Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Питирім Сорокін
(1889- 1968)
«Якою б глибокою не була сучасна криза — а вона є більш глибокою, ніж думає більшість людей, — пі­сля важкого перехідного періоду проглядається не безодня смерті, а гірська вершина життя, з якої від­криваються нові горизонти творення і оновлений вигляд небес»

Російсько-американський філософ, соціолог і культуролог Питирім Сорокін народився в с. Тур'я Яренського повіту Воло­годської області в простій, але досить забезпеченій сім'ї: його батько мав патент «золотих, срібних і чеканних справ майстра»; мати — зирянка за походженням — померла, коли хлопчику було всього три роки. Горе спонукало батька до пияцтва й побоїв ді­тей. В одинадцять років Питирім разом зі старшим братом втік з дому. Брати займались ремеслом, реставрацією церков, різно­манітним промислом, який дозволяв вижити і не більше.

Існує легенда про те, що грамоті Питирім навчився на базарі, де один з купців (за карбованець) показав йому букви і той відразу оволодів письмом і читанням. Звичайно, це — плітки: грамоті Хлопця навчив батько, про якого у нього назавжди залишились теплі спогади. Майбутній філософ отримав досить пристойну початкову освіту. Правдою є й те, що з простого селянського хлопця Сорокін зробив швидкий, карколомний стрибок до універси­тетського професора. Останнє говорить про неабиякі здібності і талант цього відомого і шанованого світом вченого.

П. Сорокін поступає до Психоневрологічного інституту в Пе­тербурзі; через рік переходить на навчання до юридичного факультету Петербурзького університету. Він слухав лекції вче­них зі світовим ім'ям, зокрема, М. М. Ковалевського і Е. В. де-Роберті. Помітивши неабиякі здібності юнака, М. М. Ковалевськиіі запропонував йому посаду свого секретаря. Декілька років П. Сорокін працював під безпосереднім керівництвом ви­датного соціолога. Прихильність М. М. Ковалевського, який до того ж був керівником впливової масонської організації, забез­печила Сорокіну швидке зростання в науці і політиці. Після Лют­невої революції 1917 р. Сорокін стає секретарем О. Керенського (який також був масоном); працює редактором есерівської газе­ти «Воля народу»; веде боротьбу проти революціонерів більшо­вицького типу.

Характерно, що П. Сорокін один із перших помітив, розпіз­нав ті соціальні загрози, які ніс більшовизм російській рево­люції: 1) розуміння народом революції як вседозволеності; 2) руйнівна діяльність більшовиків; 3) нерішучість, бездіяль­ність Тимчасового уряду. «Ці люди, я переконаний, — писав він про більшовиків, — передвіщають жахливі речі. Якби я був уря­дом, я б заарештував їх без коливань. Якщо це необхідно — я б стратив їх, щоби зупинити жахливу катастрофу, в яку вони пла­нують опустити країну».

Перемога більшовизму призводить до арешту П. Сорокіна. 57 днів він провів у Петропавлівській фортеці разом з колишні­ми міністрами Тимчасового уряду. Звільнення не зломило ха­рактеру молодого есера. Він продовжує боротьбу, й знову попа­дає до в'язниці. Як засвідчують документи, від страти він був врятований завдяки зреченню щодо своєї партійної належності, відмовою від боротьби за сприянням М. М. Ковалевського і за осо­бистою згодою В. Леніна.

З 1920 р. П. Сорокін працював професором Петербурзького університету, вільнодумствує, публікує в'їдливі стосовно існу­ючого режиму замітки соціолога. Вільнодумство в ті часи кара­лось. Саме тому у 1922 р. П.Сорокін разом з когортою вільнодум­ців (М. Бердяєвим, С. Булгаковим, М. Кондратьєвим і ін.) був висланий з Росії й емігрував до США, де заснував соціологічну школу. Він написав декілька десятків книг, які відомі всьому світу, але в колишньому СРСР не публікувались. Серед праць П. Сорокіна дореволюційного періоду можна назвати такі, як «Злочин та кара, подвиг та нагорода»; «Проблема соціальної рів­ності»; «Л.М. Толстой як філософ». Після висилки П. Сорокін написав: «The sociology of revolution»; «Social mobiluty»; «So­ciety, culture and personality»; «Social and cultural dinamics»; «Sociological theories of today» та ін.

У Росії у 1920 р. в Петербурзі вийшов двотомник під назвою «Система соціології», в 1992 р. у Москві — «Людина. Цивіліза­ція. Суспільство».
Вклад П. Сорокіна в розвиток філософської думки визнача­ється введенням та інтерпретацією як певної історичної реаль­ності поняття «типу культури» — цілісної системи, що зміню­ється еволюційним шляхом, поступово вичерпуючи власні жит­тєві потенції; створенням оригінальної концепції «флуктації культур» — соціодинаміки культури як закономірного діалек­тичного процесу; дослідженнями таких соціальних явищ, як «соціальна стратифікація» і «соціальна мобільність», багатьма іншими сюжетами, ще недостатньо вивченими й оціненими су­часниками.

Розповідають, що у семидесятирічному віці П. Сорокіна (як президента Американської асоціації соціологів) відвідала деле­гація вчених — соціологів колишнього СРСР. Керівник делегації звернувся до нього зі словами: «...ми в Росії пам'ятаємо і знаємо вас як крупного соціолога...» На це звернення П. Сорокін з при­таманним йому гумором відповів: «помиляєтесь, шановний, я — не «крупний» соціолог, — а найкрупніший; таких у світі лише двоє: я і Тойнбі...»

П. Сорокін розглядає історичні закони як прояв людської при­роди, а людину як головну й необхідну передумову історії. Будь-яка зміна історичного процесу, будь-який крок вперед чи назад, пише П. Сорокін, с справою честі людини і без неї не здій­снюється. Людина завжди була єдиним творцем своєї історії.

В основі історичної концепції П. Сорокіна — теза про пріори­тет системи цінностей, значущостей, чистих культурних систем, Носіями яких є індивіди та соціальні інститути. Історичний про­цес є циклічною флуктуацією типів культури, кожна з яких індивідуально неповторна система цінностей. Дослідник виріз­няє три типи культури: чуттєвий (sensate) - домінує безпосе­реднє чуттєве сприйняття дійсності; ідеаціональний (ideacional). Де домінує раціональне мислення; ідеалістичний (idealistic), Що базується на інтуїтивному пізнанні (й діяльності). Кожна система культури втілюється в право, філософію, мистецтво, мо­раль, структуру суспільних відносин, які змінюються шляхом криз, революцій, війн, соціальних катастроф.

У вченні П. Сорокіна про флуктуацію типів культури є дещо містичне, надумане, занадто затеоретизоване. У поясненні кон­кретного типу культури як системи взаємодії індивідів та соці­альних груп на засадах певних соціокультурних цінностей, а та­кож в обґрунтуванні теорій соціальної мобільності та соціаль­ної стратифікації реалізму науковості значно більше.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua