Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Олександр Потебня
(1835-1891)
"Слово є засіб утворення поняття"

Видатний український філософ і мовознавець Олександр По­тебня народився в селі Гаврилівні, Роменського району Полтавської губернії в багатій родині, де панували демократичні пере­конання та правила. Батьки дали синові ґрунтовну початкову освіту. Юнак поступив до Харківського університету, захистив спочатку магістерську, а згодом і докторську дисертації. О. По­тебня обирається на посаду професора по кафедрі історії росій­ської мови і літератури Харківського університету, а через два роки — членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Наукові досягнення принесли йому світову славу. О. Потебня ввійшов в історію науки і філософії як видатний мовознавець, як не перевершений фахівець у галузі історії синтаксису, семан­тики, етимології, фонетики, діалектології. Перу О. Потебні на­лежать відомі твори, в яких висвітлюються питання теорії сло­весності, взаємозв'язку мови і нації, мови і міфу, мистецтвознав­ства, народної поетичної творчості, етнографії. Відомий він і як філософ, який уперше в європейському просторі створив оригінальну «філософію мовознавства», показав її значення в філо­софській і загальній культурі людства.

У своїх філософських роздумах О. Потебня виявив коливан­ня між різноманітними філософськими системами — матеріа­лістичними та ідеалістичними, до яких він ставився з однаковою симпатією. Останнє дає підстави для характеристики непослі­довності, суперечливості вченого. Однак, на це можна подиви­тись і з іншого боку: О. Потебня знаходився у вічному пошуку, у своєріднім гераклітівськім «потоці» думки і слова, де чинни­ки і пріоритети перманентно змінюють своє значення, взаємообумовлюють і впливають одне на одного в залежності від істо­ричного простору і часу, обставин і умов, які складуються. На основі досягнень сучасної йому науки він стає на шлях визнання первинності матерії і вторинності свідомості, стверджуючи, що якість предметів, їх властивості не можуть існувати в окремій ідеальній сутності від самих предметів.

Учений був прибічником діалектичного способу мислення. Він обстоював ідею нескінченності природи не тільки вшир — з точки зору безмежності простору, але й вглиб — з точки зору невичерпності її явищ. Розвиток вчений розглядає як боротьбу протилежностей, процес заміни старого новим, як рух від прос­того до складного, від нижчого до вищого. О. Потебня наголо­шував на існуванні тісного зв'язку між простором і часом, від­стоював ідею історичної еволюції мислення, досить реалістично розв'язував питання про об'єктивне джерело людського пізнан­ня. Визнаючи детермінізм (все загальний універсальний зв'язок предметів і явищ світу), Потебня вказує на об'єктивність причиново-наслідкових зв'язків та відносин, на те, що матерія міс­тить причину в самій собі, де ідеальне мислення є властивістю матерії.

Суперечливо сприймав О. Потебня й ідею Бога. Він не визна­вав містики, релігійного фанатизму. В образі Бога, вважав уче­ний, люди звеличили свої власні пороки й пристрасті. «Жорс­токе божество», яке вимагало жертовності, писав О. Потебня, є не чим іншим, як власне людським «жорстоким серцем». При­рода розвивається об'єктивно, уявлення ж про неї багато в чому залежать від міфологічної свідомості, успадкованої людиною від минулих епох.

Основою пізнання є чуттєвий досвід, джерелом якого виступає об'єктивна реальність. На думку Потебні, чуттєве сприй­няття хоча і є основою пізнання, воно ще не дає нам знання суб­венції, якості і дії, загального і необхідного, того, що становить фундамент науки. Це стає можливим завдяки наявності у людському мисленні раціональних форм пізнання. Тут Потеб­ня слідує за Кантом, проте на відміну від нього заявляє, що визначальну роль у мисленні відіграє слово, мова. Лише завдяки мові людина змогла піднятись до вершини наукової діяльності і творчості. Тільки мова є засобом утворення понять, без яких неможлива ніяка наука. Вчений перебільшував роль суб'єкта в процесі пізнання: «все надбання думки, — писак він, — суб'­єктивне, тобто хоч і обумовлене зовнішнім світом, але є витвір особистої творчості» (Потебня А. А. Мысль и язык. — Харьков. 1913. — С. 154). Визнаючи, слідом за Кантом і Гегелем, ідею творчої активності суб'єкта пізнання, Потебня не сприймає та­кож метафізичного та вульгарного матеріалізму, які розгляда­ли пізнавальний образ лише як механічну копію, фотографію дійсності.

Неоціненне значення для науки і культури мало вчення О. Потебні про походження мови, взаємозв'язок мови і мислення. При розгляді цих питань його не задовольняли як побу­дови німецької класичної філософії, так і гносеологія ме­тафізичного матеріалізму. Уже в ранніх працях він піддає критиці суб'єктивний і об'єктивний ідеалізм за те, що перший приймає предмети і явища природи за втілення їх ідей, а дру­гий заперечує об'єктивне існування світу.

Підкреслюючи активність суб'єкта пізнання, О. Потебня на­голошував на тому, що між «думкою» і її предметом не може бути повної тотожності. Пізнаючи явища і предмети об'єктивного світу, людина, розмірковував він, відображує їх «через влас­ну суб'єктивність» і тим самим створює мислимий продукт, від­мінний від об'єкта. Визначальну роль у мисленні, за думкою вченого, відіграє слово, мова. Лише завдяки мові людина змогла піднятись до вершини наукової діяльності і творчості. Тіль­ки мова с засобом утворення понять, без яких неможлива ні­яка наука.

Поставивши питання про співвідношення мови і мислення. О. Потебня передбачив саме ті колізії, що хвилюватимуть майбутніх представників гуманітарних наук, а його ідеї, розвинуті іншими дослідниками, приведуть до перевороту в багатьох галузях знання. Серед них розмежування мови і мислення, синхронії і діахронії. Переконання Потебні в тому, що світ можна сприймати через мову, що саме вона формує думку, дали змогу йому побачити у міфі, фольклорі, літературі (цих постійних об'єктах романтичних звернень) похідні по відношенню до мови моделі системи.

Мову О. Потебня розглядає у органічному контексті соціаль­ного буття людини, її культури. Мова, підкреслював він, не­розривно пов'язана з культурою народу. Співзвучно з В. Гум­больдтом, О. Потебня бачить у мові механізм, що породжує думку. У мові немовби закладено творчі потенції, думка прояв­ляється через мову, де кожний акт мовлення є творчим проце­сом, в якому повторюється не готова істина, а відбувається пос­тійний процес породження нової. Творцем мови є народ. Мова породжується «народним духом», який зумовлює національну специфіку мови.

О. Потебня один з перших застосував антиномії для описан­ня явищ мови, ранніх стадій картин світу і, отже, був безпосе­реднім попередником структурних методів для описання мови і семіотичного підходу до надмовних феноменів.

Соціальні погляди О. Потебні характеризуються такими ос­новними положеннями, як визнання вирішальної ролі праці та знарядь виробництва у становленні суспільства, історичності цього процесу, його еволюційного розвитку, значення слова і мови. Філософ підкреслював значення економічних підвалин життя людини і суспільства, об'єктивний поділ суспільства на протилежні класи, боротьба яких визначає кожний даний мо­мент історії. Він звертає увагу на наявність класових антагоніз­мів, підкреслює глибоку суперечність між містом і селом, ро­зумовою і фізичною працею, бідністю і багатством.

О. Потебня наголошував, що само за рахунок мови і знарядь праці людина виділилася з тваринного світу, основу суспіль­ного прогресу вбачав у нагромадженні і передачі знань від по­коління до покоління, де інтенсифікація суспільного прогресу залежить від того, хто здійснює передачу знань, в яких верст­вах суспільства проходить їх нагромадження. У концентрова­ному вигляді знання постають як ідеал, проекція майбутньо­го. Віра в нього є такою ж необхідною потребою людини, як і потреба в їжі, воді, повітрі. Без такої віри, вважав філософ, лю­дина по-людському існувати не може.

Підкреслюючи вирішальне значення народних мас у суспіль­ному розвитку, О. Потебня звертав увагу також на роль та зна­чення особи в історичних процесах. Він вказував на те, що без участі особи історія перестала б мати людський характер і перетворилася б на теологію. З повагою відносячись до усіх на­родів і народностей, він був глибоко переконаний у тому, що розвиток цивілізації відбувається в інтересах усього людства. З цієї точки зору виступав проти спроб використання досягнень цивілізації для пригноблення інших народів, стверджуючи, що подібні дії наносять шкоду всьому людству. Основними прин­ципами у взаємовідносинах між народами Потебня вважав рів­ноправність і взаємоповагу. Постійно звертаючись до історії української мови, народної творчості, він теоретично обґрунто­вував право кожного народу розвивати свої здібності за допомо­гою рідної мови.

Переконання Потебні в тому, що світ можна сприймати че­рез мову, що саме вона формує думку, дали змогу йому побачити у міфі, фольклорі, літературі (цих постійних об'єктах романтичних звернень) похідні по відношенню до мови моделі системи, до чого через тривалий час прийде потім Тартусько-московська школа семіотики.

Для Потебні мова не е ізольованим феноменом. Вона нероз­ривно пов'язана з культурою народу. Так само, як і німецький філософ В. Гумбольдт, він бачить у мові механізм, що породжує думку. У мові немовби закладено творчі потенції думки. Думка проявляється через мову, де кожний акт мовлення є творчим процесом, в якому повторюється не готова істина, а відбувається постійний процес породження нової.

О. Потебня був упевнений у тому, що основним творцем мови є народ. Мова, писав він, породжується «народним духом», який зумовлює національну специфіку мови. З другого боку, філософ підкреслював роль мови у формуванні «народності» — національ­ної специфіки народу. О. Потебня один з перших застосував ан­тиномії для описання явищ національної мови, ранніх стадій природничих картин світу і, отже, був безпосереднім попередни­ком семіотичного підходу до надмовних феноменів.

Через усі наукові дослідження філософа послідовно прово­диться ідея історизму, єдності теорії і практики, об'єктивного і суб'єктивного. Відомий О. Потебня і своєю критикою форма­лізму. Він показав переходи форми у зміст і навпаки, змісту у форму. Стверджуючи, що «форма не є щось цілком віддільне від змісту, а належить до нього органічно, як форма кристала, рослини, тварини до процесів, що її утворили» (Потебня А А. Из записок по теории словесности. — Харьков, 1905. — С. 108), вчений робить висновок про те, що «граматична форма є елемент значення слова і однорідна з його речовим значенням». «Немає форми, присутність і функції якої пізнавали б інакше, ніж за зв'язком з іншими словами і формами в розмові і мові» (Там же. - С. ЗО, 32).

Як соціальний філософ, О. Потебня визначав вирішальну роль праці та знарядь виробництва у становленні суспільства, наголошував, що саме за рахунок мови і знарядь праці людина виділилася із тваринного світу. Основу суспільного прогресу вчений вбачав у нагромадженні і передачі знань від покоління до покоління, де інтенсифікація суспільного прогресу залежить від того, хто здійснює передачу знань, в яких верствах суспіль­ства проходить їх нагромадження. На його думку, віра у краще майбутнє людства є непереборною потребою людини. Без віри в майбутнє людина по-людському існувати не може.

О. Потебня постійно підкреслював вирішальне значення на­родних мас у суспільному розвитку. При цьому, вчений звер­тав увагу також на роль та значення особи в історичних про­цесах. Він вказував на те, що без участі особи історія переста­ла б мати людський характер і перетворилася б на теологію. О. Потебня підкреслював обумовленість суспільно-історичними обставинами поділ людей на соціальні класи, їх боротьбу між собою. Вчений бачить глибокі суперечності між містом і селом, розумовою і фізичною працею, між бідністю і багатством. Вирі­шальним чинником історії є праця, тому магістральний шлях розвитку суспільства — еволюція, підкреслював філософ. Він не визнавав «якісних стрибків» і революцій, закликав людей до поступовості, поміркованості й зваженості.

З повагою відносячись до всіх народів і народностей, він був глибоко переконаний у тому, що розвиток цивілізації від­бувається в інтересах усього людства. З цієї точки зору висту­пав проти спроб використання досягнень цивілізації для при­гноблення інших народів, стверджуючи, що подібні дії наносять шкоду всьому людству. Основними принципами у взаємовідно­синах між народами Потебня вважав рівноправність і взаємо­повагу. Постійно звертаючись до історії української мови, на­родної творчості, теоретично обґрунтовував право кожного народу розвивати свої здібності за допомогою рідної мови.

О. Потебня йшов у ногу з часом і, разом з тим, частково випе­реджаючи його. За умов посилення національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність у другій половині XIX — на початку XX ст., ідеї романтизму, підняті О. Потебнею, були співзвучними з думками таких видатних культурних та політичних діячів України, як М. Василенко,

В. Винниченко, В. Липинський, І. Огієнко. Романтизм послу­говував їм не тільки в плані теоретичних узагальнень, а й як світоглядні засади. Вироблені під його впливом теоретичні по­будови переносились у практичну площину розбудови україн­ської національної державності.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua