абсолютизував роль і значення науки, як і не виключав участі в його формуванні інших форм духовного освоєння людиною світу, переживань самої людини.

Світогляд, який ґрунтується на самій науці, підкреслював В. Вернадський, не може не бути обмеженим, оскільки наше за­гальне враження про явища у світі має мозаїчний характер. За­галом, науковий світогляд у В. Вернадського постає творенням і вираженням людського духу, нарівні з яким постають релігій­ний світогляд, мистецтво, суспільна та особова етика, філософська думка. Знищення або припинення будь-якої діяльності людської свідомості проявиться пригніченням іншої.

Важливого значення вчений надавав релігії. Саме релігія спроможна підняти людську гідність і моральність, забезпечити своєрідно очищення від гріховності, підняти почуття спіль­ності, думку про загальнолюдські основи життя, духовну єдність і любов.

Розглядаючи людство як планетарно-геологічну силу, В. І. Вернадський обґрунтував потребу раціональної регуляції системи «природа — суспільство», теорію дбайливого планомірного при­родокористування, збереження та примноження природних ре­сурсів планети, контролю за їх використанням, екологічного ви­ховання молоді.

Він був одним із творців антропокосмізму — системи, в якій природно-історична, природна (в широкому розумінні — косміч­на) і соціально-гуманістична традиції розвитку науки злива­ються в єдине ціле, створюють нову парадигму світосприйнят­тя і практики. Ця парадигма дала змогу вченому відтворити ці­лісну наукову картину світу, обґрунтувати концепції ноосфери, ідеї якої запроваджено в науку на початку XX ст. французьки­ми природодослідниками й філософами П. Тейяр де Шарденом і Г. Лepya.

За В. І. Вернадським, який опрацював концепцію активної гео­логічної ролі людства, біосфера Землі еволюціонує в нову фазу — ноосферу — сферу, перебудовану колективним розумом та пра­цею людства для задоволення його потреб. Цей процес вчений вважав за об'єктивне явище й закономірність взаємопов'язаної еволюції природи і суспільства. Перемога наукового розуму є не­минучою, але лише через важку й наполегливу працю, повне фі­зичне та інтелектуальне самовичерпання людини й природи.

Біосфера є сферою життя, тобто частиною Землі, заповненої життям або продуктами життєдіяльності. З появою людини й суспільства виникає своєрідне прискорення еволюційних про­цесів. Розум людини вносить якісні зміни в характер земної ево­люції. Людина створює нові технології, залучає до життєдіяль­ності нові ресурси планети і водночас вилучає із кругообігу хіміч­них елементів в природі все більшу кількість речовини. Таким чином, людина постає як геологоутворювальна сила, могутній чинник подальшого розвитку планети. З появою людини й її розумово-технологічної діяльності біосфера набуває нової якості — ноосфери, де життєві процеси відбуваються як розумні, техно­логічно обґрунтовані, морально вивірені.

До формування ноосфери, вважав В. І. Вернадський, приво­дять два відносно самостійні й водночас взаємопов'язані проце­си: еволюція біосфери й еволюція соціуму. У теоретичному ви­мірі ноосфера постає як поєднання наук про природу з науками про людину; у практичному вимірі — це сфера людського — морального, гуманістичного, соціально-справедливого — буття природи та людини. Ці два процеси збігаються. В. І. Вернадський підкреслював: «Важливим для нас є факт, що ідеали нашої де­мократії йдуть в унісон зі стихійним геологічним процесом, з законами природи, відповідають ноосфері. Можна тому диви­тись у майбутнє з упевненістю. Воно в наших руках. Ми його не випустимо» (Див. Вернадский В. И. Несколько слов о ноосфере // Успехи современной биологии. — 1944. — Т. 18, вып. 2. — С. 119).

Вчений зазначав необхідність глибокого вивчення природної еволюції біосфери з метою контролю за її станом і спрямованіс­тю розвитку. Геологічна сила людства потребує всебічного кон­тролю. Безконтрольність посилює її руйнівні аспекти, що мо­жуть призвести до біфуркації біосфери, її розладу й знищення. Поки біосфера витримує антропогенний тиск. Проте в будь-яким момент може статися криза або катастрофа. Перевершивши на­вантаження на атмосферу й біосферу, людина може викликати незворотний процес її розкладу, негативні наслідки якого перед­бачити неможливо.

Паралельно з програмою визначення меж дозволеного щодо біосфери людство повинно працювати над програмою вивчення, організації й контролю процесів у суспільстві. Його розвиток, підкреслював учений, є безперервним ланцюгом виникнення й вирішення суперечностей. Одна з них — суперечність поєд­нання еволюції розуму, технології, практичної діяльності й біо­сфери. Природні науки мають визначити межі втручання в жит­тя природи; суспільні (гуманітарні) — знайти шляхи досягнення відповідності діяльності жителів планети об'єктивним обмежен­ням. Загальні (цивілізаційні, загальнолюдські) інтереси створю­ють умови подолання класових, національних, міждержавних протиріч, пошуку компромісних рішень. Усе це, на думку В. І. Вернадського, і є ноосферою — сферою людського існуван­ня, розумного регулювання біосоціальних процесів, морально-гуманістичної єдності людини й природи.

Противник будь-якого насильства, В. Вернадський виступав за розвиток демократії, громадських свобод і свободи мислен­ня, постійно наголошуючи, що боротьбу можна вести лише в ім'я свободи, вічних, життєвих і безумовних істин та основних прав людини. Вчений органічно не сприймав насильство, а разом з ним — більшовизм як провідника насильства в систему соці­альних перетворень. Він боляче переживав події революції та громадянської війни з їх руйнаціями, пограбуванням, зверх­ністю озброєного над беззбройним. Негативно ставився до більшовицької ідеології та більшовизму не тільки в пожовтневий, а й у радянський період.

Українець за походженням, В. Вернадський був тісно пов'я­заний своїми родинними зв'язками із сім'ями кращих україн­ських інтелігентів (Короленки, Старицькі), завжди усвідомлю­вав свою належність до українського народу, підтримував постійні зв'язки з ним. Ще в дореволюційний період В. Вернад­ський зазначав, що з моменту приєднання України до Росії політика останньої полягала в тому, щоб повністю розчинити українців в пануючому народові, знищити в їх свідомості всі на­ціональні особливості. Коли Росія потрапляла в скрутне стано­вище, то завжди нехтувала інтересами українського народу на користь потрібних для неї в даний момент сусідів. Учений кри­тикував нейтралістські прагнення російських властей, де росій­ська адміністрація, особливо нижча, під виглядом боротьби з українським «сепаратизмом» переслідувала невинні і природні права української національної стихії, упереджено витлумачу­ючи їх як шкідливі.

В. Вернадський виступав також за збереження української культури та культурної самобутності українського народу. На відміну від своїх політичних однодумців (більшості членів партії кадетів) він вважав відродження української мови значним по­зитивним явищем, хоча з оголошенням Української Народної Республіки побоювався можливості насильницької «україні­зації». Майбутнє України вчений вбачав у союзі з Росією в ме­жах єдиної федеративної держави.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua