Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 4
КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Вольтер (Франсуа Марі Аруе)
(1694-1778)
«Як би там не було... моя основна мета полягає в тому, щоб пізнати суспільну людину»

Французьке Просвітництво — це ціла плеяда видатних імен та талановитих праць, конструктивних ідей та оригінальних реформаторських проектів. Мислителі цього періоду в принципі були однодумцями. Вони, так би мовити, «тягнулися» один до одного, хоча й не завжди поділяли погляди «партнерів», підтри­мували між собою товариські стосунки. Якби метою досліджен­ня було виявлення «душі» Просвітництва, ми говорили б перед­усім про Вольтера. Як зазначає В.Кузнецов, «історична роль Вольтера визначається насамперед тим, що він виявився фун­датором, «патріархом» і впродовж більш ніж 60 років своєї твор­чої діяльності залишався найактивнішим та найвпливовішим представником французького Просвітництва» (Кузнецов В. Н. Философское творчество Вольтера и современность // Вольтер. Философские сочинения.— М., 1989. — С.5).

Вольтер народився в сім'ї паризького нотаріуса, навчався в єзуїтській колегії Людовіка Великого в Парижі, виявив неаби­які здібності, серед яких вирізнялась гострота розуму, відчуття ситуації і точне слово, яке супроводжувало його впродовж жит­тя. У 12-річному віці за сприянням аббата де Шатонефа Вольтер ввійшов у коло паризьких вільнодумців. Під впливом їх критич­ного сприйняття дійсності формувалися його проникливий ро­зум, загальне світобачення, вільнодумство. За критику, спря­мовану на герцога Філіппа Орлеанського, після закінчення колегіуму Вольтер був ув'язнений в Бастилію. Далі — більше: сварка з кавалером де Роганом і ... знову Бастилія. Потім — висилка з Парижа, поїздка до Англії, знайомство з англійською філософією і ньютонівським природознавством, перші філо­софські, історичні і літературні трактати.

Повернувшись до Парижа, Вольтер публікує «Філософські листи», які принесли йому визнання і ... викликали різке не­прийняття офіційними колами: за рішенням парламенту цей твір було спалено як такий, який «суперечить релігії, добрим нравам і повазі до влади».

Останнє, між тим, філософа не зупинило. Він пише «Метафі­зичний трактат», «Основи філософії Ньютона», співробітничає з енциклопедистами, публікує свою знамениту «Філософію історії».
Загалом Вольтер прожив яскраве й драматичне життя. Істо­рик і публіцист, поет і філософ, пристрасний і запеклий борець проти релігійного містицизму, він увійшов в історію як вождь Просвітництва, «король вільнодумців», «оракул нових філосо­фів». Драматургічна творчість відкрила Вольтеру шлях до «ви­щого світу», що приймав представника «третього світу» лише умовно, як людину талановиту, але нижчу. Волелюбна ж нату­ра поета та філософа прагнула до рівності та справедливості. Колюча відповідь на адресу одного з аристократів призвела до арешту поета й двотижневого ув'язнення у Бастилії, вигнання з Франції та вимушеного проживання до кінця своїх днів спочат­ку в Англії, згодом —у Німеччині та на кордоні Швейцарії і Франції. За кілька місяців до своєї смерті Вольтер переїхав до Парижа.

Філософська спадщина Вольтера є величезною. Практично все, що вийшло з-під пера мислителя, — драматургічні твори, вірші, памфлети тощо, — можна розглядати як твори філософ­ського спрямування та значення. Головними філософськими творами Вольтера є «Філософські листи», «Основи філософії Ньютона», «Філософський словник», «Кандід».

Філософія Вольтера сповнена протиріч: нищівна критика католицизму збігається з визнанням буття Бога та регулятив­ної функції релігії; поряд із в'їд­ливими есе проти абсолютизму — визнання необхідності «освічено­го монарха», ідеалом якого для Вольтера був... Петро І; неприхо­ване звеличування англійської революції, яка практично й одно­значно інфікувала «революціоністські симпатії» збудженої французької молоді, поєднува­лося з теоретично виваженим обґрунтуванням переваг соціаль­них реформ, мирного реформу­вання суспільства «згори», врів­новаженого «просвітницького правління».

Перебуваючи під сильним впливом ньютонівської механіки, природу Вольтер розглядав як своєрідний годинниковий меха­нізм, де всі форми органічної й неорганічної матерії рухаються завдяки зовнішній силі, що надала світові перший механічний поштовх. Зрозуміло, що це є справою Бога, який, на думку Вольтера, є єдиним розумним світовим первнем, що діє ... за законами класичної механіки.

На противагу релігійно-містичному вченню, існування Бога Вольтер намагається довести раціоналістичним чином. За його думкою, релігія має практичну користь: ідея «Бога» врегульо­вує міжлюдські стосунки, вона потрібна як своєрідна «узда» для трудового люду, як гарантія суспільного порядку. Християнст­во Вольтер витлумачував як вчення, яке оберігає інститут при­ватної власності і моральні підвалини європейської цивілізації XVIII століття.

Усе своє життя Вольтер був ... монархістом. Філософ крити­кував феодальні порядки, на противагу яким обґрунтовував ідею просвітницької конституційної монархії як найбільш привабли­вої форми державного устрою. Він відкидав не лише комуніс­тичні ідеали Мельє, але й поміркований еголітаризм Руссо з його обґрунтуваннями переваг народовладдя. Нерівність Вольтер вважав одвічним законом природи.

І все ж таки вільнодумство брало у Вольтера гору. Як писав про нього О. Пушкін, «якщо першість чого-небудь варта, то зга­дайте, що Вольтер пішов новим шляхом — і вніс світильник фі­лософії у темні архіви історії». Своєю творчістю Вольтер підго­тував «філософський фундамент» Просвітництва, поглибив спектр філософського осягнення дійсності, ввів у нього нові проб­леми, а головне — повернув філософію до реального людського життя, історії та культури як її (філософії) головної тематики.

Філософію Вольтер визначав як любов до мудрості. Предмет­не поле філософії є неосяжним. На думку Вольтера, сюди увіхо­дить усе те, що привертає до себе увагу людини. Мислитель роз­глядав фізичну теорію Ньютона та роль релігії в суспільстві, питання охорони здоров'я та соціально-політичні відносини, особливості розвитку художньої культури та природу людини, проблеми моралі тощо. Здавалося б, розмаїття проблематики «розмиває» цілісність філософського бачення дійсності Вольте­ром. Проте це не так. За фасадом множинності сюжетів чітко простежуємо головну лінію його роздумів — розкриття таємниці людського буття в історії, вивчення культури народів як єдино­го природного підґрунтя досягнення рівності та справедливості в організованому суспільстві.

Людину Вольтер розглядав як істоту суспільну, що живе в оточенні подібних до себе суспільних істот. У своїх діях людина виходить з практичних потреб. За природою всі люди є рівними й володіють природним правом реалізації свободи. Для впоряд­кування та узгодження дій люди «мовчки» передають державі все загальні керівні функції. Держава, у свою чергу, зобов'яза­на забезпечити «природні права» людей, найважливішими з яких є свобода, рівність перед законом і неподільна власність на продукти своєї праці.

Вольтер обстоював ідеал «освіченого абсолютизму», що до­сягається завдяки міцному союзу філософів та володарів. Пер­шим, на його думку, належить законодавча влада, другим — виконавча; філософи просвітлюють голови володарів істинни­ми принципами суспільного устрою, володарі реалізують ці принципи, втілюючи їх у нових законах та повсякденній прак­тиці керівництва державою. Науку та культуру, освіту та філо­софію Вольтер розглядав як головний чинник соціально злаго­дженого життя володарів та підданих. При цьому філософ ука­зував на необхідність постійного реформування суспільства, оскільки будь-який застій чи відмова володаря здійснити ту чи іншу прогресивну реформу загрожують революційним вибухом народних мас.

Геніальною є думка Вольтера про культурну єдність людської історії. Філософ відмовляється від європоцентристської тра­диції, яка домінувала на той час, і розпочинає широке вивчення історії культури та способу життя китайців, арабів, індійців, росіян та інших народів світу. На противагу ідеї провінціаліз­му, що домінувала в тогочасній історіографії та соціології, Воль­тер розвиває ідею прогресивного розвитку людської історії на засадах її внутрішніх законів. У своїх працях «Філософія історії» та «Досвід про все загальну історію і про нрави народів» філософ розглядав історію як послідовний розвиток від варвар­ства до цивілізації. При цьому, важливими чинниками цього розвитку Вольтер вважав науку, трудову і творчу діяльність людини.

Альфою та омегою філософської творчості Вольтера є свобода. «Король вільнодумців» називає свободу найпростішою й водно­час найзаплутанішою філософською проблемою. Очищаючи її від химер, Вольтер визначає свободу як «властивість думати все, що завгодно, й діяти в усьому відповідно до власної волі». Сво­бода, на думку філософа, є найвагомішим дарунком Бога людині. Проте, випестувавши людину у визначеннях свободи, Бог, по суті, втрачає свою владу над нею. Понад те, людина, вважав Вольтер, ніколи «не могла отримати від Бога почуття своєї волі, якби такої у неї не було». Отже, свобода є феноменом виключно людським. Вона постає як властивість виявляти свою волю та діяти. «Сам Бог, — робить висновок Вольтер, — може бути віль­ним лише у цьому розумінні. Він побажав і він зробив це, як вважав за потрібне».

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua