Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Огюст Конт
(1798-1857)
«Якими б значними не були послуги, що надаються науками промисловості... ми все ж не повинні забувати, що науки насамперед мають більш пряме і величне призначення: задоволення потреби нашого розуму у пізнанні законів явищ».


Засновник позитивізму — філософського напряму, що роз­глядав наукове знання (на противагу метафізичному) як єдино можливе — французький філософ і соціолог Огюст Конт (повне ім'я — Івдор-Огюст-Марія-Франсуа-Ксав'єр) народився в Моннальє в родині службовця фінансового відомства, де він отри­мав суворе католицько-монархістське виховання й непогану домашню освіту, що дозволила йому поступити до Політехніч­ної школи (Париж).

Одночасно з вивченням математики, фізики та інших природ­ничих дисциплін, допитливий погляд юнака звертав увагу на філософію і політичні науки. Конт жваво реагував на політичні зміни в тогочасній Франції, вважав себе прибічником республіканських поглядів і переконань. Тогочасна Франція характери­зувалась інтенсивною зміною політичних режимів, ідеологічних підходів, владних структур. Директорія, Консульство, Імперія, Реставрація, Революція 1830 p., Червнева монархія, Революція 1848 p., Друга республіка, Друга імперія — ось головні віхи по­літичного життя Франції, які Конт переживав і відслідковував, як свої власні, і яким він намагався дати більш-менш виважене теоретичне пояснення. Республіканські переконання юнака, спрямовані як проти Наполеона, так і проти Бурбонів, у ці інтен­сивні політичні зміни «не вписувались». Однак, поступитись своїми переконаннями юнак не вважав за потрібне. Власне, за свою ідейну непоступливість він і був виключений зі школи, зайнявся самоосвітою, в змісті якої, знову ж таки, органічно по­єднував вивчення прпродничо-математичних наук з філософі­єю, теологією, політичними науками тощо.

Деякий час Конт працював домашнім вчителем математики, пізніше — особистим секретарем відомого соціаліста — утопіста К.А. де Сен-Сімона, а ще пізніше — викладачем тієї ж таки По­літехнічної школи, з якої у свій час був вигнаний за вільнодум­ство. Лекції Копта мали неабиякий успіх. Студентів захоплю­вала колосальна ерудиція вченого, а ще більше — нові підходи, оригінальні повороти філософської думки й сміливі практичні (утому числі й політичні) висновки, якими Конт щедро ділився з аудиторією. Кожен розумів (чи відчував): перед ним народжу­ється і розгортається новий філософський напрям — «позити­візм», який прямує у майбутнє.

На основі цих лекцій О. Конт підготував і опублікував свою основну працю — «Курс позитивної філософії» (тт. 1-6), з якою і ввійшов в історію. Пізніше філософ видає новий філософський твір — «Система позитивної політики або Трактат, що встанов­лює релігію людства» (тт. 1-4). Протягом життя О. Конт публі­кує серію книг — «Філософський трактат популярної астроно­мії», «Міркування продух позитивної філософії», «Міркування Про позитивізм загалом», «Позитивістський катехизис», «Заклик До консерваторів», «Суб'єктивний синтез». Після смерті філосо­фа була опублікована його чотиритомна праця «Заповіт Огюста Конта».

Перелік праць, їх об'єм і зміст дають змогу скласти уяву про Цього фундаментального вченого — новатора в філософії, фун­датора її нових напрямів і нових наук, серед яких чільне місце належить соціології.
Працюючи з Сен-Сімоном, Конт добре розумівся на вченні великого соціаліста — утопіста, бачив його переваги й вузькі міс­ця, намагався вийти за межі «утопізму», що, власне, й привело До розриву молодого й перспективного вченого з маститим мет­ром філософської і політичної думки. Неприйняття у Конта викликали думки Сен-Сімона про боротьбу класів експлуатато­рів і виробників, його перебільшена оцінка праці як джерела багацтва, міркування про суспільство вільних і рівних виробни­ків, ідеї соціального прогресу тощо. На противагу цим «метафізичним роздумам» О. Конт намагався поставити «позитивно знання», яке б базувалось на дійсних досягненнях наук, а не на ілюзіях. Він обґрунтовує нову класифікацію наук, що спросто­вує традиційну філософію і одночасно створює «позитивну фі­лософію», яка узагальнює все «наукове в науках», включаючи аналіз їх предметів, методів, законів, співпадань і відмінностей.

Термін «позитивний» у Конта проглядається у декількох зна­ченнях: 1) як реальна протилежність ілюзії; 2) як корисне на противагу непотрібному; 3) достовірне знання на противагу сум­нівному; 4) як точне на противагу химерному; 5) позитивність (статечність, солідність) знання на противагу негативному (за­перечному).

Виходячи з цього, О. Конт поділив науки на дві великі гру­пи: а) абстрактні науки — ті, які вивчають закони певних ка­тегорій явищ, і б) конкретні науки — ті, що вивчають ці ж за­кони стосовно конкретних сфер пізнання. До першої — головної, опорної — категорії наук він відносить астрономію, фізику, хі­мію, біологію і соціологію. На них базується все інше знання; вони є основою й джерелом позитивного осягнення світу й конкретно-практичної діяльності людини. Соціальні явища О. Конт розглядав як природні і необхідні. За його думкою, вони можуть бути описані наукою в такій же системі об'єктивного знання, як і природничі явища. Такою системою є соціологія — різно­видність позитивної науки, що протистоїть теологічним і мета­фізичним спекуляціям щодо людини і суспільства. О. Конт за­перечував теологічні пояснення божественного походження і призначення людини і, одночасно, не приймав філософів — метафізиків, які створювали й перманентно відтворювали «соці­альні утопії» життєперетворення на основі «розумної волі» інди­відів. Єдина наука, яка має змогу подарувати людині позитивне знання про суспільство, — це соціологія. О. Конт обґрунтовує під­валини цієї науки, її предметне поле. І хоч його міркування ба­гато в чому мають абстрактний характер, начало було покладе­не: Конт ввійшов в історію філософії і науки як «батько — фундатор соціології» — позитивної науки про суспільство, що формує систему знань для практичної діяльності.

Індивід, за Контом, є абстракцією, він підпорядкований сус­пільству, яке, у свою чергу, є змінним, тобто — історичним. Соціологія, вважав О. Конт, є єдиною наукою, яка вивчає процес вдосконалення людського розуму під впливом змін, трансфор­мацій, розвитку суспільного життя у просторі і часі. Це здійснюється за допомогою таких методів, як спостереження, екс­перимент, порівняння і історизм. Вчення про методи соціологічного пізнання людини і суспільства можна віднести до найбільш вагомих наукових здобутків О. Конта. Сучасна соціологія корис­тується ними майже за такою ж методою, яку він обґрунтував понад півтора століття тому.

Суспільство О. Конт розглядав як цілісну систему, всі скла­дові якої взаємопов'язані одне з одним і можуть бути осягнуті лише у їх взаємних зв'язках і залежностях. Загальну соціоло­гію Конт поділяв на дві частини: а) соціальну статику і б) соціальну динаміку. Перша з них, що вивчає умови існування та за­кони функціонування суспільної системи; предметом другої час­тини є закони розвитку і зміни соціальних систем.

На противагу філософам доби Просвітництва, які трактува­ли суспільство як результат суспільної угоди між людьми, О. Конт розглядав його як своєрідний організм, основу будови якого складають соціальні інститути — сім'я, держава і релі­гія. Соціологія якраз і покликана вивчати життєдіяльність цих інститутів. Її мета — збереження суспільної цілісності, яка часто-густо порушується в зв'язку з розбалансованістю інтересів конкретних індивідів і соціальних груп. Збереження єдності соціального організму є основним завданням і покликанням уря­ду, якого Конт люб'язно і велично іменував «виразником сус­пільного духу», «гарантом громадянського порядку і суспіль­ного взаєморозуміння». Держава трактується Контом як орган соціальної солідарності; підпорядкованість державі філософ вва­жав «священним обов'язком кожного індивіда».

Філософ прекрасно розумів, що суспільство не залишається сталим раз і назавжди, воно розвивається, зростає, зміцнюєть­ся або руйнується. Цю частину проблеми охоплює такий підроз­діл соціології, як соціальна динаміка, під якою Конт розумів не Що інше, як «позитивну теорію суспільного прогресу». Відштов­хуючись від конкретних (позитивних)суспільств, прогресивних Дат та імен видатних історичних діячів найбільш цивілізованих народів Європи, філософ створив оригінальну схему суспільно­го прогресу; проаналізував його найбільш впливові чинники; обґрунтував основні складники прогресу — матеріальний (по­кращення зовнішніх умов життя), фізичний (вдосконалення людської природи), інтелектуальний (розвиток інтелекту, перехід від релігійного й мета фізичного світогляду до позитивного) і моральний (розвиток колективності і моральних почуттів). В основу соціально; динаміки, ввалиш О. Конт, мас бути покладена «історична енергія людського духу».

Характерно, що О. Конт ор­ганічно не приймав революції. Він неодноразово звертався до французьких робітників відмо­витись від революції й прийняти його (Конта) позитивістську програму. На противагу революції філософ наполегливо обстоював еволюційний шлях суспільного розвитку, який давав змо­гу «не знищувати і руйнувати», а «вдосконалювати і змінювати існуючий у суспільстві порядок». Ця зміна, за Контом, має здійснюватись у відповідності з такими принципами: 1) принцип умов існування, що вимагає врахування впливу соціального се­редовища, виокремлювати взаємодію між внутрішнім і зовніш­нім середовищем, між людиною і суспільством, бачити пробле­му впливу свідомості на соціальне середовище; 2) принцип єдності людської природи, 3) принцип консенсусу, що зобов'язує враховувати цільну сукупність частин при їх взаємодії як між собою, так і з соціальним організмом як цілісністю; 4) принцип еволюції, що опирається на визнання пріоритету інтелекту і морального вдосконалення людини.

За думкою О. Конта, у своєму розвитку розум проходить три головні стадії: теологічну, метафізичну та позитивну. Закон «трьох стадій» розвитку розуму, який Конт одночасно трактує і як логічний закон розвитку людської історії, є опорним, висхідним, принциповим положенням теорії соціальної динаміки. Уважно проаналізувавши історію розвитку цивілізації, філософ робить висновок про те, що розвинені країни Європи вступили нині у фазу позитивного розвитку. Про це свідчать такі факти, як розвиток наук і впровадження їх в практику; заміна військового способу соціальної організації (характерної для теологічної епохи) технологічними підходами; перемога альтруїзму над егоїзмом; розквіт соціальних почуттів; швидкий розвиток ма­теріальної культури, що забезпечує комфортне життя, справедливість і мир.

Критики О. Конта вважають таку схему суспільного розвит­ку досить абстрактною. У ній узагальнюються лише ті історичні факти, які підтверджують її сенс і значення, або, крайньою мі­рою, не суперечать їй. Схема не дає відповіді на такі питання історії, як її рушійні сили, мотиви їх діяльності, напрями суспіль­ного розвитку тощо. Розглядаючи доробок О. Конта з позицій сучасного наукового і філософського знання, ми можемо зроби­ти висновок, що подібні зауваження хоч і мають певний сенс, однак вони не зменшують достоїнств концепції, створеної вели­ким соціологом. Після «метафізичних і утопічних» конструк­цій Маркса і Енгельса, система, створена О. Контом, була коли б чи не єдиним конструктивним і системотворчим поглядом на суспільство в його історії і сучасних вимірах, поглядом, побудо­ваним на позитивній природній науці про суспільство, на соці­альних фактах (що вивчаються таким же об'єктивним чином, як і природничі явища), на соціальних технологіях, завдяки яким вирішуються ті чи інші соціальні завдання.

Від О. Конта веде свій родовід ціла низка напрямків позитив­ної соціології, зокрема, соціологічний організм, «соціологізм», концепції «технологічного детермінізму» тощо. Найбільш впли­вовими прибічниками і послідовниками «позитивної філософії» О. Конта були такі відомі англійські філософи, економісти і сус­пільно-політичні мислителі, як Джон Стюарт Міль і Герберт Спенсер. Визначаючи своє, нерідко критичне, ставлення до Кон­та, кожен із них, звичайно, спробував вибудувати свою філософ­ську схему. Однак, не зважаючи на оригінальність їх мислення і філософських конструкцій, вилив О. Конта на цих філософів був більш значним і помітним, ніж їхні про нього декларації.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua