Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Едмунд Гуссерль
(1859-1938)
« Тільки філософське дослідження доповнює наукові роботи природодослідника і математика й завершує дійсне теоретичне пізнання»

Засновник сучасної феноменології, видатний німецький фі­лософ Едмунд Гуссерль народився в містечку Просніц в Німеч­чині. Математику, фізику, філософію він вивчав в університе­тах мм. Лейпцига, Берліна, Вени і Галле. Захищає дисертацію з математики, однак поступово його інтереси переміщуються до філософії. Публікацією своєї двохтомної праці «Логічні дослідження» Е. Гуссерль заявив про створення новітнього напряму в філософії — феноменології. Це сталось на рубежі століть. Усе ще гірко переживаючи біль втрати великого Ніцше (помер у 1900 p.), філософська громадськість якось відразу зрозуміла (а може відчула): на горизонті з'явилась нова філософська зір­ка — Зірка Гуссерля; на філософському небосхилі з'явився но­вий напрям — феноменологія. Не покидаючи Ніцше (і Дільтея), слідом за Гуссерлем у вир феноменології кинулись такі дослід­ники, як М. Хайдеггер, Н. Гартман, М. Шеллер, Ж.-П. Сартр. М. Мерло-Понті. Звичайно, кожен із них створив власне філо­софське вчення. Однак всі вони «вийшли з Гуссерля», хоч і за­перечували його вихідні принципи.

Як писав пізніше Поль Рікер, «робота Гуссерля належить до типу творів, які не відрізняються ясністю, де повно таких роз­думів, які знову і знову перекреслюються й дають початок новим і новим напрямам думки. Ось чому багато мислителів від­шукали свій шлях саме тоді, коли вони відійшли від вчителя і в той же час продовжували розробляти ту чи іншу лінію, яка була з такою майстерність започаткована засновником феноме­нології. Історія більшою мірою є історією гуссерліанських «єресей».

За попереднім замислом, феноменологію Е. Гуссерль створю­вав як наукову теорію наукового знання. Однак з часом він роз­ширив діапазон задуманого. Основне завдання філософії, як фе­номенології. він вбачав тепер у здатності розкрити не світ науки, а «життєвий світ загалом», побачити й пережити істини й загально-значимі ідеї як цілісність, взяту у вигляді безперервного по­току. «Ідеальне буття істини», вважав Е. Гуссерль, означає дві речі: по-перше, що вона (істина) володіє все загальною обов'яз­ковістю, зберігає а собі «єдність значень»; по-друге, що зоно во­лодіє властивістю самоочевидности тобто властивістю «самороз­криття», «самовияву» і, завдяки цьому, особливою переконли­вістю. Головним методом вивчення структури «переживання», за думкою вченого, є інтелектуальна інтуїція, «вглядування» в істину, сутність, ідею. Цей метод Е. Гуссерль назвав методом «феноменологічної редукції». Суть останнього полягає в тому, щоб послідовно викоріняти «природну установку» й спрямувати основну увагу на саму свідомість, на її«чисту структуру», вивіль­нивши свідомість від всього емпіричного.

Феноменологічна редукція, за Гуссерлем, включає в себе два головних етапи: перший з них полягає в тому, що все знання про світ ми «беремо в лапки» як, власне, наукове, в результаті чого будь-яка «суб'єктивність» «осідає на дно»; другий етап «бере в лапки» всі судження й думки людини про свідомість, про духовні процеси як феномени людської культури. У резуль­таті цих двох етапів пізнання переходить на нову позицію — трансцендентально-феноменологічну, яка створює можливість для феноменологічного, тобто, власне, філософського аналізу. Останнє дозволяє аналізувати сутності (за термінологією Гуссер­ля — «ейдоси») самі по собі, відокремлені від емпірії й суджень про неї. Оскільки ж вони («ейдоси») існують не у відриві від людських переживань, а в єдиному «потоці», важливо виявити елементарну клітинку цього потоку — «феномен». Філософія, яка вивчає «феномени», як елемент «потоку переживання істи­ни », причому, в кожному з них бачить своєрідну цілісність, з при - таманною їй внутрішньою структурою, за Гуссерлем, постає як феноменологія, тобто теорія сутнісного аналізу дійсності. Останнє, схоплюється лише інтуїцією і лише у випадку, коли суб'єкт знаходиться не ззовні процесу, а безпосередньо «переживає» його. Такий спосіб — Е. Гуссерль називає його «входження у свідомість», у сферу психічного — здатен здійснити кожен, оскільки кожен може знайти психічне в самому собі. Отже, суть нового метода — у «спогляданні сутностей через феномени». Ця «конструкція» видається Гуссерлю ідеальною. Залишилось лише сконструювати структуру самого «феномена». За Гуссер­лем, «феномен» має такі складові: 1) мовна оболонка (мова, письмо, позначення тощо); 2) психічне переживання (індивідуальні емоції суб'єкта пізнання); 3) самі «смисли» і «значення» виразів і пізнавального переживання; 4) «предмет», що висвітлюється через значення. Два перші елементи, підкреслює Гуссерль, мало цікавлять дослідника; основна увага феноменолога зосереджена на останніх структурних елементах. Особливу вагу ма­ють «значення» і «предмети». Судження людини про них включає в себе її (людини, вірніше, її свідомості) відношення до них. Як пише Гуссерль, за допомогою висловлювань дослідник « всту­пає у відношення з предметом», формуючи тим самим останній елемент феномена — «предметність» - - ставлення свідомості до предмета. Як бачимо, Гуссерля цікавлять не предмети, як такі, і не свідомість, яка утворюється в результаті їх пізнання, а тип психологічно-емоційної реакції свідомості, яка переживає різ­номанітні предмети.

Е. Гуссерль намагався подолати загальний настрій скептицизму, що домінував на той час у суспільно-політичній думці на Європейському континенті. Він поставив завдання обґрунтування культури. Для цього вчений звертається до інтелектуальної інтуїції. Феноменологія, за Е. Гуссерлем, — це «філософська археологія», що шукає прихований і загублений сенс. Резуль­тати пошуку необхідно впроваджувати в практику. Таким чи­ном, життя, побудоване на основі «феноменологічної редукції». стане істинним. У цьому розрізі феноменологія постає як засіб не тільки пізнання істинного, а й побудови нового світу як істин­ного світу. У центрі його, за Е. Гуссерлем, знаходитиметься лю­дина. Ідеї істинного пізнання та побудови на його засадах істин­ного життя отримали певний розвиток у подальших соціально-філософських пошуках. Звичайно, обґрунтовані Е. Гуссерлем засновки було значно модифіковано. Найбільшого поширення вони набули в контексті такого напряму соціальної філософії, як екзистенціалізм.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua