Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 1
ПЕРШІ ФІЛОСОФИ

Фалес
(Біля 625-547 pp. до н.е.)
«Вода є саме той вихідний матеріал, з якого вибудовується Всесвіт»

Мислитель увійшов в історію як перший достовірний пред­ставник грецької філософії, як один із «семи мудреців» — гор­дості інтелектуальної культури цивілізації. Він належав до знат­ного роду, був близьким до мілетського тирана Фрасибулу й зв'язаний із храмом Аполлона Дідімського, покровителя мор­ських подорожей і колонізації.

Греція в паси Фалеса переживала складний, хоч і цікавий, період своєї історії. Постійні соціальні зіткнення, конфлікти, війни підточували цивілізаційну цілісність грецької ойкумени і, одночасно, зміцнювали міста — держави як осередки виробни­чої діяльності, політичного та культурного життя народу.

Зовнішні фактори, зокрема, загроза з боку сусідів, а також потреба впорядкування внутрішніх стосунків, обумовлювали пошуки оптимальної соціальної організації. Практично ко­жен із «локальних соціумів» грецьких народів (міста — держави) пережив у своїй історії зміну всіх можливих форм політичної організації — монархію і демократію, олігархію і аристократію, — випробував на собі владу «демоса» і монарха, «кращих людей» та «полісної еліти». Останнє активізувало науково-громадянські роздуми у цьому напрямі. Перші філософські вчення греків не­сли на собі відбиток політичних пристрастей і симпатій, мали значною мірою політизовану спрямованість.

Суспільне життя грецьких народів характеризується, далі, високою інтенсивністю торговельної справи як усередині полі­са, так і в міжполісному плані. Посилюються торговельні зв'яз­ки греків з іншими народами, особливо з єгипетськими та близь­косхідними. У VII-VI ст. до н.е. торговельні зв'язки набули якісно нового рівня. їх інтенсифікувала монета, увінчана дер­жавною печаткою. Монета узагальнювала (і усуспільнювала) індивідуальні торговельні угоди, виступала як символ їх ста­більності, стійкості, відповідальності, а головне — як символ га­рантії торговельної справи за індивідуальною угодою, як тінь, стояла вже держава.

Розвиток зовнішніх торговельних зв'язків, відносна перена­селеність міст — держав, внутрішньополітична ситуація та деякі інші фактори спонукали до життя такий суперечливий суспіль­но-історичний процес, як грецька колонізація. Першими «коло­ністами», як правило, були громадяни, що потерпіли поразку в певних соціальних зіткненнях. Згодом до них приєднались де­мократичні елементи: міська біднота, дрібні та середні земле­власники, ремісники, праця яких поступово заміщувалась більш дешевою працею рабів. А ще пізніше в колонізаційні про­цеси кинулись (і підпорядкували їх собі) найбільш підприємливі представники торговельно-ремісничих верств населення. Не­рідко ініціативу розселення греків брала на себе держава.

Останнє створювало унікальну можливість виробничого, тор­говельного, духовно-культурного спілкування переселенців, з одного боку, з корінним населенням і культурою колонізова­них земель, із другого — з жителями метрополії. Колонії пере­творились у центри культурного спілкування. Надбання тися­чолітніх культур, світоглядні пошуки найдавніших цивілізацій органічно влились у грецьку «свободу свідомості» (Г. Гегель), отримали в ній такий же основоутворюючий статус, як і сюже­ти, що увійшли в неї, власне, з грецької міфології, елементів нау­кових знань, узагальненого соціально-практичного досвіду. За­хідноєвропейська філософська традиція, започаткована грека­ми, формувалась на власній економічній, соціально-політичній і духовній основі і, одночасно, як продовження (і узагальнення) світоглядних надбань зникаючих тисячолітніх культур.

Центром духовно-філософського життя в ті історичні часи було невелике, розташоване на малоазіатському узбережжі Егейського моря, місто Мілет. Через Мілет проходили торговельні шляхи з грецьких міст до Малої Азії. Тут вирувало економічне життя. Процвітали ремесла, формувались перші на­укові та філософські школи. Підтримуючи тісні контакти з іншими містами Греції, збагачуючись досвідом соціального життя та світоглядними надбаннями, що разом із торговельними караванами стікались до міста з найвіддаленіших духовних центрів Єгипту, Індії та Китаю, мілетські мудреці започаткува­ли грецьку філософію, яка, власне, й поклала початок західно­європейської філософської традиції. Першим серед мудрих у цей час був мілетський філософ Фалес.

Про всезагальне визнання філософа красномовно засвідчує така легенда: одного разу греки вирішили подарувати наймудрішому з мудрих золотий триніг. Цілком природно, вони пере­дали його Фалесу. Фалес передав його іншому філософу, той — третьому і так далі. Триніг обійшов по колу сімох філософів і повернувся до Фалеса.

За свідченнями древніх, саме Фалес перший став розмірко­вувати про природу, небесні світила, людське життя і долю. Фалес Грунтовно володів математичними, астрологічними, аст­рономічними й загалом природничими знаннями, які здобув у Єгипті і Вавілонії. Він передбачив сонячне затемнення 585 р. до н.е., визначив рік у кількості 365 днів, розглядав «воду» як першооснову всього сущого. Створив оригінальну концепцію «душі», одухотвореності і божественності першооснови.

«Світ, — вважав філософ, — одушевлений і повний богів». Душу Фалес уявляв у вигляді тонкої (ефірної) речовини, актив­ної сили, носія розумності і справедливості, яка поряд з практич­ними природничими знаниями є важливою спонукою божест­венного, тобто розумного і справедливого, устрою речей. Саме з іменем Фалеса дослідники пов'язують перехід від міфології до власне філософії. Із цим важко не погодитись. Фалес був дій­сним мислителем. Він опирався на конкретні знання, довіряв розуму н, поза сумнівами, розпочав те, що пізніше дістало на­зву філософського способу осягнення дійсності.

Основна теза Фалесового вчення: « Все походить з води; з води виникло і з води складається». Можна припустити, що це не було новим поглядом на світ. Ще давні люди, до Фалеса, розглядали природу як породження Океаноса і Тетіса. Та різниця між їх поглядами була засадничою: Фалес говорив про воду, а його попередники - про божество води; він говорив про реальний предмет, вони ж — про фантастичні істоти. Говорячи про Океанос і Тетіс, вони творили міфологію. Щоб відбувся перехід до науки, необхідно було змінити спосіб мислення, тобто відмови­тися не тільки від практичного, але й від міфологічного способу мислення. Цей поворот і здійснили іонійські мислителі. 1 пер­шим із них був Фалес.

Перед ним постало питання походження світу. Але замислю­вався він не над тим, хто створив світ, а яким був світ від почат­ку. Його цікавило не те, що було перед світом, а що було, власти­во, початком світу. У такому значенні початок світу був першим філософським питанням. Чому саме це питання стало першим? У цьому нічого дивного: людям, з тодішнім розумовим рівнем, котрого ще не зіпсувала наукова критика, здавалося зрозумілим те, яким цей світ є. Від мудреця вони вимагали чогось іншого: їх цікавило питання, яким був світ на початку, і саме це вони вважали найголовнішим. Фалес стверджував, що, врешті-решт, по всіх змінах світ повернеться до свого первинного стану, з кот­рого вийшов.

Ця філософія була ще дуже архаїчною. І хоч вона вже відріз­нялася від міфології, але у своїх питаннях і відповідях на них стояла на межі міфологічного мислення.
Предметом досліджень Фалеса та його безпосередніх послі­довників була природа. Тому найперших філософів Арістотель називав фізіологами, природодослідниками, тобто теоретиками природи.

Наскрізним питанням було наступне: яким був початок при­роди? А означало воно для них: яким був первинний рід (вид) тіл, з котрих розвинулася природа? Пізніше воно було сформу­льовано так: якою була первинна матерія? Але, власне, абстракт­ного поняття «матерія» перші філософи ще не знали. Не відріз­няли вони також матерії і форми руху. Фалесові навіть не спа­дало на гадку, щоб сила (рух) могла бути поза матерією або чимось відрізнятися від неї. Навпаки, він вважав, що здатність рухатися є основною властивістю матерії. Здатність руху він розумів як прояв життя і душі.

Фалес говорив, що «все є оживленим, як це видно у бурштині і в магніті». Ця невіддільність матерії від сили, життя, душі була характерною для першої групи грецьких філософів, що їх нази­вали гілозоїстами, тобто тими, хто вважав життя невіддільним від матерії. Деякі історики вважають їх матеріалістами. Вони не знали інших предметів, окрім матеріальних, але це були матеріалісти, котрі ще не знали чистого поняття матерії і всі матеріальні предмети наділяли духовними рисами.

Чому Фалес вважав, що саме вода, а не інший вид матерії, була першопричиною світу? Можливо, це було відлуння міфо­логічної спадщини про Океаноса і Тетіса. Одначе Фалес зміг дати й інші обґрунтування свого погляду; він посилався на спостере­ження певних явищ: те, що живе, живе вологою, мертве виси­хає, зародки всього є мокрими, а корм — соковитим. Ці спосте­реження приводили його до висновку, що вода є життєдайною, продуктивною силою і має всі риси, необхідні і достатні для того, щоб з неї розвинулася вся природа.

І все ж, незаважаючи на оригінальність і новизну постановки питання, вчення Фалеса про воду, як першооснову всього су­щого, одностайної підтримки не мало. Спостереження інших мислителів засвідчували цілком ймовірну думку про те, що пер­шопричиною світу могли бути й інші стихії. Родич, учень і по­слідовник Фалеса Анаксимандр (біля 610-біля 547 pp. до н.е.), наприклад, стверджував, що першопричиною світу був «апей­рон»; його товариш Анаксимен (біля 585-біля 525 pp. до н.е.) у якості начала всього сущого обстоював повітря; Геракліт (540- 480 рр, до н.е.) — їх органічне плетиво. Дискусія з цього приво­ду продовжувалась досить довго. Заслугою ж Фалеса було те, що він першим поставив це питання і спробував дати на нього більш-менш обґрунтовану відповідь. Роздуми про світ і людину розпо­чали свою майже трьохтисячолітню подорож в історію. За Фа- лесом потягнулась низка філософів, у першій шерензі яких вла­дно виділявся Піфагор.

Значення Фалеса в історії філософії — непересічне. Саме з нього Арістотель розпочинає свою знамениту історію метафі­зики, Теофраст — «природню історію», Евдем — історію астро­номії й геометрії.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua