Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Сен-Сімон
(1760-1825)
Марі Шарль Фур'є
(1772-1837)
Ці знамениті філософи ввійшли в історію як теоретики — мрійники, провідники соціалістичної ідеї, які описали контури май­бутнього суспільства, що базується на суспільній (колективній) власності і не знає експлуатації людини людиною.

Як відомо, термін «утопія» вперше вжив Т. Мор. Він позначив ним неіснуюче ідеальне суспільство, яке, на його думку, мог­ло б ґрунтуватися на засадах соціальної рівності, відсутності екс­плуатації, на загальнообов'язковій суспільній праці громадян. Ідеї ж утопізму — мрії про суспільство, де не було б примусової праці та гноблення людини людиною — виникли ще в античні часи. Ці ідеї також характерні для середньовічних єресей, ідео­логій багатьох народних рухів (селянських війн під проводом Т. Мюнцера в Німеччині та С. Разіна в Росії), ранніх пролетар­ських вчень періоду буржуазних революцій. Ці ідеї та вчення, по­мисли та мрії здебільшого відображали у незрілій формі незадо­волення народних мас наслідками цих революцій, їхнє прагнен­ня до встановлення нового, справедливого суспільного ладу.

Класичної форми утопічний соціалізм досяг у період бурхли­вого розвитку капіталізму, коли розвіялись ілюзії ідеологів буржуазних революцій і стали наочними протиріччя суспільного ладу, який до того змальовували не інакше, як ідеальний.

Прапор класичного соціального утопізму підняв французький соціолог — соціаліст Клод Анрі де Сен-Сімон.
У 1819-1820 роках у збірнику «Організатор», а трохи пізні­ше — У творах «Про промислову систему» (1821-1822 роки), «Катехізис промисловців» (1823-1824 роки), «Нове християн­ство» (1825 рік) він описав головні риси свого суспільного ідеа­лу, змістовним лейтмотивом якого були слова: «Найкращий суспільний устрій — той, який робить життя людей, що ста­новлять більшість суспільства, найщасливішим, надає їм мак­симум засобів та можливостей для задоволення їхніх найваж­ливіших потреб».

Майбутній мислитель народився в Парижі у знатній сім'ї. Освіту він отримав під керівництвом Д'Аламбера. Брав участь у боротьбі за незалежність північноамериканських колоній. Пев­ний час симпатизував якобінцям.

Теоретичні пошуки розпочав з аналізу тогочасного суспільст­ва, в якому виділяв три основні класи — клас інтелектуалів (пред­ставники ліберальних професій і артисти), клас власників і кон­серваторів, клас егалітаріїв, тобто народ. Духовною владою мають володіти виключно люди науки, вчені, а їх основним завданням має стати завдання виховання підростаючого покоління. Май­бутнє суспільство він бачив індустріальним і таким, яке створює максимум матеріальних і духовних благ для робітничого класу. Мета сучасного суспільства — економічний прогрес, який може бути досягнутий завдяки розвиткові виробничих ремесел, науки і техніки та різноманітних мистецтв. Оптимальну організацію суспільства, яка б забезпечувала емансипацію людини, філософ намагався пов'язати з розвитком машинного виробництва, круп­ної промисловості, науково-технічних інновацій.

Французький мислитель піддав глибокій і ґрунтовній кри­тиці сучасний йому суспільний устрій, який був «картиною пе­ревернутого світу», де більшість працюючих змушені відмовля­тися від власних благ для забезпечення добробуту можновлад­ців. Капіталістичне суспільство, підкреслював А.Сен-Сімон, характеризує протиріччя між бідністю та багатством, працелюбством та лінощами, високою громадянськістю трудівників та егоїзмом можновладців. У такому вигляді суспільство не може Далі існувати, воно має бути реформоване. Шлях викорінення злиденного буття працівників проходить через розквіт промис­ловості та сільського господарства, всебічний розвиток продук­тивних сил суспільства на засадах утілення наукових принципів Нового часу. До них А. Сен-Сімон відносив, зокрема, викорінення паразитизму панівних класів і впровадження обов'язкового трудового права для всіх членів суспільства, що має стати вели кою виробничою асоціацією людей; забезпечення для всіх річ них можливостей зреалізувати свої здібності; створення планової організації виробництва; поступове створення всесвітні. асоціації народів світу на засадах миру та співдружності; на творення політики та позитивну науку про виробництво та управління речами.

Показовим є і той факт, що ініціативу та керівну роль у суспільних перетвореннях вчений віддав промисловій буржуазії інтелігенції, особливо вченим. Він не виокремлював пролетаріат в особливий клас, а радше об'єднував його з нижчими верст­вами буржуазії й називав це об'єднання «класом індустріалів». Пріоритетні керівні позиції з суспільстві віддані промисловим підприємцям, які «через природу речей» мають бути організаторами та представниками трудової більшості населення.

А. Сен-Сімон був глибоко переконаний, що трудящі маси неспроможні самостійно досягти «ідеалу соціально справедливо­го суспільства» сила, в ролі якої мають постати такі верстви населення, як вчені та промисловці. «Суспільний спокій не може бути стійким, — під­креслював філософ доки на самих видатних промисловців не буде покладене державним надбанням» (Сен-Симон А. Катехизис нромышленников і і Избранные сочинения: В 2-х т. — М.-Л., 1948. — Т. 1. — С. 124).

Практично одночасно з А. Сен-Сімоном схожі думки обґрун­товував інший всесвітньо відомий соціаліст—французький фі­лософ Марі Шарль Фур'є. «Устрій цивілізації, — писав він пре капіталістичне суспільство, — стає дедалі огиднішим з наближенням його краху. Земля являє собою жахливий політичний хаос; вона волає до руки другого Геркулеса, щоб очистити її від страхітливих соціальних явищ, які її ганьблять» (Фурье ІІІ- О близости социальной метаморфозы // Избранные сочинения: В 2-х т. — М.-Л., 1951. — Т. 2. — С. 139).

Фур'є народився у сім'ї купця, і майже все життя служив у торговельних будинках і організаціях. Свої соціалістичні по­гляди, до яких він дійшов практично самостійно, філософ виклав у анонімній брошурі «Про торговельне шахрайство» (1807); пізніше — у книгах «Теорія чотирьох рухів і всезагальних доль» (1808), «Теорія всесвітньої єдності» (1822), «Новий промисло­вий і громадянський мир» (1829).

Ш.Фур'є прогнозує прихід нового соціального устрою — гро­мадянської гармонії. У новому гармонійному суспільстві, що замінить «цивілізацію», соціальна енергія використовувати­меться ефективно та в інтересах усіх верств населення; соціальні блага розподілятимуться справедливо; гармонія між індивідом та суспільством, між соціальними класами та народами відби­ватиме «всезагальну гармонію природи», що забезпечить, на думку філософа, органічну єдність усієї світобудови. Першим головним завданням у створенні нового суспільства Ш. Фур'є вважав формування для нього відповідного матеріального під­ґрунтя, що забезпечить умови для добробуту всіх верств насе­лення. Промислові досягнення дадуть змогу зміцнити асоціації трудівників у сільському господарстві. Розвинені сільськогос­подарські колективи, асоціації з'єднаються з промисловими. Це приведе до ліквідації різниці між містом та селом, поселеннями різного типу, створить передумови для нового типу життєдіяльності — все загальної асоціації трудівників. Усі верстви населен­ня працюватимуть. Повалення системи сімейного рабства вклю­чить жінку до трудового процесу; розгалужений суспільний побут і побутове обслуговування вивільнять кожному члену асо­ціації, особливо жінці, додаткову частку часу для власного куль­турного розвитку; суспільне виховання формуватиме людину як цілісну, гармонійну особистість. У суспільстві розквітнуть куль­тура, наука, освіта; моральні якості постануть як головні кри­терії суспільної оцінки особистості.

Як бачимо, Ш. Фур'є змальовує майбутнє радісним та світ­лим, морально чистим і надзвичайно привабливим. За умов ре­альної соціальної дисгармонії, відчуження та гноблення ідеї «гармонійного устрою» не могли не зацікавити дослідників як У теоретичному, так і в практичному планах. На англійському інтелектуальному ґрунті їх розвивав Р. Оуен, у Німеччині — В. Вейтлінг та М. Гесс, в Іспанії— X. Абрех, у Польщі — В. Янський, С. Ворцель, А. Міцкевич, у Росії—О. Герцен, М. Огарьов, петрашівці, М. Салтиков-Щедрін, М. Чернишевський та інші, в Україні — М. Драгоманов, С. Подолинський, В. Винниченко.

Ідеї соціальної утопії є надзвичайно різнобарвними та розга­луженими. Кожен з мислителів-утопістів змальовує майбутнє суспільство оригінальними фарбами. Водночас усіх представників цього напрямку соціально-філософської думки єднають різка критика вад капіталістичного суспільства, розкриття внутрішнього зв'язку між експлуатацією та приватною власністю, об­грунтування таких рис майбутнього комуністичного суспіль­ства, як спільна власність, обов'язковість праці, рівність людей. колективність та плановість господарства, ліквідація протилежностей між містом та селом, між розумовою та фізичною працею. Однаковим також було розуміння соціалістами — утопістами шляхів та засобів побудови нового суспільства — пропаганд, ідей соціалізму через освіту, науку, культуру, виховання та моральне самовдосконалення людей.

Оцінюючи погляди утопістів із позицій соціального досвіду кінця XX сторіччя, не можна не віддати належне проникливості: їхнього розуму в баченні перспектив соціального розвитку, характерних рис майбутнього суспільства й водночас не здивуватися наївності та легкості, з якими вони підходити до ради кального реформування загальноцивілізаційних засад існування, людини в соціумі, особливо щодо ставлення до інституції владності та влади. Утопізм зазначених мислителів полягав і в тому, що, як вважалося, вони не бачили реальних шляхів із суспільної сили досягнення нового соціального устрою утопісти бачили їх значно рельєфніше, ніж критики пізнішого періоду, не в розвитку соціально-філософської думки, а в тому, що вони бездоказово вірили в можливість побудови соціально справедливого суспільства на засадах усуспільнення власності. Романтичною фантазією утопічні соціалісти замахнулися на те, до чого інтелектуальна філософська традиція дозволяла собі лише доторкнутися: на інституцію приватної власності. Більш-менш помірковані теоретики не дозволяли собі йти далі від «усереднення» власності. Утопісти — і в цьому, врешті-решт, полягає поглибне джерело їхнього утопізму — започаткували інтелек­туальну традицію ліквідації власності. Цю традицію підхопив і довів до логічного завершення марксизм.

Практика XX сторіччя показала хибність такого підходу, поставила перед соціальною філософією вимогу нових теоретичних пошуків та обґрунтувань майбутнього і шляхів до нього, визначення соціальних сил та засобів досягнення бажаного.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua