Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Вільгельм Дільтей
(1833-191 1)
«Природу ми пояснюємо, душев не життя — осягаємо»

Один із найбільш яскравих представників «філософії життя» Вільгельм Дільтей народився в сім'ї протестантського священи­ка у містечку Біберіх поблизу Вісбадена. У сім'ї панувала атмо­сфера просвітницької релігійності, дух наук і авторитет мистецтв. Гімназія дала юнакові непогані знання, які дозволили йому вступити на навчання на теологічний факультет Гайдельберзького університету, продовжити його в Берлінському універси­теті, ґрунтовно вивчити теологію, історію й філософію.

Становлення філософського світогляду молодого науковця здійснювалось під впливом Куно Фішера, тоді ще молодого при­ват-доцента, який тілько-но розпочинав роботу над майбутнім знаменитим дослідженням з історії європейської філософії. З відставкою Куно Фішера (за пантеїзм) В. Дільтей переїздить до Берлінського університету, поглиблено вивчає історію та науки про дух, захоплюється дослідженнями Б. Нібура, Л. Ранке, Ф. Тренделенбурга, здійснює «кінцевий перехід» від теології до філософії. Згодом він захищає докторську дисертацію й обіймає посаду приват-доцента престижного Берлінського університету, де читає курс логіки «з детальним аналізом методів інших наук». Пізніше В. Дільтей обирається на посаду професора Базельського університету (до речі, на два роки раніше за Ф. Ніцше), де й виявились основні лінії його філософського таланту.

Програмною можна вважати лекцію, прочитану В. Дільтеєм при вступі на посаду професора філософського факультету Базельського університету. «Філософії належить, — сказав зокрема В. Дільтей, — знову звернутись до Канта — через голови Ге геля, Шеллінга і Фіхте». Теза була співзвучна з вимогою неокантіанців «Назад, до Канта». Між тим В. Дільтей вкладав у неї інший смисл: «Вперед, разом з Кантом!». Власне, це й стало сим волом дільтеєвських роздумів про історію, пізнання, розуміння і духовність, методологічні підвалини гуманітарного пізнанні! загалом.

Кар'єрні зміни В. Дільтея пов'язані з університетами міст Кіля, Бреслау та Берліна. Берлінський період у творчості філосо­фа став визначальним. Він обирається дійсним членом Королів­ської Прусської академії наук. Його творчість сягає зеніту. Од­нак Долю, як завжди, визначає випадок: Дільтей раптово помер внаслідок епідемії, яка застала його в м. Тіролі.

Основними творами В. Дільтея є «Життя Шлейєрмахера», «Вступ до науки про дух», «До вирішення питання про похо­дження нашої віри в реальність зовнішнього світу і її обгрунтованість», «Описова психологія», «Переживання і поезія», «По­будова історичного світу в науках про дух» та ін.

Принципова новизна, з якою В. Дільтей підійшов до пізнан­ня «духу» і всієї гуманітарної проблематики, полягала у трак­туванні суб'єкта як «цілісної людини» у всій «повноті її жит­тя» включенні у пізнавальний процес всього життєвого досві­ду людини. «У судинах суб'єкта пізнання, сконструйованого Локком, Юмом і Кантом, — пише Дільтей, — тече не справжня кров, а розріджений сік розуму як чистої розумової діяльності. Мене ж психологічне і історичне вивчення людини привело до того, щоб ввести її — при всьому розмаїтті сил, як чуттєву, ба­жаючу, уявляючу істоту — в основу пояснення пізнання». Зна­мените декартівське «Cogito» і кантівське «я мислю» В. Дільтей замінює даною у самосвідомості єдністю «я мислю, я бажаю, я боюсь». Таким чином, В. Дільтей утверджує розуміння свідо­мості (духу і пізнання) як цілісного історично обумовленого ком­плексу пізнавальних і мотиваційних умов, які знаходяться в ос­нові досвіду дійсності. Свідомість, за В. Дільтеєм, є система переживання дійсності, яке аж ніяк не зводиться до однієї лиш інтелектуальної діяльності. Це — аромат лісу, насолода від при­роди, згадка про подію, тобто все, в чому виявляє себе психічне.

В. Дільтей і був одним з тих представників філософії життя, який не лише обґрунтував її світоглядні установки, але й засто­сував їх до дослідження методологічних проблем історичного пізнання. Як зазначають дослідники, в образі В. Дільтея філо­софія життя набула свого першого систематика, завдячуючи зусиллям якого піднялась до рівня «академічних» філософських вчень.

Згідно з В. Дільтеєм, основою, «останнім коренем» філософ­ського світогляду є «життя», яке розуміється як «вольова на­пруга, факти волі, мотиви і почуття». Отже, «життя» — то є «ду­ховно-емоційні прояви». Життя кожного індивіда творить саме із себе свій власний світ. Розмірковування про життя породжу­ють життєвий досвід. Як людська природа залишається завжди однією й тією, так і основні риси життєвого досвіду є чимось спільним для всіх. Але життєвий досвід наповнений супереч­ностями проявів самого життя: життєвість і разом з тим законо­мірність, розум і свавілля; щось може бути зрозумілим, проте, в цілому, дещо абсолютно загадкове. Людська душа жадає об'єд­нати ці життєві відношення і заснований на них досвід в одне ціле, але досягти цього не може, оскільки зосередження всього незрозумілого складають народження, розвиток і смерть. Жи­вий знає про смерть, але не може її зрозуміти. Виникають відпо­відні настрої, переживання і безкінечна множинність відтінків у відношенні людей до світу, що створює підґрунтя для форму­вання і розвитку на їх основі різно-спрямованих світоглядів.

Їх призначення полягає у тому, щоб на основі життєвого до­свіду розгадати «загатку життя», виявити «дещо абсолютно загадкове», суперечливе, розкрити таємницю «народження, роз­витку, смерті». Наука здійснює аналіз і потім встановлює загальні відношення між ізольованими таким чином однорідними гру­пами фактів; релігія, поезія та первісна метафізика виражають значения і смисл цілого. Наука вивчає, пізнає, а ці останні - розуміють, робить висновок філософ.

Усі світогляди, оскільки вони намагаються дати човну розгад­ку «загадки життя», мають однакову будову. Світогляди пред­ставляють собою систему, у якій па основі однієї картини світу вирішуються питання і значення і смисл світу, і звідси виводить­ся ідеал — вище благо, основні принципи життя. Але ця система, вважає В. Дільтей, визначається психічною закономірністю, згідно з якою концепція дійсності покладається в основу поділу станів і речей на приємні і неприємні, ті, які викликають задо­волення і незадоволення.

Історична концепція В. Дільтея формується на засадах оригінальної трактовки вченим структури і функціональної сутності людської свідомості. Він виходить з того, що свідомість склада­ється з трьох відносно самостійних пластів: предметного (від­творює реальність), емоційного (відбиває ставлення людини до цієї картини) і волі, в якій емоційні оцінки набувають форми імпульсів, спрямованих на трансформацію дійсності. Емоційний пласт свідомості становить основу людської активності. Емоційність виходить за межі раціональної оцінки дійсності. Втілюю­чись у волі, вона формує таку історичну реальність, яка не може бути осягненою розумом інших поколінь. Щоб зрозуміти історію, робить висновок В. Дільтей, слід проникнути в переживання минулих поколінь. Специфіка історичного пізнання полягає у відтворенні історії як співпереживання.

Співпереживання, за В. Дільтеєм, має пройти дві стадії: про­никнення в біографії дійових осіб історії, освоєння процесу об'­єктивації духу в реальних історичних діях. Завдання історика полягає не просто в описі тієї чи іншої сукупності фізичних ре­чей та подій, а в розкритті закладеної в них внутрішньої активності людського духу.

Надзвичайно важко проникнути в дух доби, розмірковує далі вчений. Зрозуміти його засобами загальних категорій і причин­них закономірностей взагалі неможливо. Історія — це така га­лузь знання, яка повністю перебуває в межах внутрішнього пе­реживання. Історик немовби переживає хід історії, відтворює ї"! зсередини, виносить їй вирок з позицій сьогоднішнього часу, інтерпретуючи історію на підставі відомих йому фактів. Цеі1 вирок завжди буде суб'єктивним. Саме тому В. Дільтей віддав перевагу мистецтву перед наукою, співпереживанню перед раціональним пізнанням. На його думку, так зване об'єктивне осягнення історії завжди є суб'єктивним. До істини ближче підходить той, хто глибше співпереживає ходу історії, збирає більш емпіричного матеріалу, проникливо його інтерпретує.

Звинуватити В. Дільтея в суб'єктивізації історії, звичайно можна, адже вчений дійсно відтворив її суть і природу з суб'єктивного боку, тобто суб'єктивні чинники. Але які б об'єктивні чинники не спонукали людей до тих чи інших дій, люди діють керуючись, як правило, власним сприйняттям і переживання: ситуації. Інакше б історія перетворилася на механізм однолі­нійної дії: чинник — дія — результат, що не відповідало б дій­сності. Навіть в однаковій ситуації люди приймають неоднакові рішення. Ними керує суб'єктивність, що й спробував показати В. Дільтей за допомогою методу історіософського пізнання як безпосереднього співпереживання історії.

Метод розуміння (пізнання), обґрунтований В. Дільтеєм, дозволив Гадамеру назвати його батьком — засновником гер­меневтики. І хоча В. Дільтей цього терміну не вживав, слава засновника розуміючої філософії залишилась за ним назавжди. З філософії В. Дільтея беруть витоки екзистенційна філософія К. Ясперса і Г. Ліппса. Філософія В. Дільтея також мала потуж­ний вплив на формування педагогічних систем і поглядів Г. Ноля, Е. Шпрангера, Т. Літта, О.-Ф. Больнова. В. Дільтей, між іншим, вважав педагогіку метою будь-якої дійсної філософії.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua