Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 7
ЧЕРЕЗ ТЕРЕНИ ДО ЗІРОК

Арнольд Джозеф Тойнбі
(1889-1975)
«У своєму житті суспільство стикається з цілою низкою проблем, і кожна його складова частина розв'язує їх найзручнішим для себе способом»

Англійський філософ, соціолог та історик Тойнбі народився у родині землевласників скандинавського походження. Прадід майбутнього філософа мав ферму, володів 600 акрами землі, виховав 15 дітей, які здобули освіту й стали помітними людьми в суспільному житті тогочасної Англії. Його дід був лікарем, а батько — службовцем соціальної опіки. У силу родинних об­ставин, маленький Тойнбі зростав і виховувався в сім'ї свого дя­дька — історика і мецената Арнольда Тойнбі, який помер за шість років до його народження. Вдова Арнольда — «тітка Шарлі», що на багато років пережила свого чоловіка, була для хлопчика не лише авторитетним вихователем, але й духовно близькою особою. Вона цікаво розповідала різноманітні історії, коментувала життєві пригоди, поступово вводячи допитливу дитину у світ великої культури. Саме «тітка Шарлі вперше по­знайомила Тойнбі з «оксфордським світом», виховала в ньому потяг до освіти, шанобливо-трепетне ставлення до історії, куль­тури і науки. Однак, Тойнбі вважав, що покликання історика виховала в ньому його мати — Сара Едіт, яка з п'ятирічного віку, щоденно, перед сном читала сину своєрідні лекції з історії.

Цікавим є такий біографічний факт: свою першу книжку, ви­дану у 1915 p., вчений підписав ім'ям «Арнольд Тойнбі». Це викликало страшенне невдоволення родини. «Це не твоє ім'я, — казали вони, — а ім'я твого дядька». Задля заспокоєння родини, Тойнбі додав до свого імені ім'я свого діда — Джона. Так на­родився всесвітньо відомий вчений з ім'ям «Арнольд Дж. Тойнбі».

Майбутній вчений отримав блискучу освіту. Вінчестерський коледж, куди з другої спроби поступив здібний і наполегливий хлопець, вважався престижним і досить потужним навчальним закладом. Тут домінували класичні науки, серед яких помітно виділялись філологія, історія, латина, філософія. Допитливий юнак цікавився історією, зокрема, грецькою. Він вивчав грець­ку літературу, давньогрецьку мову, захоплювався Гомером. В Оксфордському університеті, в якому після закінчення коле­джу продовжив навчання Арнольд Тойнбі, він знову ж таки за­глиблюється в грецьку історію, літературу, грецьку та латин­ську філологію. Взявши відпустку, юнак здійснює подорож до Греції, Франції та Італії, де безпосередньо знайомиться з тим, що було предметом його вивчення протягом 12 років. Хвороба відторгла Тойнбі від служби в армії і участі у Першій світовій війні, яка забрала життя переважної більшості його однокурс­ників і друзів. Війну він відбув не на фронті, а у відділенні полі­тичної розвідки Міністерства закордонних справ Великобри­танії.

Деякий час Арнольд Дж. Тойнбі працює в Лондонському уні­верситеті, подорожує по Греції, співпрацює з англійською лібе­ральною газетою (Манчестер Гардіан), де публікує свої вражен­ня від побаченого в Греції. Прийнявши запрошення Міністерст­ва закордонних справ щодо редагування видання шеститомної праці з історії Паризької мирної конференції, Арнольд Дж. Тойнбі приступив до справи, яка визначила його місце в історії філо­софії і культури. З вузького «спеціаліста по Балканах» він пе­ретворився в маститого історика і філософа, який створив уні­кальну модель всесвітньої історії: у 1934 році в світ вийшли пер­ші три томи його знаменитої 12-томної праці «Дослідження історії», завершеної й переданої для видавництва у США в 1962- 1964 pp. Скорочений варіант I—VI томів твору був опублікований У 1946 p., VII-X томи — в 1957 р. Третю ілюстровану версію «Дослідження історії» в одному томі Арнольд Дж. Тойнбі підго­тував і опублікував у Лондоні (1974) разом з Джейн Каплан.

Як справедливо зазначає один із дослідників творчості Тойнбі О. Пріцак, ці публікації зробили Тойнбі знаменитим. «Дослідження історії» стало бестселлером, а сам Тойнбі — зіркою пер­шої величини, яку університети (переважно американські) за­прошували виступати з доповідями.

У чому ж секрет успіху великого філософа і історика? Що нового (у порівнянні, насамперед, із Шпенглером) запропонував він у царині історії розвитку людської цивілізації? Яким увій­шов Тойнбі в історію науки, культури і філософії? Зупинимось на цьому більш детально.

Розвиваючи думки М. Данилевського і О. Шпенглера про циклічність історії, А. Дж. Тойнбі розуміє її як послідовну генезу цивілізацій, що проходять у своєму розвитку і падінні однакові фази: народження, зростання, катастрофи, розкладу і загибелі. На відміну від О. Шпенглера, що прогнозує «присмерк Європи», А. Дж. Тойибі, як і К. Ясперс, обґрунтовує можливість врятуван­ня західної цивілізації шляхом посилення ролі релігійно-духов­них засад та моральних чинників суспільної життєдіяльності людей.

А. Дж. Тойнбі виходить з розуміння локального соціуму як унікального і неповторного. Загальна історія характеризується множинністю культурних типів, кожен з яких має неповторну систему цінностей, норм, правил суспільного та індивідуального життя людей від найпростіших (побутових) форм його вияву до найвищих злетів творчої фантазії.

Кожна цивілізація, розмірковує вчений, існує в просторі і часі, єдність яких створює своєрідне середовище проживання, провідні характеристики якого зумовлені географічними чин­никами. Історія, підкреслює А. Дж. Тойнбі, існує там, де є час. Час — це поле, на якому відбуваються зміни станів людського життя, через яке виявляється дійсний зміст історії. Історик, на думку А. Дж. Тойнбі, постає як передавач часу. Виключна роль у механізмі передачі часу належить пам'яті. Вона упорядковує час і служить своєрідним резервуаром історичного досвіду, ме­ханізмом осягнення історії.

Локальні цивілізації А. Дж. Тойнбі позначає як віхи часу на шляху відкритої історії, в основі розвитку якої лежить всесвіт­ній розум, божественний закон — Логос. Істина виявляється через діалог людства з Логосом. Джерело історичного руху ро­зуміється як виклик Логоса. Історія є відповіддю на виклик.

Осягнення історії — це розуміння суті божественного виклику, що реалізується через різноманітні форми людської діяльності. Кожна людина (народ, нація) розуміє виклик по-своєму і тому втілює його у притаманних лише їй формах культури. А. Дж. Тойнбі підкреслює значення вибору народами варіантів втілення викли­ку в практику, роль раціонального проникнення у виклик, зна­чення творчої еліти і лідера, здатних осягнути його сутність і перенести божественний закон з однієї душі в іншу.

Головним питанням, на якому зосередились наукові пошуки вченого, стало питання про те як виникають цивілізації? Оче­видно, з примітивного суспільства у стані Інь (спокою), яке знай­шло внутрішню силу до дії, тобто до стадії Ян. Тут Тойнбі недво­значно відкидає біологізм та детермінізм О. Шпенглера і дає людині свободу вибору.

Людина, як така, розмірковує вчений, живе на Землі при­наймні триста тисяч років. Але тільки в останні п'ять — шість ти­сяч років люди знайшли внутрішню силу відгукуватися на ви­клики. А. Дж. Тойнбі називає п'ять ступенів виклику: 1) суво­рий клімат; 2) нові землі (заморська колонізація); 3) удар; 4) тиск; 5) гноблення. Ідеальним варіантом є, звісно, «золота се­редина» — достатньо і не забагато. Не раз потрібно «творчій мен­шості» відійти, щоб набратися свіжих сил і повернутися. Тойнбі називає цей процес «відхід-і-повернення». Цивілізація розви­вається доти, поки «творча меншість» ще має «життєвий порив».

Розвиток культури визначається не завоюваннями та зовніш­нім блиском, а «витонченістю й досконалістю». Але в людській творчості криється небезпека, яку Тойнбі окреслює як «справедливу помсту» з трьох обожнень: «ефемерного Я», «ефемерної інтуїції» та «ефемерної техніки».

Історія рухається таким чином, що «творча меншість» пере­творюється у «панівну меншість». «Не творча більшість» лишає­ться на узбіччі суспільства, не беручи активної участі и його житті. Вона перероджується у клас, який Тойнбі називає «внут­рішнім пролетаріатом». Крім того, на межі даної цивілізації постає «зовнішній пролетаріат». Суспільство надломлюється — починається період розрухи, народжуються розколи. Їх Тойнбі налічує чотири: розкол суспільного організму (головним чином мілітаризм), розкол у душі (брак основи для стимулу), розкол го­ризонтальний (боротьба класів) і розкол вертикальний (міждер­жавні війни). За допомогою мілітаризму народжується світова Держава, де внутрішній пролетаріат, який тепер мас стимул Культурно себе виявити, творить вищу вселенську церкву. Че­рез якийсь час світова держава розпадається; настає «героїчна доба» для зовнішнього пролетаріату, коли твориться епос. За пе­вних обставин може дійти до «відродження», а отже, й до пере­родження у нове суспільство (цивілізацію).

Історію рухає вперед творча меншість. Саме вона формує нові ідеї і погляди, самовіддано проводить їх в життя, залучає до їх здійснення широкі верстви населення. У період суспільного зле­ту влада перебуває, як правило, в руках людей, що відрізняють­ся проникливістю розуму, широким соціальним досвідом, ви­сокими моральними і загальнокультурними якостями. Згодом склад керівної еліти змінюється. До неї проникають користо­любці, що розглядають владу лише як засіб власного збагачен­ня і панування. Керівна еліта поступово перетворюється на замк­нену касту, що гальмує історичний поступ або деформує його.

Саме в цей час, вважає А. Дж. Тойнбі, на історичну арену ви­ходить нова генерація лідерів, яка спирається передусім на ма­теріальні інструменти влади і силу зброї. Процес усвідомлення несправедливості соціального устрою завершується розколом духу. Нова генерація звертається до «пролетаріату» — пасивної маси людей, здатних лише до руйнування створених раніше форм суспільного життя. Розпочинається процес суспільних змін, спрямованість якого залежить не лише від внутрішніх су­перечностей, а й від зовнішніх впливів інших народів і цивілі­зацій.

Засобами застереження цивілізації від руйнування і падіння А. Дж. Тойнбі вважає духовну злагоду, моральну єдність наро­ду, раціональність мислення правлячих верств населення, здат­ність лідерів до нового розуміння суті виклику часу. Звичайно, кожна цивілізація врешті-решт прийде до занепаду. Хоча його можна відстрочити або навіть і уникнути. Йдеться про спасін­ня, джерело якого А. Дж. Тойнбі вбачає в єдності духу народу, що досягається залученням людей до всесвітньої релігії на заса­дах об'єднання всіх релігійних культів. Саме релігія дає людст­ву той спектр ідей, цінностей, норм і символів, що забезпечує любов і милосердя, єдність і взаємоповагу, глибоку духовність і моральність, тобто той спектр цінностей, що становить внут­рішній стрижень історії. Народи за різних часів розуміють і відтворюють його по-своєму. Це виявляється у різноманітності світових культур, які, проте, не розривають історію, а, навпа­ки, — збагачують вселюдське життя невичерпністю змісту.

XX ст., вважає А.Дж. Тойнбі, зміцнює вселюдську єдність такими процесами, як співтворчість наук і культур, проникнен­ня технологій та індустріалізму в усі галузі життя. Інтеграція світової цивілізації, за його прогнозом, посилюватиметься. До числа явищ і процесів, що завдають світовій історії руйнаційних впливів, вчений відносить насамперед економічні й полі­тичні проблеми, суперництво наддержав, міжнаціональні про­блеми. Він підкреслює гуманітарний обов'язок розвинутих країн надавати допомогу знедоленим народам. А. Дж. Тойнбі гостро відчуває реальну можливість загибелі всіх завоювань розуму і духу і тому закликає людей до милосердного об'єднання на за­садах вселюдських пріоритетів і моральних цінностей.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua