Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 5
ДУХ АБСОЛЮТУ

Давид Юм
(171 1-1776)
"Необхідність є щось таке, що існує в розумі, а не в об'єктах"

«Найвеличніший філософ і друг усього людства», як називав Давида Юма П. Гольбах, народився в Едінбурзі (Шотландія в сім'ї небагатого дворянина-юриста. Сім'я готувала Д. Юма до юридичної кар'єри. Однак свавільна натура хлопця не приймала будь-якої іншої діяльності, крім філософії та літератури. 3а підтримкою батьків, він розпочав навчання з цих предметів у Едінбурзькому університеті. Смерть батька змусила хлопця покинути навчання й зайнятись комерцією. Ця спроба завершилась повним провалом: філософія і комерція, очевидно, є процесами не сумісними. Д. Юм переїхав до Франції й три роки навчався у Ля-Флеш, де в свій час здобував освіту знаменитій Р. Декарт.

Першою пробою пера виявився відомий, але незрозумілій: для читацької публіки тих часів «Трактат про людську приро­ду» («А treatise of human nature»). Д. Юм повертається до Англії, де обіймає скромну посаду бібліотекаря при Асоціації юристів. Ця посада прибутку не приносила, однак її перевага полягала в іншому: вона давала змогу користуватись багатим книжковим фондом. Д. Юм повною мірою скористався цією перевагою, у результаті чого з'явилася схвально сприйнята громадськістю восьмитомна «Історія Англії». Згодом книга була перевидана французькою. Тираж розійшовся досить швидко. Д. Юм став людиною не лише забезпеченою і багатою, але й досить відомою. Він повертається до Едінбургу, перетворює свій дім у своєрід­ний філософсько-літературний салон, має намір зберегти цю філософську ауру до кінця життя. Доля, між тим, розпоряди­лась інакше: після війни між Англією і Францією у 1763 р. Д. Юм був запрошений на посаду секретаря британсько­го посольства у Версалі й декілька років виконував диплома­тичні обов'язки. Це був тріумфальний період життя Юма. Інте­лектуальні кола Франції полонили ідеї автора «Історії Англії». Вольтер і Гельвецій бачили в ньому свого однодумця і спільни­ка; наукова громадськість захоплювалась критичним висловлю­вання Юма щодо релігійного фанатизму; філософ розпочав пе­реписку з Гельвецієм і Монтеск'є; приятельські стосунки скла­даються в нього з Руссо. Юм мав намір залишитись у Франції назавжди, однак за порадою Адама Сміта повертається в рідне місто й формує навколо себе когорту талановитих філософів, літераторів і знавців мистецтв. Учасники гуртка Юма, до якого входили професор моральної філософії Адам Фергюсон, еконо­міст Адам Сміт, анатом Олександр Монро, хірург Уільям Каллен, хімік Джозеф Блек та ін., створили унікальну інтелекту­альну ауру, що склала славу Шотландії тих років.

Серед творів Д. Юма вирізняються «Моральні та політичні нариси (есе)», есе «Про самогубство», «Про безсмертя душі», «Епікуреєць», «Стоїк», «Платонік», «Скептик», нариси з еко­номічної та морально політичної проблематики.

Продовжуючи роздуми Дж. Берклі про існування лише вра­жень (вражень-відчуттів та вражень-рефлексій), Д. Юм підхо­пив і сумніви свого попередника щодо субстанційних підвалин буття, пішов у цьому напрямку ще далі. Якщо Дж. Берклі запе­речував позавідчуттєве буття лише однієї — матеріальної — суб­станції, то Д. Юм піддав сумніву також існування (наявність) субстанції духовної. Питання проте, чи існує об'єктивна реаль­ність чи ні — Юм вважає нерозв'язаним. Філософ твердить, що ми не тільки не знаємо, якими є речі самі по собі, але навіть не знаємо, чи існують вони. Незаперечним, за переконанням філо­софа, є лише існування вражень. Про існування ж (чи не існу­вання) поза цими враженнями тілесної чи духовної субстанції нічого певного сказати не можна, немає підстав ні для позитив­них, ні для негативних висновків. У ту чи іншу субстанцію людина може лише вірити. Д. Юм, отже, поділяє світ на субстанційний (що осягається вірою) та реальний (що осягається від­чуттями), здійснює спробу подолання зазначеного подвоєння за­собами «причинності», падає в провалля агностицизму, поглиб­лене згодом І. Кантом.

Філософ критикує релігію, на противагу якій виставляє до­сить незрозумілу «надприродну першопричину», як зумовлену обставинами суспільного існування своєрідну звичку повсякден­ної свідомості людини вірити в ту чи іншу константу буття, ке­руватися цією вірою у своїй практично-побутовій діяльності.

На цих «гносеологічних» підставах Д. Юм вибудовує своє ори­гінальне бачення природи соціального, ґрунтує етичні та історичні погляди. Насамперед філософ заперечує обґрунтований Т. Гоббсом та іншими просвітниками доісторичний, «природний стан» людського існування. «Природний стан», вважає Д. Юм, - це філософська фікція. «Досуспільного буття» людей не було й бути не могло. «Суспільний інстинкт» завжди пронизував людське існування. «Суспільність» є вихідною домінантою бут­тя людей. Звідси ж, згідно з Д. Юмом, розпочинає свій відлік історія.

Політичний устрій, всю соціальну організацію Д. Юм «виво­дить» з початкової форми соціальності — із сім'ї. На його дум­ку, природно-суспільний інстинкт підводить людей до потреби суспільного співжиття, до якої приєднується ще одна потреба — природний потяг представників різної статі одне до одного. По­тяг формує союз, спільні турботи, зміцнює зв'язки, формує праг­нення до захисту спільної дитини. Нові спільні турботи зміцню­ють і розширюють суспільність, підносять авторитет батьків, формують систему організації спільності, засоби керівництва. Згодом у людей виникають звичка жити в суспільстві, розумін­ня тих переваг, які надає їм ця звичка. Авторитет батьків, згід­но з Д. Юмом, історично еволюціонує в авторитет державного керівництва, а вихідна звичка жити в суспільстві — в держав­ність та державу, як орган все загального порядку та справедли­вості.

Держава в соціально-політичній концепції Д. Юма постає як історичне продовження людського суспільного інстинкту. Уряд у державі (за аналогією авторитету батьків) набуває монархіч­них (а не республіканських) рис. До головних обов'язків уряду Д. Юм відносить піклування про дотримання законів — недотор­канність приватної власності, передачу її від однієї особи до іншої виключно на засадах взаємної згоди, чітке й суворе дотримання кожною людиною своїх зобов'язань, обов'язків тощо. Що ж до людей, як громадян держави, то Д. Юм висловлює думку, що вони звикають до певного суспільного порядку, до уряду до за­конів, мають підпорядковувати їм свою волю, шанувати держав­не керівництво та держаку незалежно від того, яким є їх похо­дження. Д. Юм був переконаним прибічником приватної влас­ності та монархічної форми організації держави. Він відмовляв народові у праві на монарха, заперечував революційні засоби успішних перетворень, обстоював ідею реформатор­ського поруху прогресу за умов соціальної злагоди суспільства та громадянського миру. Саме з цих позицій і розпочав свої соці­ально філософські роздуми І. Кант, заклик якого до вічного миру» неявно містив у собі ідею необхідності «коритися існую­чій владі, хоч би яке джерело походження вона мала».

Як бачимо, соціально-філософські погляди Д. Юма не збі­галися з популярними в ті часи поглядами французьких просвіт­ників та матеріалістів. Якщо додати до цього своєрідне бачення Д. Юмом статусу та ролі релігії в суспільному житті, то можна стверджувати, що саме це і призвело до розколу спочатку щи­рих відносин, які були у нього з К. Гельвецієм та Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та П. Гольбахом. Д. Юм не став «просвітником», хоча й симпатизував цьому напрямку розвитку суспільної думки, особливо на ранніх стадіях еволюції своїх філософ­ських поглядів. Він увійшов в історію соціальної філософії як оригінальний і неповторний мислитель, який (разом з Дж. Берклі) торував шлях до нового («поза просвітницького») бачення соціального, дав поштовх соціально-філософським пошукам І. Канта.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua