Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Фрідріх Ніцше
(1844-1900)
«Я хочу навчати людей сенсу їх буття».

«Ніцше справедливо вважав себе послідовником Шопенгауера, — пише про цього великого філософа Б. Рассел, — але вії вище Шопенгауера в багатьох вимірах, особливо тому, що його вчення є послідовним і не суперечливим» (Рассел Б. История Западной философии. Т. II. — С. 275).

Дозволю собі розділити цю оцінку на три частини, поставивши до кожної з них окреме запитання: 1) чи був Ніцше послідовником Шопенгауера? Так. Бо в основу (і начало) свого філософського вчення, а вірніше, філософствування, поклав «волю» чинність якої вперше обґрунтував Шопенгауер; 2) чи був він « вище Шопенгауера»? На це питання відповісти навряд чи можливо, тому що воно невірно поставлене. В історії філософсько думки і Шопенгауер, і Ніцше були й залишаються зірками першої величини. Щоправда, одна з них (Шопенгауер) знаходиться від філософської орбіти цивілізації на більш далекій відстані її світло йде до людства довше й сприймається не інакше, як через сутінки; 3) чи було вчення Ніцше більш послідовним і не суперечливим ніж у Шопенгауера? Навряд чи. Обидва філософи викладали свої думки, долаючи сонм суперечностей, які вони ж самі створювали. Про їх «послідовність» можна говорити лише умовно.

Розмірковуючи над цими аргументами, не упереджений чи­тач сам складе враження про великі і величні філософські по­статі, якими поза всяким сумнівом були і є Шопенгауер і Ніц­ше. Разом з тим, порівняння, запропоноване Б. Расселом, я б не спішив відкидати чи, навіть, відсовувати вбік: воно має сенс, принаймні у тому відношенні, що популярність Ніцше (як при житті, так і після смерті) значно перевершувала Шопенгауера.

А народився майбутній великий філософ в сім'ї протестант­ського пастора, де він отримав ґрунтовне релігійне виховання. Авторитет батька був для Фрідріха незаперечним. Пам'ять, ніж­ність і теплоту до нього Ніцше проніс через все життя, хоча і вважав, що хворобливість, що заважала працювати на повну потужність, дісталась йому у спадок саме від батька. Хлопчик у буквальному розумінні відлунював таланти, мав блискучу па­м'ять, проникливий розум і дивовижну кмітливість. Змалечку він був надзвичайно організованим і шляхетним. Друзі назива­ли його «маленьким пастором» і поважали, бо знали, що Фрідріх ніколи не зробить того, що суперечить совісті. Шляхетність своєї душі, збагачену надбаннями людської культури, Ніцше переніс у філософію. Його «філософія життя» — це гімн благо­родству і людяності. І хоч дехто хотів лукаво придбати на цьому «політичний капітал» — ідеологи фашизму, зокрема, намага­лись подати філософське вчення Ніцше у якості передтечії на­цизму, — історія все розставила на свої місця: Ніцше утвердив­ся в ній як один із лідерів когорти мислителів першої величини, поза вивченням якого про осягнення цивілізаційного повороту людства в XX столітті не може бути й мови.

Спочатку Фрідріх відвідує гімназію в Шульпфорте, потім вивчає класичну філологію в Бонні і Лейпцізі. Таланти юного Фрідріха помітили в університеті. Він блискуче володів пред­метом свого пізнання й ще до закінчення університету був за­прошений до професорської посади в Базелі. Деякий час Ніцше викладав в університеті. Однак стан здоров'я змушує його піти У відставку. Ніцше живе у Швейцарії і Італії. Лікується і пра­цює, поступово втрачаючи осмисленість, нерідко впадаючи в забуття і розгубленість перед світом. Втрата свідомості, при­падки, головні болі, тимчасова сліпота взяли філософа в свої хо­лодні лабети. На жаль, ці хвороби прогресували до самої смерті.

«Народження трагедії із духу музики», «Несвоєчасні розду­ми», «Людське, занадто людське», «Так говорив Заратустра», «По той бік добра та зла», «Воля до влади», «Весела наука», «Ранішня зоря», «Антихрист» — далеко не повний перелік творчої спадщини великого філософа.

Ф. Ніцше розумів життя як вияв суб'єктивності, притаман­ний людині, як «волю до влади» — «жадобу до життя», що ґрун­тується на біологічному інстинкті виживання. Різноманітні со­ціальні та моральні норми, інституції, реалії буття стримують реалізацію цієї волі, яка до того ж наштовхується на хаос, що виник унаслідок смерті Бога. Бог (у це поняття Ф. Ніцше вкла­дає сенс «моральних та соціальних регулятивів») помер. І оскіль­ки це — факт, то все дозволено! Людина має будувати своє жит­тя за власним розумінням. Проте не кожен на це здатний. Лише «надлюдина» (людина високої волі і благородного духу) може зрозуміти життя й вибудувати його згідно з прагненням власної волі. Саме вона «стоїть по той бік добра та зла», встановлює нор­ми та правила свого існування у світі, відповідає перед собою за результати своєї діяльності. Згодом до неї підтягуються інші. Так розмірковував Ніцше.

У книзі «Так говорив Заратустра» є сюжет про три перетво­рення Духу (волі) людини. Спочатку людина повинна стати «Верблюдом», який зможе «перейти Пустелю», тобто освоїти культурні надбання й скласти про них своє особисте враження. Далі вона має стати «Левом», накинутись і розірвати цінності, що «посоромили себе перед людством». Нарешті, вона повинна стати «Дитиною» — стати «по той бік добра і зла» — й розпочати творення нових цінностей — людських і людяних, справедли­вих і благородних, а далі, зробившись «надлюдиною», розгор­нути виховання цих якостей у інших людей.

Як розуміти ці сентенції великого філософа? Лише як заклик до волюнтаризму, поневолення народів та торжества «білявої бестії» (що, до речі, взяла на озброєння філософія нацизму), чи дещо ширше? Здається, що думка Ф. Ніцше рухалася за межі «германізму» та «національного соціалізму», вибудовуваних піз­ніше на її (як і на деяких інших) засадах. До речі, «білява бес­тія» — не обов'язково німець. Арійці, згідно з Ф. Ніцше, лише одна з шляхетних рас минулого. Надлюдина, вважав філософ, с в усіх шляхетних расах.

Великий німецький філософ бачив кризу суспільства та ре­гулятивних механізмів співжиття людей, особливо традиційної моралі, ґрунтованої на релігійних постулатах, і наполегливо, як
і Л. Фейербах, шукав вихід. Проте якщо Л. Фейербах на місце традиційної релігійної моралі поставив релігію любові до люди­ни, то Ф. Ніцше на місце «морального Бога», що збанкрутував, поставив надлюдину, найважливішими характеристиками якої є природжена шляхетність та аристократизм. На думку Ф. Ніцше, надлюдини ще немає, її треба «виростити» (виховати). Саме у вихованні шляхетності та аристократизму мислитель вбачав вищу мету людства, головний сенс історії.

Серед комплексу філософських проблем Ніцше виокремлю­вав одну — проблему становлення (виховання) Людини у її люд­ських характеристиках. Власне, цій проблемі він підпорядку­вав увесь свій літературний, музичний і філософський талант. Яким шляхом можна створити таку культуру, сукупність норм, традицій, правил і вірувань, щоб кожна людина, ввійшовши в них і підкорившись їм, могла облагородити свій внутрішній світ?; як створити таке суспільство, яке б виховувало людину?; як воскресити почуття істини і краси, віри і справедливості, добродійності сильних і шляхетних пристрастей?; як облагоро­дити людину? — ось грані проблеми, на якій зосереджувався Ніцше, намагаючись дійти до сенсу життя і пояснити цей шлях людям.

«Смерть Бога» у Ніцше постає у якості символу світового зна­чення — втрати віри у вищі цінності і, одночасно, необхідності пошуку іншого порядку цінностей, утвердження їх іншої ієрар­хії. «Бог помер» — означає не що інше, як руйнація (банкрут­ство) духовно-моральної платформи, спираючись на яку люди вибудовують свій соціальний дім і культуру. «Воля до влади» у Ніцше постає у якості принципу всього живого як «жадоба до життя», завдяки якій відбувається становлення нової ієрархії людських цінностей. «Переоцінка цінностей» за Ніцше є саме тим механізмом, завдяки якому європейська спільнота відмо­виться від загально-християнської ідеї потойбічного життя й зреш­тою усвідомить необхідність утвердження себе в світі реально­му, як єдино можливому.

Роздуми Ф. Ніцше про виховання надлюдини та побудову су­спільного життя на засадах аристократизму та шляхетності духу є своєрідною реакцією, з одного боку, на масо візовані (немо­ральні) форми життя людей, що стверджувались у період кри­зового стану імперіалізму, а з іншого — на соціалістичні концепції їх подолання, які він не поділяв і не приймав. Як підкреслює відомий дослідник ніцшеанської філософії Ф. Хайнеман, "філософія життя ґрунтується на протесті життя проти пере­більшеної ролі розуму, що обчислює проблеми сучасного сус­пільства, на протесті душі проти машини та викликаних нею уре­чевлення, техніфікації та духовного зубожіння людини" (Цит. за: Богомолов А. Немецкая буржуазная философия после 18(55 года. — М., 1969,— С. 114).

Мабуть, уже в той період Ф. Ніцше розумів, що масовізація руйнує, підриває коріння соціальності та духовної моральності людського співжиття. Він здогадувався і про те, що виховання людей на засадах соціалістичного ідеалу також не дасть бажаних результатів, не збереже високу духовність, а навпаки - зруйнує її вщент. І в той же час, Ф. Ніцше розгубився перед за­грозою тотальної масовізації суспільства й не знайшов нічого іншого, як протиставити їй аристократизм та шляхетність над­людини.

Започатковані Ніцше роздуми про людину і її життя в цьому світі, людські цінності і виховання, про волю, як принцип і ру­шійну силу життєздійснення, поклали початок своєрідному фі­лософському напряму — «філософії життя», головними пред­ставниками якого були такі видатні мислителі, як А. Бергсон, В. Дільтей, Г. Зіммель і О. Шпенглер.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua