Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Михайло Драгоманов
(1841-1895)
«Здобути політичну волю в Росії... україн­ська нація може не шляхом сепаратизму, а тільки в купі з іншими націями й країнами Росії, через федералізм»

«Люди не перестають сміливо, як Проме­тей, доходити до всього на світі своєю влас­ною пробою, цебто вільною наукою»


Ім'я цього мислителя відсутнє не тільки в філософсько-енциклопедичному словнику, виданому в Москві у 1983 p., але й в алфавітному іменному покажчику українського філософського словника 1986 p. І це не випадково. Над вченим висів «дамоклів меч» ленінської характеристики як українського «холопа» і «на­ціоналіста». Вивчати оригінальні філософські думки М. Драгоманова за радянських часів було небезпечно. Нині теоретику від­дається належне. Сьогодні маємо можливість вивчати його спад­щину, полемізувати з поглядами і прогнозами М. Драгоманов» Щодо майбутнього суспільства в цілому, українського громадян­ського життя зокрема.

Народився видатний український мислитель у м. Гадячі на Полтавщині у високоосвіченій, інтелігентній родині, що пиша­лась своїм походженням з козацької старшини, незалежністю і вільнодумством. Освіту він здобув у мало чим примітному міс­цевому училищі та консервативній Полтавській гімназії, де іс­нували страх перед «начальством» і рутинні порядки. Хлопець, між тим. зростав задерикуватим і незалежним, що в свій час могло обернутись виключенням зі школи "з вовчим квитком".

У гімназії допитливий юнак захопився історією, розпочав серйозне вивчення праць М. Карамзіна, Д. Бантиша-Каменського, Ф. Шлоссера, Ф. Гізо. Тут же він фундаментально опанував іно­земні мови, познайомився з філософськими творами видатних мислителів. Восени 1859 р. (напередодні реформи 1861 р.) Михайло поступив на історико-філософський факультет Київського університету Св. Володимира.

Університет у той час був центром ліберально-демократично-думки. Серед студентів формувались гуртки польського національно-патріотичного спрямування; вирували демократичні ідеї: поступово формувалась програма української національно культурної праці. Щоправда, юного Драгоманова останнє цікавило так собі. Більшою мірою він переймався навчанням, само вдосконаленням, викладанням історії в школі. Його замаять фундаментальні твори О. Конта, Г. Спенсера, II. Ж. Прудона прихильність до яких мислитель зберіг практично до кінця життя.

По закінченні університету М. Драгоманов вчителював, співробітничав з російськими періодичними виданнями і одночасно поглиблено вивчав історію. Предмет його пошуку — римське, історія, в якій молодий науковець побачив не лише відповідне співвідношення продуктивних сил і виробничих відносин, а на­самперед, вияв міри людської свободи і відповідальності. Його приваблює внутрішній духовний і соціальний світ історичної людини, взаємини особи і держави, політична і культурна твор­чість нації, загальнокультурний контекст цивілізації. Власне, останнє й приводить науковця до занять етнографією і культурою, в царині яких він згодом постав як маститий і відповідаль­ний вчений.

Протягом 1864-1875 pp. М. Драгоманов обіймав посаду при­ват-доцента по кафедрі всесвітньої історії. За цей період він опублікував такі праці, як «Питання про історичне значення Рим­ської імперії і Тацит», «Малорусія в її словесності», «Літератур­ний рух в Галичині», «Росіяни в Галичині» та ін. За текстами опублікованих праць відверто проглядалось прагнення М. Дра­гоманова відстояти право українського народу на свою мову і національну культуру, викриття русифікаторської політики царського уряду. Звільнення з університету «за не благонадійність» змусило вченого залишити Батьківщину.

Болгарський уряд запропонував М. Драгоманову посаду про­фесора кафедри всесвітньої історії Софійського університету, де вчений і працював до кінця свого життя. Вчений викривав ре­акційну сутність російського самодержавства, особливо в царині національної політики, розвивав і пропагував революційно-де­мократичні принципи, ратував за економічне визволення наро­ду, виховував у молоді любов до свободи, непримиренність до будь-якої тиранії. Політичний ідеал М. Драгоманова - федера­тивний союз вільних соціалістичних «громад».

Перу М. Драгоманова належать такі фундаментальні праці з питань суспільного будівництва, як «Положение и задали на­уки древней истории», «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Чудацькі думки про українську національну справу» та ін. Написане М. Драгомановим «Переднє слово» до «Громади», от словами Івана Лисяк-Рудницького, становить «переломну подію в розвитку новітньої української політичної думки»; понад те, зазначає вчений, його «Переднє слово» «можна взагалі вважа­ти першою українською політичною програмою» (Лисяк Рудницький І. Історичне есе. Т. 1. — С. 349).

М. Драгоманов прекрасно розумів роль економічних чинни­ків у розвитку суспільства, проте не поділяв ортодоксії матеріа­лістичного розуміння історії, а зазначав роль традиції, культу­ри, національного характеру, тобто виходив з множинності чин­ників, що детермінують історичний процес.

Соціалізм в Україні не є випадковим явищем, зазначав уче­ний. Адже тут, як і в Росії. зароджуються капіталістичні відносини, чисельно і спіально зростає пролетаріат, шириться робіт­нича спрага, Для добудови соціально справедливого суспільства потрібна докорінне зміна економічного ладу, що водночас перед- усім передачу землі і всіх знарядь праці робітником. Проте еко­номічний чинник не є визначальним і єдиним чинником сус­пільного прогресу. Надзвичайно важливу роль відіграють У ньому політичний а: інтелектуальний чинники. Усі три чин­ники треба розглядати як рівнозначні, наголошував М. Драгоманов. Саме тому, ще Україна має свої особливості в політичній та інтелектуальній історії, вона піде до соціалізму (до цього її примушує економічний чинник), проте своїм шляхом — шляхом культурницьких реформ, просвіти, розвитку громадського самоврядування.

Насильницької революції та пролетарської диктатури М. Драгоманов не приймав. Вчений обстоював переважно мирний шлях розвитку революції. Він закликав боротися за конституційні свободи, реформи, парламентську державу, в якій, на його дум­ку, лише і можлива реалізація громадянських прав і свобод кож­ної особистості.

У майбутній державі, яку революційним шляхом побудує простий народ — робочі люди по селах і містах, — економічну основу становитиме суспільно-колективна форма власності. Нарешті, буде вирішено питання про організацію праці (право на яку є святим правом кожної людини), політичні свободи осо­бистості. Виходячи з праць К. Маркса та Ф. Енгельса, які, за за­уваженням М. Драгоманова, нічого не мали проти федералізму, вчений дійшов висновку про те, що Українська держава майбут­нього, яка відбиватиме інтереси всіх членів суспільства, неми­нуче прийде до адміністративної автономії та децентралізації.

Саме цей висновок М. Драгоманова, який поділяли й обґрун­товували майже всі українські соціалісти 70-х — початку 80-х років XIX ст., спричинив нищівну критику вченого з боку В. Леніна. Намагаючись відповісти демократам і М. Драгоманову, В. Ленін писав: «Недозволенно було б забувати, що, відстоюючи централізм, ми відстоюємо виключно демократичний центра­лізм. Щодо цього всяке міщанство взагалі і національне міщанство (покійний Драгоманов в тому числі) внесли таку плутани­ну в питання, що доводиться знов і знов приділяти час його роз­плутуванню» (Ленін В. Твори. — Т. 20. — С. 28).

Нині ідеї М. Драгоманова щодо української національної справи — про народно-національну єдність, демократичні пере­творення, адміністративну автономію та децентралізацію — роз­глядаються й обговорюються як найбільш конструктивні ідеї державного будівництва в процесі суверенізації. Як безсумнів­не надбання української політико-ідеологічної думки, вони повинні ввійти в її сьогоденний контекст, «запрацювати» в су­часному політичному, ідеологічному і культурному полі. Для цього їх треба лише осмислити адекватно з тим змістом й ідео­логічною спрямованістю, в якому викладав їх вчений.

«Чим став Драгоманов в історії українського відродження, запитував і відповідав Михайло Грушевський, — він став завдя­ки сій громадській місії за кордоном, що засудила його на гірке емігрантське життя — але заразом поставила його в спеціально корисні з деяких поглядів і заразом незвичайно відповідальні політично-громадські обставини. Визволила його з-під тиску царського режиму, з місцевої буденщини і кружківщини, з-під цензурної езоновщини, призначивши на позицію відповідаль­ного представника всього поступового українського життя перед культурним світом. Винесла на становище , що змушувало його протягом цілого ряду літ напружувати всю свою енергію і всі засоби свого інтелекту, аби нагадувати широкому культур­ному світові в най темнішу добу українського життя, що Украї­на живе, не вмерла - і не вмре, незважаючи на всі царські гно­бительства і проскрипції. Засудила його приймати на себе уда­ри, інсинуації й знущання, звернені проти сеї «проскрибованої України», відбивати їх і відповідати доказами і виявами пози­тивних, поступових, загально-вартісних прикмет українського руху. Над українським же життям, в сю тяжку, задушливу, деморалізаційну його пору, настановила громадську контролю отсеї всеукраїнської заграничної експозитури, — Драгоманова і його гуртка, — що витягала українство з манівців провінціаліз­му і опортунізму на широкі шляхи світового культурного руху і змушувала орієнтуватись на перспективи загального політич­ного і соціального визволення. На довгий час напрям україн­ського руху пішов по рівнозначних сих трьох його осередків: ки­ївського, львівського і женевського. Місія Драгоманова зробила з сього погляду епоху в українськім житті» (Грушевський М. Мі­сія Драгоманова //«Україна». -- 1926. — Ч. 2- 3. — С. 3).

Роздуми М. Драгоманова щодо розвитку української націо­нальної справи знайшли відгук у пошуках таких мислителів, як М. Славінський, М. Туган-Барановський, В. Вернадський, А. Кримський. Оригінальний поворот політико-ідеологічної дум­ки пов'язаний з ім'ям поета і публіциста, філософа і науковця, вченого і громадсько-політичного діяча І. Я. Франка.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua