Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Леся Українка
(1871-1913)
І встане велетень з землі, розправить руки грізні, І вмить розірве на собі Усі дроти залізні

Суттєвий вклад у розвиток української філософської та політико-ідеологічної думки внесла українська поетеса і громадянська діячка революційно-демократичного напрямку Леся Українки.

Майбутня поетеса і оригінальний мислитель народилась в м. Новоград-Волинський в освіченій, інтелігентній дрібномаєтній дворянській родині. Хвороблива від народження, освіту дів­чина здобувала вдома. Вона захоплювалась літературою, історією, античною філософією та поезією. Визначальний вплив на становлення світогляду поетеси мала творчість її рідного дядь­ка (по лінії матері), відомого етнографа, культуролога, філософа та історика М. Драгоманова. Недуги, потреба в лікуванні та сімейні негаразди змушували Лесю Українку постійно змінюва­ти місце проживання (включно за межами батьківщини). Однак вона ні на єдину мить не переривала свого внутрішнього зв'язку з Україною, її знедоленим народом, національною культурою, служінню яким присвятила все своє життя.

Навколо поетеси збиралась славна українська еліта. В її колі домінували ідеї гуманізму і справедливості, розуміння соціаль­ної несправедливості, органічної відрази до насильства, усвідом­лення благородного призначення Людини як борця за соціаль­не і національне визволення народу.

Як і кожен з українських духовних провідників цього періоду, поетеса вивчає марксистську теорію й захоп­люється нею, однак не сліпо копіює її вимоги, а намагається адаптувати її до української дійсності, знайти власні рецепти вирішення справи. Суттєвою вадою марксизму Леся Українка вва­жає його денаціональну спрямова­ність, ігнорування національного пи­тання або недостатню увагу до нього.

Суспільно-політичні та філософ­ські погляди Лесі Українки відобра­жені, насамперед, в її поетичній твор­чості, а також у наукових, публіцис­тичних та літературно-критичних працях («Два напрями у новіт­ній італійській літературі», «Малоруські письменники на Бу­ковині», «Нові перспективи й старі тіні», «Замітки про новітню польську літературу», «Європейська соціальна драма напри­кінці XIX століття», «Додаток від упорядника до українського перекладу книжечки «Хто з чого жиє», «Утопія в белетристиці» та ін.).

Усю історію суспільства Леся Українка розглядала як істо­рію боротьби трудящих проти соціального та національного гноб­лення. Вона вважала необхідною боротьбу проти російського царизму, проти всієї системи утисків народу російською держав­ною машиною на чолі з царем. Мужня й невтомна громадська діячка різко викривала експлуататорську суть усіх держав, що існували в минулому й за її життя. Держава виявляє себе не тіль­ки як підкорення того чи іншого народу або народів сильнішо­му народові, або якомусь могутньому правителеві, а й як пану­вання сильних класів над слабкими. Російську абсолютну монар­хію Леся Українка вважала політичною системою, побудованою на насильстві й не обмеженою ніякими законами. Як і більшість тодішніх прогресивних культурних і громадських діячів, вона вірила в творчі сили народу, в його здатність знищити соціаль­но несправедливий лад і побудувати новий, який відповідав би інтересам народу і який вона пов'язувала з соціалізмом. Визна­вала закономірність класової боротьби в суспільстві. У її творах послідовно проводиться думка, що ніяке насильство не може придушити в народі прагнення до волі, що гнобителів невідво­ротно чекає розплата.

Викриваючи антинародну сутність монархічних режимів. Леся Українка піддавала гострій критиці й тогочасний капіта­лізм. Об'єктами її критики були соціальна несправедливість, буржуазна мораль, декадентське мистецтво, що виростали на ґрунті капіталістичних відносин. Своїми творами вона кликала народ до активної революційної боротьби з поневолювачами. Відстоюючи право народу на революційну боротьбу проти своїх гнобителів, Леся Українка заперечувала вчення Л. Толстого про «непротивлення злу насильством». Не сприймала Леся Україн­ка й християнського віровчення, в політичному значенні, бо християнство, як і інші релігії, за її думкою, ніколи не підніма­ло трудящих проти гноблення.

Леся Українка сповідувала ідеал свободи, який виключав будь-які, хоч відкриті, хоч завуальовані форми пригнічення осо­би. Люди повинні мати політичну й економічну свободу. Наяв­ність справжніх політичних, економічних і соціальних прав людини, свободи слова, совісті, права брати участь в управлінні державою залежить від державного ладу й економічних відно­син, котрі його зумовлюють. Вона вважала, що поки влада (гроші, війська, поліція) перебувають у руках багатіїв, не мож­на досягти ні політичної, ні економічної свободи трудящих.

За її переконаннями, досягнення справжньої свободи можли­ве шляхом суспільної й культурної перебудови держави, фактичного визволення робітників, до яких вона відносила й най бідніше селянство та трудову інтелігенцію (як і І. Франко). Міра свободи особи, за переконанням письменниці, залежить від сту­пеня її духовного та фізичного розвитку. Серед інших свобод вона надавала великого значення свободі слова, зокрема, свободі від­крито висловлювати свої думки та судження з приводу тих чи інших явищ суспільного життя, навіть критичні.

Така свобода народу, на її погляд, відсутня як в історичному минулому — в давніх державах, так і в сучасному їй суспільстві, в тому числі й у західноєвропейських країнах. Важливою озна­кою справжньої свободи вона називала свободу національну, свободу вільного розвитку всіх націй. Зрозуміло, що з особли­вим болем сприймала Леся Українка долю рідного поневолено­го народу. Щастя українського народу, його вільне майбутнє по­етеса пов'язувала з непримиренною боротьбою народу за своє визволення.

Відстоювала ідеї українського національного патріотизму, які при цьому виключали зневажливе ставлення до представ­ників інших націй.
У трудящих усіх національностей є спільний інтерес — праг­нення позбутися соціального гніту. Тому вона поділяла думку про необхідність інтернаціональної єдності трудящих у боротьбі за свої права. Але додавала, що ця єдність мала будуватися на рівноправній для всіх націй основі. Необхідно, вважала вона, співпрацювати всім політичним партіям України, які відстою­ють її незалежність, а також цим партіям з революційними партіями всієї Росії, оскільки національну незалежність вона пов'язувала з незалежністю соціальною. Разом із тим, як уже зазначалося, вказувала на істотну хибу російської соціал-демо­кратії — недостатню увагу до національного питання, навіть ігнорування його. Палка патріотка мріяла про возз'єднання всіх українських земель, але не в складі Російської імперії, де немає, як вона казала, хоч якої-небудь, хай і не ідеальної політичної свободи.

Леся Українка різко критикувала розуміння соціалізму як загального комфорту або як суспільства, де панує свавілля зди­чавілого пролетаріату. Критично ставилась і до ідей утопічного соціалізму, але вважала необхідним його вивчення для якомога правильнішого визначення шляхів побудови досконалішого су­спільства. Соціалізм має виникнути, на її думку, не внаслідок пропаганди, а внаслідок розвитку самого капіталістичного сус­пільства, в якому визрівають необхідні для цього передумови; соціалізм — це наслідок важкого й довгого шляху еволюції роду людського, він забезпечить справжню соціальну та національ­ну свободу, справжню демократію. Його доведеться створювати копіткою і впертою наполегливою працею визволеного народу. Але він не виключає своїх проблем боротьби, без якої немає роз­витку.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua