Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 1
ПЕРШІ ФІЛОСОФИ

Піфагор
(584 (582)-500 pp. до н е.)
«Все походить не з числа, а у відповідності з числом, тому що в числі — первинна у по рядкованість, з дотичністю до якої і в пред метах, що обраховуються, послідовно упо рядковусться і перше, і друге»


У V ст. до н.е. у житті античної Греції формується багато фі­лософських теорій та відкриттів. Окрім учення мудреців-мілетців, Геракліта та елеатів, досить популярним стає піфагореїзм.
Про самого ж Піфагора — засновника Піфагорійського сою­зу — відомості дійшли до сучасності із пізніших джерел антич­ної Греції: Платон називає Піфагора тільки раз, Арістотель — двічі. Більшість грецьких філософів вважали батьківщиною Піфагора острів Самое, який він покинув через тиранію Полікліта.

Є відомості, що Піфагор нібито за порадою Фалеса їде до Єгип­ту, де вчиться у жерців; потім полоненим (у 525 р. до н.е. Єги­пет захоплено персами) потрапив до Вавілона, де навчався в халдейських мудреців. Після багаторічного навчання Піфагор повертається до Великої Еллади, в місто Кротон, де й організує

Піфагорійський союз — науково-фантастичну та етико — політичну співдружність однодумців.
Піфагорійський союз — закрите товариство, а вчення піфа­горійців — таємне. Спосіб життя піфагорійців повністю відпо­відав ієрархії цінностей. Перше місце відводилось прекрасному і благопристойному (в тому числі науці). Друге місце займало вигідне й корисне. Третє — приємне. Піфагорійці піднімались до сходу сонця, виконували мнемонічні (пов'язані з розвитком і зміцненням пам'яті) вправи, а потім ішли на берег моря зустрі­чати сонце, обдумували майбутні справи, працювали. Напри­кінці дня після обмивання всі спільно обідали і славили богів. Потім — спільне читання. Перед сном кожний піфагорієць зві­тував про минулий, пройдений день.

В основі піфагорійської етики лежало вчення про належне: перемогу над пристрастями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариськості, шанування Піфагора. Такий спосіб життя мав світоглядні основи, виходив із уявлень про Космос як упорядковану і симетричну цілісність, краса якого відкривається не всім, а лише тим, хто веде праведний спосіб життя.

Як і Сократ, Піфагор практично нічого не записував. Його погляди відомі за свідченнями учнів, які, поза всяким сумні­вом, викладали свої думки, аніж міркування вчителя.
Значна частина роздумів Піфагора була присвячена традицій­ним для тих часів питанням -- пишномовству, дослідженню душі, переселенню душ тощо. За свідченнями, Піфагор був май­же чаклуном. Він міг передбачати майбутнє, розмовляв із тва­ринами, пам'ятав минулі переселення душ. Про Піфагора — осо­бистість, безсумнівно, видатну — складено безліч легенд. Є свід­чення, що Піфагора бачили водночас у двох різних містах, що він мав золоте стегно, що одного разу його вітала людським го­лосом ріка Кас, тощо. Очевидно, більшість цих (свідчень) Пі­фагор конструював про себе сам. Він претендував на надприрод­ний статус і, одночасно, займався наукою і філософією. Введен­ня в філософію таких базових понять, як «філософія» і «космос», антична культурно-наукова традиція також пов'язує з іменем Піфагора.

Предметом безпосередніх науково-філософських роздумів Пі­фагора були космологія, астрономія, математика. Доречі, саме Піфагору належить знаменита математична формула: «квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів». Він створив тео­рію пропорцій, яка стала своєрідним містком між усіма точними науками. Теорія парних і непарних чисел, створена Піфагором, заклала основи математичних доведень, у більш широкому ро­зумінні — основи теоретичної арифметики. Як писав Прокл, «Піфагор перетворив що науку у форму вільної освіти. Він ви­вчав цю науку, виходячи з її перших основ, і намагався отри­мувати теореми за допомогою чисто логічного мислення, поза конкретними уявленнями. Він відкрив теорію ірраціональних чисел (або пропорцій) і побудову п'яти космічних тіл» (Цит.за: История математики с древнейших времен и до наших дней. — М., 1970. — С. 66).

Космологічні судження Піфагора утримували гіпотезу про народження Всесвіту з взаємодії двох начал «обмеженого» і «безмежного» (за аналогією з Анаксимандром — «пустота» і «нескінченна пневма», яка оточує космос). В астрономії Піфа­гор поглибив вчення Анакспмандра про геометрію Всесвіту, що відображається в числах. Він відкрив сферичність Землі, заклав основи теорії гармонії.

За свідченнями Арістотеля, значну увагу Піфагор приділяв вивченню людини. Згідно його вченню, людина створена Богом для пізнання, споглядання світу («космосу»), роздумів про ньо­го («філософствування»). У своєму житті, повчав Піфагор, лю­дина керується, скоріш, усвідомленими, аніж трансцендентни­ми цінностями. Повага до богів і батьків, виховання дітей, вір­ність дружбі, поміркований спосіб життя, моральна і тілесна чистота, відданість «батьківським законам» - ось головні на­станови, які узагальнив і систематизував Піфагор, освятив їх своїм велетенським авторитетом. Він пнів у філософію ідею «по­рядку» (влада аристократів), яку протиставляв «демократії» як «порушенню цього порядку».

Піфагор стверджував, по-перше, що «число володіє реча­ми», зокрема і моральними, а справедливість — є число, помно­жене на саме себе. По-друге, душа є гармонія, а гармонія - не числове співвідношення, душа безсмертна і може переселятися (ідею метапсихозу Піфагор. можливо, запозичив із учення орфіків), тобто Піфагор дотримувався дуалізму душі й тіла. По­трете, філософ поклав в основу. Космосу число, наділяє старе слово новим змістом: число співвідноситься з єдиним, єдине ж служить початком визначеності, що єдине підлягає пізнанню. Число - це впорядкований числом Всесвіт. Значний внесок здій­снив Піфагор у розвиток науки, насамперед, математики. В аст­рономії йому приписують відкриття навскісного положення Зо­діаку, визначення тривалості «великого року» - інтервалу між моментами, коли планети займають відносно одна одної те ж саме положення. Піфагор — геоцентрист: твердить, що плане­ти, рухаючись навколо Землі по ефіру, створюють монотонні звуки різної висоти, а разом створюють гармонійну мелодію. До середини V ст. до н.е. Піфагорійський союз, що включав до сво­го складу 218 відомих і поважних мужів, які займались філосо­фією, математикою, медициною, політикою, розпався. Вірніш, він був розгромлений «демократами», які не могли зрозуміти і, тим більше, прийняти піфагорійські політичні і релігійно-філо­софські настанови. Вчення ж Піфагора — одного з найвеличніших з Великих філософів — залишилось в історії філософської думки і загальнолюдської культури навічно. «Не краще було б людям, якби здійснилось все, чого вони бажають»

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua