Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 1
ПЕРШІ ФІЛОСОФИ

Демокріт
(460-371 pp. до н.е.)
Про життя Демокріта є кілька напівлегенд, що оповідають про волелюбну вдачу та твердіш характер мислителя, його жадобу до пізнання, пошуку та відстоювання істини та справед­ливості. Одна з них розповідає про те, що всі багатства, які діста­лися йому від батька, Демокріт витратив на організацію науко­вих мандрівок. У ті роки в Абдерах — місті, де мешкав Демо­кріт. — марнотратство батьківської спадщини вважали злочи­ном. То ж уникнути кари філософу вдалося лише через суд, якому Демокріт подав свій науковий твір, написаний за матеріалами, зібраними під час мандрівок до Вавілону, Персії, Індії та Єгипту.

Ім'я Демокріта традиційно пов'язують із вченням про мате­ріальні першооснови буття атомами. Його вчення називають «атомістикою». Матеріалізм Демокріта - «лінію Демокріта», традиційно протиставляють ідеалізму Платона — «лінії Плато­на». У марксистськії! інтерпретації це протиставлення дійшло до абсолюту. Між тим, вчення обох мислителів далекі від прос­того (а тим більше, абсолютного) протистояння. У Демокріта, скажімо, є ціла низка роздумів про Душу і Бога, тоді як у Пла­тона — про атоми і пустоту. Філософи перегукуються один з од­ним у намаганні осмислити таїнство світобудови, хоча, звичай­но, відстоюють різнобазисні теорії.

Атомістика - вчення про дискретне начало всього сущого - розпочинається далеко до Демокріта. В індійській філософії, зокрема, ідея «атому», як «найменшої», «найтонкішої» части­нки, обстоювалась різноманітними школами - пьяя, вайшешика, міманса тощо. Вайшешиками була розроблена своєрідна ато­містична доктрина, де ідея атому, як найменшої, найдрібнішої частинки, що рухається й змінюється, протиставлялась вічній і незмінній першопричині. У свою чергу, піфагорієць Екфант із Сіракуз учив, що початок всього «неподільні тіла і пустота». Атом (дослівно: неподільний) — логічне продовження просто­рово-тілесної монади (дослівно: один, одиниця, єдине, неподіль­ний, як синоніми). Але на відміну від однакових монад, непо­дільні Екфанта відрізняються один від одного величиною, фор­мою і силою; світ, який складається з атомів і порожнечі, єдиний і кулеподібний, рухається розумом і керується помислом.

Таким чином, Демокріт розпочинав не на пустому місці. Од­нак сталося так, що виникнення античного атомізму (учення про атоми) зв'язують з іменами Демокріта і його вчителя Леякіппа (V ст. до н. е.), погляди яких на природу і будову Макрокосму практично однакові.

Демокріт досліджував і природу Мікрокосму, уподібнюючи його Макрокосму. І хоча Демокріт не набагато старшин за Сократа, а коло його інтересів дещо ширше за традиційну досократівську проблематику (спроби пояснити сновидіння, теорія ко­льору й зору, що не мала аналогів у ранній грецькій філософії), все ж таки його відносять до досократнків. Концепцію давньо­грецького атомізму часто кваліфікують як «примирення погля­дів Геракліта і Парменіда: існують атоми (прообраз - парменідівське буття) і порожнеча (прообраз - небуття Парменіда), де атоми рухаються і, з'єднуючись один з одним, утворюють речі. Тобто світ плинний і змінний, буття речей множинне, але самі атоми — незмінні. «Жодна річ не відбувається надаремно, але все через причинний зв'язок і необхідність» — вчили атомісти і демонстрували тим самим філософський фаталізм. Та фаталізм не залишає місця випадковості.

Людину Демокріт визначає як тварину, яка від природи здат­на до всілякого навчання і має за помічника в усьому руки, розум і розумову гнучкість. Людська душа — псюка, як вогонь, склада­ється із сукупності атомів; вона — необхідна умова життя - - дихання, що атомізм розумів як обмін атомів душі із середови­щам. Тому душа безсмертна. Залишивши тіло, атоми душі роз­сіваються в повітрі, і ніякого (загробного) існування душі немає і бути не може.

Демокріт ототожнював «душу» і «розум» (процес мислення). Пізнання, за Демократом, здійснюється як «відлуння» і «відби­ток», що залишається в «душі». Від поверхні тіл, розміркову­вав філософ, відлітає певна матеріальна плівка, що мас матері­альну форму; вона проникає в око, а потім - у душу, в якій відбивається певний слід. Так здійснюється пізнання через «відбиток образів».

Демокріт не заперечував існування богів. Він описував їх як «складених з атомів» розумних, велетенських істот, які живуть довго, але не вічно. Від них, як і від усього сущого, також відлі­тають плівки «ідоли» — причому, одні з них «добрі», інші — (злі ), які своїм виглядом і звучанням віщують майбутнє, залітаючи в душу найчастіше під час сну.

За висновками сучасників і послідовників Демокріта. така трактовка богів межувала з їх запереченням. Демокріт вважав­ся атеїстом. Така оцінка посилювалась ще і тому, що традицій­ну віру в богів і долю філософ пов'язував із марновірством та страхом смерті.

Демокріт розрізняє два види існування: те, що існує в дій снасті, і те. що існує в загальній думні. До існування « дійсності Демокріт відносить тільки атоми й порожнечу, що не мають чут­тєвих якостей. Чуттєві ж якості є те, що існує в загальній думці. — зорові, смакові та ін. Проте чуттєва косність виникає не просто в думці, а в загальній думці. Демокріт вважає таку якісність не індпвідуально-суб'єктивною, а загальнолюдською, і об'єктивність чуттєвих якостей має свою основу у формах, ве­личинах, порядках та в розташуванні атомів. Тим самим ствер­джується. що чуттєва картина не довільна: однакові атоми, впливаючи на нормальні людські органи почуттів, завжди по­роджують одні й ті ж відчуття.

Водночас Демокріт усвідомлював складність і трудність про­цесу досягнення істини: «Дійсність — у пучині». Тому суб'єк­том пізнання може бути лише мудрець. «Мудрець - міра всіх існуючих речей. За допомогою відчуттів — міра сприйманих речей, а за допомогою розуму — міра осягнутих речей». Філо­софська творчість Демокріта фактично завершує епоху досократинів. Устрою держави та способи його налагодження є ще одним фундаментальним надбанням античної соціально-філософської думки. Воно не втрачає значення і в наші дні. І хоча вчення Демокріта про демократію мас історично обмежений характер, сучасна філософія шанує мислителя, який на відміну від теоре­тиків аристократизму підняв прапор демократичного устрою су­спільства, розпочав пошук його оптимальних форм і засобів до­сягнення. Саме тому відомий критик тоталітаризму, німецький філософ Карл Попиер, називає Демокріта «дійсним філософом», протиставляє його плеяді «лжефілософів» - - Платону, Арістотелю, Гегелю і Марксу, — які «зачарували людство» філософі­єю організованого суспільства її втягнули цивілізацію в досить тривалу епоху тоталітаризму.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua