Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Микола Бердяєв
(1874-1948)
«Витоки людини лише частково можуть бути зрозумілими і раціоналізованими. Таїнство особистості, її одиничності нікому не­зрозумілі до кінця. Особистість людини більш таємнича, ніж світ. Вона і є цілий світ»


Особливе місце серед мислителів XX століття належить ро­сійському філософу-екзистенціалісту, фундатору так званого «нового християнства», доктору Кембріджського університету Миколі Бердяєву.
Майбутній філософ народився в аристократичній сім'ї в міс­течку Обухів Київської губернії. Його батьки належали до еліт­них верств тогочасного суспільства. Початкову освіту і вихо­вання хлопець отримав у військовому навчальному закладі Київському кадетському корпусі. Навчання, зокрема, з матема­тики і мови, давалось йому важко. «Я ніколи не міг розв'язати жодної математичної задачі, не міг вивчити чотирьох рядків вір­ша, не міг написати сторінки під диктовку, не зробивши ряд помилок», — згадував пізніше філософ. Разом з тим, юнак бага­то читав, захоплювався філософією, особливо вченнями Шопен­гауера і Канта, Фіхте і Ніцше. Склавши екстерном іспити.

Бердяєв поступив на навчання на природничий факультет (згодом перевівся на юридичний) Київського університету імені Св. Володимира. У студентські роки він захоплювався марксиз­мом, брав участь у соціал-демократичних рухах, за що був ареш­тований і виключений з університету.

Дворічне адміністративне заслання до Вологодської губернії дало змогу М.Бердяєву осмислити соціальні реалії тогочасного життя. Власне, звідси й розпочинається довга і суперечлива по­шукова діяльність вченого і політика, філософа і теолога, революціонера-консерватора і богошукача, зрештою, релігійного філософа, яким він і ввійшов в історію.

Перша крупна робота молодого дослідника «Суб'єктивізм та індивідуалізм у суспільній філософії. Критичний етюд про М. К. Михайловського» (1901 р.) звернула на себе увагу науков­ців. Бердяєву пророкували велике філософське майбутнє. Од­нак його приваблювали релігійно-філософські вчення. Бердяєв редагує релігійно-філософські журнали «Новий шлях» і «Пи­тання життя», критично висловлюється щодо російського ра­дикалізму, пише декілька фундаментальних праць, найбільш помітними серед яких стали роботи «Духовна криза інтелі­генції», «Філософія свободи» та «Сенс творчості».

Лютнева революція 1917 р. викликала у Бердяєва подвійне сприйняття і оцінку: падіння самодержавства він вважав явищем закономірним; однак питання про те, що ж робити далі, зали­шалось для філософа з'ясованим. Він прогнозував (і побоюва­вся) хаосу, який реально насовувався разом з більшовизмом, що прийшов до влади в результаті жовтневих подій 1917-го. Жовтневу революцію Бердяєв не сприйняв. Однак це не завади­ло йому вести викладацьку діяльність, виступати з публічними Лекціями, вести теоретичні семінари, зокрема, з творчості Достоєвського. Бердяєв організував Вільну академію духовної куль­тури, де проводив дискусії про релігію і віру, філософію і життя, поточні і перспективні справи російської революції, до якої він постійно виявляв своє опозиційне ставлення.

У1922 році за анти революційну діяльність разом із групою ін­телектуалів, серед яких були такі видатні постаті, як Булгаков, Ільїн, Красавін, Лоський, Франк та інш., М. Бердяєва було ви­слано за межі більшовицької Росії. В Європі він здобув світову славу. За рік до смерті йому було присуджено звання доктора тео­логії honoris causa Кембріджського університету. Сучасний фі­лософський і культурний світ шанує Бердяєва як мислителя пер­шої величини і значення. Його спадщина, як і коло проблем, що аналізувались — величезні. Бердяєв розмірковував про духов­ну природу Всесвіту і призначення людини, історію і свободу твор­чості, сенс та соціальну роль релігії, долю людини і соціальні обставини, в яких вона здійснюється. Серед най відоміших праць мислителя слід назвати, насамперед, такі твори, як «Філософія вільного духу», «Досвід есхатологічної метафізики», «Про раб­ство і волю людини». Після смерті Бердяєва світ побачили його праці «Самопізнання. Досвід філософської автобіографії», «Цар­ство Духу і царство Кесаря», «Екзистенційна діалектика бо­жественного і людського».

Бердяєв обстоював принципи релігійної філософії, своєрід­ність якої він вбачав у «знанні-спогляданні», що «розмовляє» мовою смислів і міфів. Він протиставляв її класичній філософії, яка зводиться до системи понять і знання- дискурсу. Ключова роль серед символів, розмірковував Бердяєв, належить свободі і творчості, з якими в кінцевому розумінні пов'язані всі інші ідеї символи: дух, світ, доля людини, духовний досвід особистого та історико- соціального життя. Саме свобода, вважав він, визначає «царство духу», протистоїть «царству об'єктивації». Вона реалізується через творчість, до якої, власне, й зводиться «по­зитивний» аспект людського буття, яке не знає кордонів.

М. Бердяєв добре орієнтувався в марксистській філософії, оскільки на початкових етапах своєї науково-філософської ево­люції він належав до так званих легальних марксистів і, безперечно, поділяв марксистські концептуальні положення. Водно час, перебуваючи в таборі «легальних марксистів», М. Бердяєв виступив з критикою К. Маркса. У праці «Суб'єктивізм та ідеа­лізм суспільної філософії» (1901 рік), поряд з критикою погля­дів відомого теоретика російського народництва М. Михайловського, М. Бердяєв запропонував змінити соціальну орієнтацію марксизму на боротьбу з його істинною орієнтацією на мораль­не вдосконалення людей.

В історії розвитку інтелектуальних соціальних пошуків започаткована М. Бердяєвим у Росії, а трохи раніше Е. Бернштейном на західноєвропейському теоретичному ґрунті, спроба пе­реосмислення марксизму в морально-етичному плані дістала назву «етичного соціалізму». Орієнтуючи маси на етичне засу­дження капіталізму та вдосконалення суспільства засобами со­ціальної педагогіки, з необхідністю етичний соціалізм мав при­йти (і прийшов!) до богошукання, до протиставлення класовій боротьбі альтернативи внутрішнього духовного звільнення лю­дини з полону необхідності. Цей шлях пройшов і М. Бердяєв: оцінка марксистської соціальної філософії здійснена ним з по­зицій «нового християнства», що, безперечно, слід мати на увазі, прямуючи за бердяєвськими роздумами та міркуваннями.

Після 1905 року виявилося відкрите неприйняття М. Бердяєвим марксизму (та комунізму). Філософ протиставляв йому свій власний підхід до дійсності (щодо її тлумачення та шляхів удос­коналення). У працях «Досліди філософські, соціальні та літе­ратурні» (1900-1906 роки), «Нова релігійна свідомість та гро­мадськість» (1907 рік), «Духовна криза інтелігенції» (1910 рік), «Філософія вільного духу» (1927 рік), «Про призначення люди­ни» (1939 рік), «Християнство і класова боротьба» (1931 рік) М. Бердяєв стверджував, що марксизм, який «підмінив люди­ну класом», не здатний розв'язати проблему людської свободи, забезпечити її активність і творчість. Цю проблему може роз­в'язати лише так зване « нове християнство », філософським фун­даментом якого є християнський екзистенціалізм (або персона­лізм).

Головну ваду марксистської соціальної філософії М. Бердяєв вбачав у зневажливості її до особистості, загальнолюдських тра­дицій та культури. «Ідеологи комунізму, — писав М. Бердяєв, — не помітили радикального протиріччя, яке є засадовим стосовно всіх їхніх помислів. Вони прагнули до звільнення особистості, вони оголосили повстання проти всіх вірувань, усіх норм, усіх абстрактних ідей задля цієї емансипації. В ім'я звільнення осо­бистості вони повалили релігію, філософію, мистецтво, мораль, заперечували дух і духовне життя. Проте цим вони пригнічува­ли її внутрішнє життя, заперечували право особистості на твор­чість і на духовне збагачення... Емпірична особистість виявилася вилученою із системи прав на творчу повноту життя» (Бердяєв Н. Истоки и смысл русского коммунизма. — М., 1990. — С. 46-47).

М. Бердяєв наголошує на цінності марксистського аналізу економічного життя капіталістичного суспільства й водночас говорить про його хибність як такого, що підпорядковує собі (й собою) весь спектр суперечливих людських стосунків та дій. Економічний детермінізм одно спрямовано вивів К. Маркса на історичну місію пролетаріату. «Месіанська ідея» марксизму, яка, на думку М. Бердяєва, є виявом «секуляризації давньоєв­рейської месіанської свідомості», зруйнувала надбання його еко­номічного вчення, адже саме вона постала у вигляді такої домі­нанти, яка підпорядковує собі все — економіку та культуру, людину та мораль, мистецтво й навіть релігію. За висновком М. Бердяєва, К. Маркс створив справжній міф про пролетаріат і саме цим зруйнував науку, підмінивши її вірою та ідеологією.

Ще далі у цьому плані пішов В.Ленін. М. Бердяєв наголошу­вав, що саме він завершив справу вихолощення з марксизму об'­єктивно-наукового матеріалу, повністю підпорядкував його об­ґрунтуванню месіанської ролі пролетаріату й перетворив марк­сизм на теорію революції.

За оцінкою М. Бердяєва, В. Ленін постає як людина, яка поєднує риси М. Чернишевського, П. Нечаева, М. Ткачовата А. Желябова з рисами великих князів московських, Петра Великого та російських державних діячів деспотичного типу. Це революціонер-максималіст, державна людина, теоретик-марксист і вод­ночас хитрий, підступний політик. Усе це виявилося в ленінізмі, джерела якого М. Бердяєв вбачав не тільки в класичному марксизмі, а й у російській інтелектуальній традиції. У цьому ж криються витоки тоталітаризму сталінського типу, на який пере творився марксизм ленінізм у 30-ті роки XX сторіччя.

В. Ленін, на думку М.Бердяєва, не вірив у людину, але хотів так організувати життя, щоб людям було легше жити, щоб не було пригноблення людини людиною. Засобом досягнення цьо­го він вважав революцію, саме тому він повністю підпорядку­вав соціальну доктрину марксизму справі революції. В. Ленін в оцінці М. Бердяєва постає не як теоретик марксизму, а як тео­ретик революції. Для В. Леніна марксизм є насамперед теорія та практика диктатури пролетаріату, робить висновок вчений. Цей висновок відповідає суті ленінізму, хоча й не охоплює його як цілісне та багато-якісне вчення інтелектуального життя люд­ства початку XX сторіччя.

Ще критичніше М. Бердяєв оцінював результати еволюції марксизму- ленінізму в «сталінізмі». Сталінізм, писав філософ, тобто комунізм періоду будівництва, перероджується непоміт­но на своєрідний російський фашизм. Йому властиві всі особливості фашизму: тоталітарна держава, державний капіталізм, націоналізм, вождизм і, як базис, мілітаризована модель. В. Ле­нін не був ще диктатором у сучасному розумінні слова. Й. Ста­лін — вже вождь-диктатор.

Марксистська соціально-філософська доктрина, на думку М. Бердяєва, не має майбутнього саме тому, що неспроможна перемогти й викорінити із суспільного житія ненависть. Класо­ва боротьба початково запліднена пошуками образу ворога. Лю­дина, охоплена ненавистю, не може бути спрямованою в май­бутнє. З таким висновком важко не погодитися. Заперечення викликає лише пропозиція М. Бердяєва замінити марксизм «но­вим християнством». Чому й навіщо одну крайність (абсолюти­зацію економічно-класових детермінант суспільного розвитку) людство повинно замінювати на іншу (абсолютизацію духовно-моральних засад)? А чи не краще, відмовившись від крайнощів, зберегти їхній раціональний зміст і залучити здобутий в їхньо­му лоні теоретичний досвід до аналізу нашого суперечливого сьогодення? Адже істина — множинна. Вона потребує різнопла­нових підходів, що складаються на шляхах поєднання зусиль прибічників різноманітних і суперечливих соціально-філософ­ських напрямків, одним з яких був і залишається марксизм як оригінальне соціально-філософське вчення, особливий поворот суспільної думки, об'єктивну, історично виважену оцінку яко­му дасть майбутнє.

З 1926 р. і до кінця свого життя М. Бердяєв був незмінним редактором релігійно-філософського журналу «Шлях». 24 бе­резня 1948 року він раптово помер за своїм письмовим столом під час роботи над черговим номером, що побачив світ після смерті редактора. «Люди, подібні Бердяєву, — писав про філо­софа М. Лоський, — виявляють сильну підтримку справі збере­ження і розвитку цивілізації, яка захищає абсолютну цінність особистості; за все це — честь і хвала їм!» (Лосский Н.О. Исто­рия русской философии. — М., 1991. —- С. 319).

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua