Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 6
НА ПОРОЗІ НОВОГО СВІТУ

Історичні зміни, що відбулися в суспільному житті 20-10х років XIX сторіччя, потребували нового теоретичного осмислення та узагальнення. Універсально-класична філософія стояла дещо осторонь від цих змін, Найпроникливіші уми шукали нові обґрунтування існуючих соціальних реалій, чинників соціально; динаміки, перспектив історичного розвитку. Серед теоретиків, розквіт творчого таланту яких збігся з бурхливими історико революційними подіями середини XIX сторіччя, вирізняються імена Серена К'єркегора, Огюста Конта, Карла Грюна, Вільгельма Вейтлінга, Макса Штірнера, Давида Штрауса, Олександра Герцена, Миколи Чернишевського, Михайлч Вакуніна, Петра Лаврова, Карла Маркса, Фрідріха Енгельса.

Більшість із них на початку своєї філософської кар'єри були послідовниками Г. Гегеля, «лівої егельянцями». Вони шанува­ли свого вчителя й водночас намагалися вийти «за межі системи», привести останню у відповідність до існуючих соціальних реалій, революційних подій, що полонили тогочасну Європу.

Найпродуктивніше у цьому напрямку рухалися К. Маркс та Ф. Енгельс. Обґрунтоване ними соціально-філософське вчення дістало назву «марксизму». Як відображення корінних інтере­сів пролетаріату 40-60-х років XIX сторіччя, марксизм здобув небувалу популярність серед революційно налаштованої молоді. Завойовуючи активнодіючих прибічників і залучаючи до своїх лав проникливих і гострих теоретиків, марксизм перетворився на цілісну систему філософських, економічних, соціально-по­літичних ідей та поглядів, на особливий напрямок соціально-філософської думки, який одночасно з виникненням заявив про зміну методолого-світоглядової парадигми соціального філософ­ствування, про свою принципову відмінність від гегелівської школи, про нове теоретичне бачення соціального.

Показовим є й те, що ця теорія формувалася й розвивалася поза межами офіційних академічних установ, університетів та наукових шкіл. К. Маркс та Ф. Енгельс йшли своїм власним шля­хом, формували свою особливу філософську наукову школу.

Головна особливість марксизму полягає в тому, що ця теорія формувалася не для «кабінетного користування», а для актив­ної соціальної практики; не для стабілізації існуючого соціаль­ного устрою, а для його руйнації; не для задоволення потреб та амбіцій пануючої верхівки, а для просвітництва та активізації діяльності знедоленої маси трудящого люду.

Марксизм постав як революційна теорія пролетаріату — особливого суспільного класу, активної соціально-політичної сили XIX сторіччя. Останнє соціально загострило теорію. Водночас виникла загроза її ідеологізації. Розвиток марксизму як теорії та її практичне втілення цілком зреалізували як першу, гак і другу тенденцію.

Обрання марксизмом свого власного шляху пошуків соціаль­ної істини зовсім не означає, що це вчення сформувалося осто­ронь від тих соціально-філософських надбань, які здобуло люд­ство. Навпаки, фундатори марксизму уважно й скрупульозно оволоділи цими надбаннями, переосмислили їх у річищі соціально-політнчних та духовних орієнтацій своєї доби, зробили з них відповідні висновки. Як на наш погляд, саме таким і пови­нен бути початок розвитку теорії.

Соціально-економічна й політична ситуація середини XIX сторіччя була надзвичайно складною. Суспільні протиріччя, що до цього часу нагадували про себе, так би мовити, імпульсивно, заполонили весь життєвий простір, охопили всі верстви насе­лення, втягнули в своє «енергетичне поле» практично всі соці­альні інституції. Провідні європейські країни рухалися «капі­талістичним шляхом» семимильними кроками. Вони нарощу­вали виробництво, технічний потенціал, продуктивність праці й водночас наближалися до глибокої кризи, що загрожувала не тільки стабільності системи, а й її життєвості взагалі. До сере­дини XIX сторіччя у Франції закінчився промисловий перево­рот, Англія перетворилася на могутню, економічно розвинену країну. Німеччина перебувала в зеніті промислових зрушень, загальний економічний та соціальний ефект яких наочно засвід­чував переваги нового способу виробництва, господарювання та соціальних відносин.

Загальною особливістю життєдіяльності народів провідних країн Європи була тенденція зростання багатства та поглиблен­ня злиденності на різних полюсах соціальної структури сус­пільства. Багаті ставали дедалі багатшими, а бідні — дедалі бід­нішими. Ця тенденція посилювала соціальну напруженість, за­грожувала соціальним вибухом знедолених верств населення.

Найбіднішою й водночас найчисельнішою групою в цей час був пролетаріат. Чартистський рух робітників в Англії, повстання сілезьких ткачів у Німеччині та ліонських ткачів у Франції за­свідчили наявність глибокої революціонізуючої потенції цього суспільного класу, показали далекосяжність його економічних, соціальних та політичних замислів. Історична роль пролетаріату, особливо за умов її практичної реалізації, потребувала нау­кового осмислення. Офіційна ж наука належної уваги цьому питанню не приділяла. Можновладці ще не наситилися своїм панівним положенням, не завершили ще поділ національних ба­гатств, зон впливу, торгівлі, сфер виробництва тощо. Капіталіс­тична конкуренція тільки-но розгортала свої всеохоплюючі кри­ла. «Капіталізація» суспільного життя та пролетарська непокорі рухалися немовби автономними шляхами. Експлуатація та злидні підводили їх до єдиного підґрунтя. Пролетарські спілки, об'єднання, партії, союзи розпочали процес підготовки робітни­ків до усвідомлення сутнісних протиріч, свого місця та ролі в них, спрямованості історичного поступу та характеру необхідних дій щодо його прискорення. Процес переходу пролетаріату з «класу в собі» в «клас для себе» потребував відповідного ідеологічного забезпечення. На гребені зростаючої хвилі посилення соціальної ролі пролетаріату в майбутніх суспільних зрушеннях і розгорта­ється нова соціально-філософська доктрина - марксизм.

Становлення марксизму відбувалося в принципово новому (порівняно з періодом формування німецької класики) науко­вому полі. "Успіхи хімічної науки, зокрема, відкинули теорію «флогістону». В астрономії домінував започаткований кантів­сько-лапласівською космологічною гіпотезою історичний погляд на походження Сонячної системи. Біологи обмірковували ево­люціоністські ідеї. Переосмислювали й відкидали теорію «теп­лороду» в механіці. 30-ті роки XIX сторіччя ознаменувалися завершенням побудови клітинної теорії рослин та тварин. За­гальна картина світу формувалася під впливом наукових досяг­нень таких видатних вчених, як М. Фарадей (довів наявність єдності та взаємоперетворення «сил» у природі), Д. Джоуль, Е. Ленц, Л. Кольдинг (встановили факт перетворення енергії), Ч. Дарвін (обґрунтував еволюційне вчення про походження ви­дів шляхом природного добору), Р. Майєр (сформулював закон збереження та перетворення енергії). Зазначені наукові досягнення, з одного боку, потребували загальнофілософського уза­гальнення, а з іншого зумовлювали необхідність переосмислен­ня філософією своїх власних засад. «Науці» в межах гегелівської «абсолютної ідеї» та «антропології» Л. Фейербаха вже стало про­сто тісно! Вона виходила за межі чинності зазначених парадигм І, як за доби французьких універсальних мислителів XVIII сто­річчя, тяжіла до матеріалізму. Марксистська філософія вини­кає як матеріалістична лінія філософствування. Матеріалізм же марксизм утілив і в соціальну теорію. Марксистська соціальна філософія виникає як матеріалістична філософія соціуму — істо­ричний матеріалізм. Головним у марксизмі, з чого він, власне кажучи, й розпочинається, є матеріалістичне розуміння історії.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua