Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 5
ДУХ АБСОЛЮТУ

Джордж Берклі
(1684 - 1753)
«Бути — це означає сприйматися»


«Найлютіший ворог матеріалізму», англо-ірландський філо­соф Джордж Берклі народився в Ірландії в англійській дворян­ській родині, навчався в університеті в Дубліні, працював вчи­телем теології, подорожував по Франції та Італії, виконував мі­сіонерські функції в Північній Америці та обов'язки єпископа в Ірландії. Таким у головних рисах є життєвий шлях Дж. Берклі. Як зазначають дослідники, це була мужня і вольова людина, яка володіла широкими науковими знаннями, особливо з фізики (оптики), математики, фізіології та філософії, сміливо йшла у світ з новими висновками й узагальненнями, відстоювала незалежну думку, не зважаючи на авторитети попередників.

Світогляд філософа і релігійного діяча формувався під впли­вом філософських ідей англійського емпіризму (Дж. Локк), кар­тезіанця Н. Мальбранша, скептика П. Бейля. Кожного з цих ві­домих філософів Дж. Берклі «продовжив» через заперечення н формування власного погляду, який увійшов в історію філо­софії як «радикальний номіналізм», «радикальний сенсуалізм», «радикальний суб'єктивізм», «імматеріалізм» та «спіритуа­лізм».

Творчий шлях мислителя визначали такі праці, як «Філо­софські нотатки», «Спроба нової теорії зору», «Теорія зору, або здорової мови», «Трактат про принципи людського знання», «Три розмови між Гіласом та Філонусом», «Про рух», «Про без­конечні величини», «Аполітик», «Алсіфрон», "Сейрис", «Запи­тальник».

Що ж заперечував і що обговорював Дж. Берклі? Філософ запе­речував існування будь чого абстрактного, а особливо існуван­ня в світі тіл, сил та причинних зв'язків і, разом з тим, обстою­вав їх існування лише в мисленні: колір, вважав він. існує тіль­ки тоді, коли його бачиш, а якщо це так, то відповідно й рух, форма чи величина існують тільки тоді, коли їх сприймають. Поза нашим сприйняттям тієї чи іншої речі, вважай філософ, про її існування ми можемо тільки здогадуватись. Звідси він робить висновок про («буття як сприйняття». Усе, що знаходить­ся за межами сприйняття, є предметом метафізики, і не більше.

Щоб зрозуміти поворот думки великого філософа, потрібно повернутись до Локка. Той, як відомо, заперечував пізнання субстанції, оскільки вона "не є предметом досвіду". Дж. Берклі пішов далі: оскільки ми не сприймаємо субстанції, міркував він, то вона нє існує! «Субстанція», тобто «матерія» є не чим іншим, як породженою розумом фікцією, а те, що називається «тіла­ми», є лише сукупностями чуттєвих якостей. І якщо з тіл усу­нути якості, міркував він далі, то нічого не залишиться. Висно­вок наближався неймовірно швидко: а) зовнішній світ склада­ється виключно з якостей, що сприймаються; б) усі властивості є суб'єктивними. Світ складається тільки зі сприйняттів. Поза сприйняттями нічого в ньому не існує.

Роздуми Дж. Берклі про природу та процес її пізнання, релі­гію та загальні питання розвитку науки, психологію пізнаваль­ного процесу та етику були підпорядковані практично одній меті — спростуванню матеріалістичного вчення й водночас об­ґрунтуванню самодійовості єдиного духовного первня, який створює і закони природи, і закони відрізнення більш реальних людей від менш реальних.

«Матерія», міркував Дж. Берклі, є знеособлений витвір хво­робливого розуму. Це питання має умовний характер. Про на­явність матерії можна говорити, лише доки її сприймають: «бути — це означає сприйматися», стверджував далі філософ. І не більша.

Поняття матерії він розглядав у зв'язку з цим як абстракцію, як засіб, який використовуємо тоді, коли людина не може осяг­нути дійсні причини всього сущого. Поняття матерії нічого не означає. Воно не має змісту, конкретного вияву й тому більше заважає пізнанню, створює химери, ніж сприяє наближенню до істини. Філософ пропонує вилучити «матерію» із системи пізнання. «Матерія, — писав він, — коли вона буде вигнана з при роди, забирає із собою стільки скептичних і безбожних побудов, таку неймовірну кількість суперечок і заплутаних питань, які були більмом на очах теологів та філософів; матерія спонукала стільки безплідної праці, що якби навіть ті обґрунтування, які ми висунули проти неї, були визнані не досить вагомими... то все ж, я впевнений, що всі друзі істини, миру та релігії мають підстави бажати, щоб ці обґрунтування були достатніми». На місце «матерії» Дж. Берклі пропонує поставити «всюдисущий» вічний дух, який пізнає й обіймає всі речі й показує їх нам так, як він сам вирішив і як передбачають закони природи.

Чи є в цих міркуваннях певний раціональний зміст, чи ми маємо погодитися з їх оцінкою як ідеалістичної "нісенітниці" та «плутанини», про що, зокрема, писав В. І. Ленін, відстоюючи матеріалістичне вчення Маркса. Гадаємо, що слід мати на увазі як перше, так і друге. На наш погляд, В. І. Ленін засуджував Дж. Берклі більшою мірою з політично класових, а не філософ­сько-наукових міркувань. Адже ідею як «матерії», так і «духов­ного первня» ні обґрунтувати, ні заперечити (спростувати) засо­бами строгої науки ще не вдалося. Ленінська критика Дж. Берклі — це критика «ідеаліста» «матеріалістом». Вона має право на існу­вання такою самою мірою, як і зауваження Дж. Берклі щодо матерії.

Що ж до раціонального змісту беркліанства, зауважимо: Дж. Берклі чи не одним із перших теоретиків Нового часу пере брав на себе відповідальність за теоретичне спростування істин­ності та евристичності матеріалізму; він започаткував критику матеріалізму з філософсько-наукових, а не релігійно-філософських (теологічних) позицій. Дж. Берклі чітко вказав на хит­кість головних засад матеріалізму, чим фактично сприяв поглиб­ленню цього вчення в розробках теоретиків пізнішого періоду.

Те ж саме можна сказати й про заперечення Дж. Берклі голов­них принципів природничо-наукового знання, зокрема, вищої математики та фізики. Саме з критичної подачі Дж. Берклі ма­тематики зайнялися уточненням низки вихідних понять теорії диференційного числення, підсиленням "економії математичного мислення", тобто розробкою тих фундаментальних про­блем, на які до Дж. Берклі ніхто не звертав уваги.

Дж. Берклі поставив питання про співвідношення об'єктив­ного та суб'єктивного у відчуттях, про об'єктивність причин­ності та різновиди існування, про психологічну складову про­цесу пізнання, про таїнство будови «протяжного континууму» з «не протяжних елементів» (І. Нарський). До цього слід дода­ти: Дж. Берклі зробив перший крок у напрямку до «абсолютної ідеї», конструктивний пізнавальний зміст якої виявиться зго­дом у філософії Гегеля. Він започаткував відродження (й очи­щення від релігійно-схоластичних нашарувань) великого платонівсього вчення про «світ ідей» як кінцеву причину всього сущого, тлумачення цієї причини вже не лише як Бога (в теоло­гічному розумінні), а як особливої «духовної» субстанції, що не залежить ні від чого.

Саме за її допомогою Дж. Берклі й прагнув пояснити світ, ме­тод його осягнення, моральні якості людей та засади спілкуван­ня їх у суспільстві. Соціальне у Дж. Берклі постало як наслідок «духовного». Власне кажучи, саме це і дає підстави розглядати його як одного з філософів — творців «поза просвітницьких» передумов формування нової моделі соціального. Другим був Д. Юм.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua