Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Еріх Фромм
(1900-1980)
«Людина коли б чи не найбільш екс­центричне створіння універсуму»

Як і пересічні особистості, Великі філософи народжуються, живуть і помирають. Доля у всіх єдина... Видатний німецько-американський філософ Е. Фромм народився в Німеччині у рік смерті великого Ніцше...

Освіту юнак отримав у Гейдельберзькому університеті, до психоаналізу долучився в Берлінському психоаналітичному інституті. З приходом до влади фашистів молодий вчений емігрував до США, пізніше працював у Мексиці, де створив Інститут психоаналізу. В останній період життя Фромм повернувся до Європи, оселився в Швейцарії й повністю віддався науці.

Перу цього видатного мислителя належать такі твори, я і « Втеча від свободи», «Людина для самої себе», «Здорове суспільство», «Анатомія людської деструктивності», «Мати чи бути? та ін.
Мислитель відомий, насамперед, як автор концепцій «гуманістичного психоаналізу» та «демократичного соціалізму» Е. Фромм однаково негативно ставиться до «сучасного капіталізму» і до «сучасного соціалізму». Він вважає ці способи жит­тя однаково ворожими людині. Істинну модель потрібно відшу­кати. Джерело ж пошуку — це природа людини. Саме в цій пло­щині вчений обґрунтовує поняття людини як частини природи, яка, між тим, постійно виходить за межі природи. Будучи час­тиною Всесвіту, людина одночасно відокремлена від нього. Вона намагається реалізувати себе як особистість і одночасно розуміє, що шлях до цього — лише в утвердженні вічних цінностей доб­ра і справедливості.

Розпочавши як активний прибічник психоаналітичної теорії Фрейда, Фромм першим вказав на нездатність ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Фромма не задовольняв біологізм та соціальний песимізм Фрей­да, тому він сконцентрував увагу на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. З цією метою він звернувся до поперед­ньої філософської думки, а саме до поглядів Л. Фейербаха і особ­ливо до праць К. Маркса, що дало йому змогу критично пере­осмислити фрейдівську точку зору на природу несвідомих потя­гів та на роль соціальних факторів у становленні особистості. Проте, вважаючи, що соціальна теорія К. Маркса недостатньо враховує роль психологічного фактора, Фромм поставив за мету доповнити марксизм психоаналізом.

Протягом усієї своєї наукової діяльності Е. Фромм залиша­ється вірним основним теоретичним положенням психоаналізу. Він був твердо переконаний, що критерієм соціального розвит­ку має бути самопочуття людини — психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Фромм праг­нув з'ясувати, яку роль відіграють психологічні фактори в соці­альному, намагався розкрити психологічний механізм суспіль­ного розвитку. Тому в центр своєї соціально-філософської теорії він поставив психологічну модель людини, аналіз розгортання Потенціальних людських якостей у процесі пристосування лю­дини до конкретної соціально-економічної дійсності.

Е. Фромм сконцентрував увагу на суперечливості людського Снування, розрізняючи при цьому такі дихотомії: патріархаль­ний та матріархальний принципи організації життя людей; авто­ритарну та гуманістичну свідомість; протилежні типи характеру; володіння та буття як два способи життєдіяльності індивіда.

Його вчення стало синтезом психоаналітичних, екзистенціаль­них і марксистських ідей, через які він прагнув знайти способи вирішення дихотомій людського існування.
Із суперечності між людиною і природою Фромм виводить фундаментальні психологічні потреби, які підносить до статусу вічних, незмінних, позаісторичних за своїм походженням спонукань. З огляду на це, він обґрунтовує тезу про те, що людська природа як сукупність універсальних потреб у своєму історич­ному розвитку реалізується різними способами залежно від кон­кретних соціальних умов. Вона і зберігається, і в той же час по­стійно модифікується під впливом соціуму.

Переосмислюючи біологізм Фрейда в трактуванні несвідомо­го, зміщуючи акцент із сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціокультурними причинами, Е. Фромм вводить по­няття «соціальний характер» як взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури. З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що зміцнює функціонуюче су­спільство.

Таким чином, згідно з концепцією Фромма, не соціальна струк­тура суспільства формує потреби людини, а антропологічна при­рода потреб визначає способи існування людини. Соціальний характер є результатом динамічної адаптації людської природи до структури суспільства. Фромм виділив такі типи соціальних характерів: рецептивний, експлуататорський, нагромаджували ний, ринковий.

В основі кожного соціального характеру лежить особливій; психологічний механізм, через який індивіди вирішують проблеми людського існування: мазохістський, садистський, деструктивістський та конформістський.
За умови дії мазохістського та садистського механізмів, вва­жає Е. Фромм, людина, добровільно підкоряючись кому-небудь або пануючи над ким-небудь, набуває ілюзії власної ідентич­ності. Людина змушена шукати шляхи вирішення проблем сво­го існування. Здебільшого ними стають: 1) деструктивізм як прагнення індивіда знищувати, руйнувати все те, що поза ним. як зовнішню причину свого тривожного внутрішнього стану: 2) конформізм, як відмова людини від свого власного «Я» через розчинення себе в масі, в натовпі. Фромм вважав їх універсалі, ними, тому що соціальні умови, на його думку, завжди викли­кають панування того чи іншого типу соціальних характерів, властивих більшості членів даного суспільства.

Але єдино правильним способом вирішення цих проблем, па думку Фромма, є любов; саме вона служить критерієм буття як способу життєдіяльності. У процесі оволодіння мистецтвом любові відбувається зміна структури характеру людини, в резуль­таті чого повага до життя, почуття ідентичності, зацікавленість у єднанні зі світом стають пріоритетними, сприяючи переходу до гуманістичного духу.

У книзі «Мати чи бути» Фромм намагається показати дегуманізуючий вплив сучасного західного суспільства на людину. Він аналізує це суспільство крізь призму конфлікту двох орієн­тацій характеру (ринкового і продуктивного), а також через супе­речність двох способів існування людства — володіння та буття.

Під володінням та буттям Фромм розумів два різні види самоорієнтації та орієнтації у світі, дві різні структури характе­ру, перевага однієї з яких визначає все, що людина думає, від­чуває та здійснює. Коли людина дотримується принципу воло­діння, ставлення її до світу виражається в прагненні зробити його об'єктом володіння, перетворити все і всіх на свою влас­ність. Стосовно ж буття, як способу існування, то, за Фроммом, слід розрізняти дві його форми: перша характеризується жит­тєлюбством, справжньою причетністю до світу; друга стосуєть­ся істинної природи, істинної реальності особистості.

Упевнений у тому, що багатство не робить людину щасливою, Фромм закликає до створення нового ідеального суспільства, в якому орієнтація людини на володіння буде замінена орієнта­цією на буття. Функція нового суспільства — сприяти виник­ненню нової людини, структурі характеру якої будуть властиві такі якості: готовність відмовитись від усіх форм володіння за­ради того, щоб повною мірою бути; відчуття себе на своєму місці в сфері свого буття; визнання всебічного розвитку людини та її близьких вищою метою життя; відчуття свого єднання з жит­тям, відмова від підкорення будь-кому і будь-кого, від експлуа­тації, руйнування та виснаження природи, прагнення зрозумі­ти природу, жити в гармонії з нею.

Аналізуючи праці Фромма, можна простежити зв'язок кон­цепції «соціального характеру» з теорією історичного розвитку. Розуміння історичного процесу у Фромма ґрунтується, по-пер­ше, на концепції людської природи, за допомогою якої він пояс­нює неперервність поступальних історичних змін; по-друге, на концепції «соціального характеру», за допомогою якої він намагається розкрити функціонування того чи іншого суспільства. Історичні зміни, за Фроммом, породжуються суперечностя­ми між потребами людської природи та способом їх задоволен­ая в конкретному суспільстві. Визнаючи позитивну роль соці­ального характеру в історичному процесі, Е. Фромм вважає, що соціальну перспективу відкривають люди з продуктивним ха­рактером, життєвими принципами яких є гуманістичні норми, орієнтація на буття. їхня історична роль зводиться до завдань моральної просвіти людей, що є, на думку Фромма, головною умовою істинної революції, яка приведе людину до утвердження справжнього буття.

Постановка Фроммом проблеми «соціального характеру» як певної психологічної структури особистості, спроба з'ясувати роль різних типів соціального характеру в суспільно-історично­му розвитку, безумовно, слушні і заслуговують на увагу. Проте важко погодитись із ним у тому, що будь-яке конкретне суспіль­ство формує переважно один соціальний характер, функція якого полягає в зміцненні та стабілізації існуючої соціальної системи.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua