Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Макс Вебер
(1864-1920)
«Накопичення грошей за умови, що це робиться у легальний спосіб, — в рамках сучасного господарського ладу, — є наслідком і виявом ділови­тості людини, яка слідує своєму покликанню»


Німецький вчений, котрий увійшов до історії інтелектуаль­ного розвитку людства як засновник так званої пізнавальної со­ціології, теорії соціальної дії, ідеальних типів, універсально-історичної моделі розвитку капіталізму, як торжества принци­пів раціоналізму у господарському, політичному і соціальному житті суспільства, народився в Ерфурті, в сім'ї досить впливо­вого міського чиновника, депутата німецького рейхстагу і прусського ландтагу. У сім'ї панував дух класичної освіти, лібера­лізму і інтелектуальної свободи, кальвіністської набожності і порядку. Цей дух підтримувала (і утримувала) мати, повагу і любов до якої Макс проніс через все життя. У домі Веберів часто зустрічались впливові політики, вчені, діячі науки і культури. Бував тут і відомий філософ В. Дільтей.

Хлопчик зростав хворобливим. Це заважало йому працював з книгами, задовольняти допитливість, яка переповнювала надзвичайно здібну і обдаровану дитину. Вебер тягнувся до знань. У неповних тринадцять років він перечитує твори Гете,

Спінози, Канта, Шопенгауера, в п'ятнадцять — Геродота, Воргілія, Тіта Лівія, Ціцерона, Саллюстія та праці з історії релігії Європейського середньовіччя.
Освоєння класичної університетської освіти М. Вебер розпо­чав з Гайдельберзького університету, продовжив у Берлінсько­му та Страсбурзькому університетах, завершив — в університеті м. Гетгінгена. Центральним предметом цієї освіти була ідея нра­ва — юридичні науки, поряд з якими (і в контексті яких) освою вались економіка, філософія і стародавні мови.

Ґрунтовна освіта дозволила двадцятидвохрічному юнакові підготувати і захистити докторську дисертацію, присвячену історії середньовічних торгових товариств в Італії. Приблизно через два роки, після публікації праці «Римська аграрна історія та її значення для державного і приватного права» (1891), він займає посаду інструктора права в Берлінському університеті. А ще через три роки М. Вебер приймає запрошення Фрейбурзького університету й очолює кафедру політичної економії.

Перша лекція молодого вченого викликала колосальну заці­кавленість університетського загалу. Економіка, політика, національні інтереси держави і роль національної еліти — ось низка проблем, через аналіз взаємозв'язку між якими Вебер намагалися достукатись до сердець молодої генерації німецької інтелектуалістики. І його почули! Вебер стає одним з найпонулярніших лекторів університету. Нервове захворювання, на жаль, змучило його на досить довгий період перервати лекційну і наукову діяльність. До активної розумової діяльності М. Вебер поверюється лише через 13 років.

Зрозуміло, лікуючись в санаторіях Італії, спілкуючись з до сить вузьким колом найближчих друзів і знайомих, Вебер пра­цював. Розум, як і вулкан, зупинити неможливо. За період з 1896 по 1919 pp. філософ здійснює поїздку до США. редагує німецький соціологічний журнал «Архів соціальної науки і соціальної практики», читає лекції в Гайдельберзькому і Венському університетах, пише і публікує низку праць, що принесли йому європейське і світове визнання. Коло його наукових інтересів надзвичайно широке. Вчений досліджує античну, середньовічну і новоєвропейську історію господарства; аналізує механізм функціонування релігії, права, моралі і, навіть, мистецтва; вивчає проблему капіталістичної урбанізації; розглядає актуальні проблеми розвитку науки і політики; цікавиться (аналізує й ви­словлює свої компетентні висновки) щодо проблем зовнішньо політики, зокрема в США, Росії.

Перу М. Вебера належать такі праці, як «До історії торговельних громад середньовіччя», «Римська аграрна історія та її значення для державного і приватного права», «Національна держава і народно-господарська політика», «Рошер та Кінс і ло­гічні проблеми історичної політекономії. Серія статей», «Протестантська етика і дух капіталізму», «Критичні дослідження в галузі наук про культуру», «Про категорії розуміючої соціології», «Господарська етика світових релігій», «Політика як професія», «Наука як професія», «Господарство і суспільство» та ін.

Лейтмотив філософії і соціології М. Вебера — раціональність як історична доля західного суспільства і як організаційний принцип пізнання.
Продовжуючи традиції неокантіанців, М. Вебер стверджує, що науки про суспільство, такою ж мірою як і природничі нау­ки, мають бути звільнені від суб'єктивних оцінок. На протива­гу «суб'єктивізму в соціальній теорії», філософ створює методо­логічну концепцію «ідеальних типів» і пропонує її у якості ос­новного засобу досягнення наукової об'єктивності.

«Ідеальний тип», за Вебером, — це своєрідна розумова конструк­ція, пізнавальний засіб, який дозволяє досліднику наблизитись до предмета свого наукового розгляду, скласти про нього більш-менш реалістичніше уявлення. До таких конструкцій відносять­ся поняття «капіталізм», «християнство», «середньовічне місь­ке господарство» тощо. Ці поняття не витікають з емпіричної дійсності безпосереднім чином; вони конструюються як «дослід­ницькі утопії» під впливом суб'єктивної позиції дослідника, обраного підходу, його погляду на дійсність. Це — продукт «на­уково дисциплінованої фантазії». Доцільність їх присутності в науковому полі визначається мірою їх евристичності і не біль­ше. Звідси, вважав вчений, слідують два висновки: 1) паралель­но можуть існувати декілька «розумових конструкцій» і питання про те, яка з них більш реалістична, не є коректне; більш вагома є та, яка дозволяє нарощувати наукове знання; 2) кожна кон­струкція — «ідеальний тип» — має межі своєї евристичності; з часом він поступиться місцем іншому, більш продуктивному. Конструюючи теорії, гуманітарні науки (і вчені-гуманітарії) мають завжди зважати на те, що різниця між «ідеальними ти­пами» є кількісною, а не якісною.

Елементарною «одиницею соціології» М. Вебер вважав «соці­альну дію», що базується на двох постулатах: а) осмисленості, суб'єктивній мотивації і б) «орієнтації на інших», що надає цій дії соціального значення. Суб'єктами соціальної дії, за Вебером, є індивіди, а не суспільні інститути чи соціальні спільності. Модель «соціальної дії», розроблена філософом, включає в себе такі основні типи: 1) ціле раціональну дію (цілі і засоби якої сві­домо обираються індивідами, а критерієм доцільності їх вибору є успіх); 2) ціннісно раціональний тип дії (усвідомлена діяль­ність здійснюється під впливом системи ціннісних орієнтацій індивіда, незважаючи на успіх); 3) ефектний тип (він визнача­ється безпосередніми емоційними реакціями індивіда); 4) тра­диційний тип (визначається звичкою).

Означена типологія видів діяльності покладена Вебером в ос­нову створеної ним же концепції «легітимної організації влади», покликаної керувати індивідами. Аналізуючи різні типи влади (харизматичний, традиційний тощо), філософ підкреслює роль розуму — «універсального розумного начала» — в досягненні оптимального соціального порядку, аналізує його організацію в сучасному (капіталістичному) суспільстві. «Універсальний ро­зум» ототожнюється Вебером з релігією, зокрема, такою її різ­новидністю, як протестантизм. У роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» філософ запропонував новаторське рішення історичної генези капіталістичного суспільства, пов'язав його з європейською Реформацією, обґрунтував висновок про те, що саме релігія є тією ідейно-раціонально-ідеологічною основою, на якій зрощується раціонально-легітимний спосіб господарюван­ня, політичної організації, способу життя і моралі сучасної лю­дини. Цю думку філософ деталізував у циклі робіт, присвяче­них соціології релігії. Соціологія релігії складає своєрідну «па­радигму» веберівської соціальної філософії.

М. Вебер одним із перших соціальних філософів зрозумів і від­творив ту просту істину, що пошук ідеальної духовної домінанти суспільного співжиття людей у соціумі вимагає виходу за межі класовості й наближення до загальнолюдських пріоритетів.

До капіталізму М. Вебер підходить нетрадиційно. Він вбачає в ньому історично сформовану своєрідну систему, спосіб госпо­дарювання, організації суспільного та індивідуального життя на принципах доцільності, раціоналізму, виваженого прагнення до реалізації особистого інтересу в узгодженні з інтересами люд­ських спільностей, суспільства. Наївний погляд на капіталізм, згідно з яким суть цього способу життя визначає прагнення до наживи, підприємництва, грошової вигоди попри всі людські моральні цінності, з дійсним капіталізмом не має нічого спіль­ного. Означені прагнення одвічно притаманні людям усіх типів і соціальних верств, всіх епох і всіх країн світу. Вони завжди виявляють себе за будь-якої можливості.

Суть капіталізму, вважає М. Вебер, в іншому: капіталізм це система, що намагається перебороти (і переборює!) означенні ірраціональні прагнення або домагається їх раціонального регулювання. Капіталістичним називається такий спосіб вироб­ництва, який базується на очікуванні прибутку за рахунок мож­ливостей обміну, тобто широкому й відповідним чином органі­зованому підприємництву. Капіталізм — це така система вироб­ництва, обміну і споживання, яка орієнтована на точний роз­рахунок, планомірне використання матеріальних ресурсів або особистих зусиль для отримання прибутку таким чином, щоб обчислений у балансі кінцевий прибуток перевищував старто­вий капітал, залучений до його організації (Вебер М. Избран­ные произведения. — М.,1990. — С. 48).

Джерела такого способу господарювання криються, за М. Ве­бером, у своєрідній розумовій діяльності людей, їхніх світогляд­них і моральних принципах, сформованих на ранніх стадіях життєдіяльності людей і донесених до наших днів покоління­ми, які пройшли економічний добір. Цей спосіб мислення М. Ве­бер позначає терміном «раціоналізм». Його корені дослідник вбачає в релігії, особливо в її реформаційному прочитанні, тоб­то в протестантизмі, згідно з яким основу любові до Бога стано­вить передусім виконання професійного обов'язку — раціональ­ного перетворення в інтересах людини навколишнього соціаль­ного космосу. Таким чином, організована діяльність у межах своєї професії дає людині змогу впевнитись у спасінні, а успіх у ній розглядається як підтвердження богообраності (Там само. — С. 148-149).

Розгорнута і вивірена часом система вимог свідомості — духу капіталізму, — вважає М. Вебер, — втілена в настановах Б. Фран­кліна. В узагальненому вигляді вона орієнтує на такі провідні цінності: час — це гроші; кредит — це гроші; гроші за своєю природою плодовиті і мають властивість народжувати нові гроші; точність — це гроші; чесність і заповзятливість у спра­вах — це гроші; поміркованість у споживанні — це гроші. Аку­ратність свідчить, що ти пам'ятаєш про свої обов'язки, зазна­чає М. Вебер, тобто, що ти не лише пунктуальна, а й чесна лю­дина, а це збільшує твій кредит (Там само. — С. 72).

Такий тип свідомості і породжує новий спосіб організації усієї системи життєдіяльності й спілкування. Релігійно-моральна Домінанта зумовлює мотивацію і внутрішній настрій людей на порядність, взаємоповагу і взаємовигоду, формує відповідні цін­нісні орієнтації. Ця система, вважає М. Вебер, прогресує відповідно до зростаючих потреб людей, їхньої внутрішньої орієнтації на Добробут, благо, матеріально забезпечене і морально зважене існування.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua