Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 4
КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Дені Дідро
(1713-1784)
«У кожної епохи є свій неповторний дух. Дух нашого часу є духом свободи»


У дусі Ж. Ламетрі й водночас як самостійний та оригіналь­ний мислитель вибудовував своє філософське вчення син замож­ного ремісника з міста Лангре (північний схід Франції) письмен­ник, теоретик мистецтва, організатор і редактор французької «Енциклопедії», переконаний ворог абсолютизму, феодального устрою та релігійного світогляду Дені Дідро.

Творча доля Д. Дідро є неординарною. Закінчивши один з паризьких коледжів, майбутній філософ — енциклопедист від­мовився від кар'єри священика, юриста чи лікаря, тобто від шанованих у тогочасному суспільстві професій, до опануван­ня яких заохочували його батьки. Без матеріальної підтримки та певної професії юнак перебивався випадковими підробітка­ми, вів напівголодний, але духовно насичений, вільнодумний спосіб життя, годинами просиджував у літературних кафе, дис­кутував з приводу гострих питань літератури та мистецтва, філософії та релігії, соціального життя та політики. На одному з літературно-філософських вечорів Д. Дідро познайомився з Ж.-Ж. Руссо. Невдовзі між ни­ми встановилася тісна дружба. Д. Дідро висунув ідею видання «Енциклопедії». До участі в під­готовці видання друзі залучили Вольтера та Монтеск'є, Тюрго та Гельвеція, Гольбаха та Дюк­ло, Кене та Д'Аламбера, Бюффона та багатьох інших відомих філософів, літературознавців, економістів та природодослід­ників.

Просвітницькі мотиви «Енциклопедії» стурбували клерика­лів, які будь-якими засобами намагалися зірвати видання. У1759 році було опубліковано рішення про призупинення робіт над «Енциклопедією». Деякі «енциклопедисти» були змушені відійти від видання, і лише Д. Дідро з групою відданих співробіт­ників довели справу до логічного завершення: сімнадцятитомова «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел» постала перед читачем як виразник передових ідей сво­го часу, як систематизоване зібрання теоретичних обґрунтувань необхідності подолання консервативних засад феодалізму і як, врешті-решт, найфундаментальніший посібник ідейної підго­товки Великої Французької революції.

Перу філософа належать такі твори, як «Думки про пояснен­ня природи», «Племінник Рамо», «Розмова Д'Аламбера і Дід­ро», «Філософські основи матерії і руху», «Елементи фізіології» та ін.
У цих працях Дідро виступає як філософ, який визнає об'єктивне існування матерії, що складається з елементарних частинок — молекул. Основною властивістю матерії є рух, що здійснюється в просторі і часі. Кожна частинка матерії має своє внутрішнє джерело руху — «інтимну силу», зовнішнім виявом якої є механічне переміщення в просторі. Абсолютний спокій, на думку Дідро, є не що інше, як елементарна абстракція; в при­роді його (абсолютного спокою) не існує. Усі явища природи вза­ємопов'язані одне з одним, а зміни, які здійснюються, підпоряд­ковані закону причинності. Філософ підкреслює взаємозв'язок живої і неживої природи, висловлює досить цікаві думки про еволюцію живих істот, включаючи й людину, про взаємозв'я­зок між зміною видів і умовами їх існування.

Природу як об'єкт пізнання Дідро уподібнює неосяжній книзі, в якій вчені послідовно один за одним прочитують все нові й нові сторінки, але ніхто й ніколи не може розраховувати, що коли-небудь зможе перегорнути її останню сторінку. Проте ніяких конкретних меж розвитку людського пізнання Дідро не ставив, будучи переконаним у можливості розгадати най­складніші «світові загадки». У теорії пізнання філософ поєднує переваги емпіризму і раціоналізму, підкреслює необхідність такої раціональності, яка б функціонувала в органічній єдності з чуттєвим пізнанням. На думку Дідро, по-справжньому адек­ватно трактувати природу може лише мислитель, який органіч­но поєднує «раціональну» філософію з «експериментальною».

Значний пласт творчої спадщини Дідро присвячений критиці релігії. Аналізуючи особливості релігійної віри, філософ робить висновок, що вона не веде людину до справжніх істин, а підпо­рядковує її свідомість дикунським забобонам. Релігійну віру Дідро порівнює з тугою пов'язкою на очах, яка робить людей сліпими, не здатними правильно визначити життєвий шлях до щастя, і тоді вони потрапляють до рук священиків, які спрямо­вують їх на тернисту стежину страждань. Філософ — просвітитель обґрунтовує необхідність усунення впливу церкви на суспіль­ство і уряд, секуляризації більшої частини церковного майна, знищення інституту чернецтва та контролю духовенства над освітою. Дідро був переконаний, що через два-три століття ре­лігія як соціальний інститут зникне сама собою. Єдиним провідником людини в царину щасливої Долі, зазначає філософ, має залишитись її розум.

За монастирськими стінами, писав Дідро у своєму знамени­тому творі «Монахиня», панують морок, лицемірство, лукавство, знущання над особистістю, переслідування і помста. Про свобо­ду, яку обіцяли церковники, тут не може бути й мови. Свобода знаходиться за межами монастиря, а значить — за межами ре­лігії; вона досягається зміною обставин, а не лише через супро­тив їм. Цей висновок логічно витікає з поведінки і сумнівів ге­роїні твору (відповідно — з міркувань самого Дідро), однак більш-менш однозначно він не був сформульований. Дідро був сином свого часу, а історичний час більш радикальних виснов­ків ще не настав.

Цікаві спостереження і висновки щодо свободи, моралі і люд­ських взаємовідносин робить Дідро і в невеликій за обсягом філо­софській повісті «Племінник Рамо». Побудована у формі диспу­ту «філософа» з «племінником», який веде свавільний спосіб життя, повість викриває моральну роздвоєність життєвого прос­тору й характеру людей, обумовлених обставинами, які скла­лись.

Безпринципний «племінник» відстоює думку проте, що його моральні вади обумовлені «самою природою» і, якщо воно (при­рода) є єдиною підвалиною людського життя, виховання нічого не може змінити: «вигони природу в двері — вона влетить у вік­но». За таким висновком Дідро попадає в ним же підготовлену пастку, видиратись з якої він намагається апелюючи все до того ж таки до просвітницького виховання, яке, за його думкою, спро­можне «переробити природу в кращий бік». Як бачимо, знову ж таки, до висновків щодо необхідності зміни обставин (природи) думка Дідро не досягає. Філософ залишається просвітителем, який намагається змінити ситуацію своєю «чесною свідомістю».

Після завершення головної роботи над «Енциклопедією» Д. Дідро на запрошення Катерини II відвідав Росію. Цариця до­ручила філософу підготовку проекту соціально-економічних реформ, схвалила проект, щедро винагородила автора і... «схо­вала проект під сукно» разом з пропозицією Д. Дідро про пере­видання в Росії «Енциклопедії». Інакше, мабуть, і бути не мог­ло. Філософ запропонував сміливий план реформування Росії в конституційну монархію з парламентом, що обирається наро­дом; висунув ідеї скасування кріпацтва, урівнювання всіх соці­альних станів у правах, вільного функціонування приватної влас­ності. До таких реформ Росія, як відомо, ще не була готова.

У галузі соціальної філософії Д. Дідро відомий як теоретик, який обстоював вирішальну роль середовища у формуванні лю­дини та особистості. На його думку, вдосконалення соціальних умов є підґрунтям формування духовного світу особистості, цін­нісних орієнтацій, моралі. Такі самі думки поділяли й такі філо­софи, як Гельвецій та Гольбах. Вчення Д. Дідро про формуван­ня особистості шляхом реформування середовища мало на меті не тільки педагогічні (виховні), а й далекоглядні соціально-політичні наміри. Воно стало засадовим для обґрунтування вимог ліквідації «порочних та протиприродних» феодальних порядків, слугувало впровадженню в життя ідей рівності, гуманізму, спра­ведливості.

Д. Дідро заперечував теологічну концепцію божественного по­ходження держави та влади, всіма можливими засобами обстою­вав теорію суспільного договору. Політичний ідеал філософа — конституційна монархія. Згодом, щоправда, Д. Дідро із симпа­тією описує республіканську форму правління, аналізує її пере­ваги та вади стосовно держав з великими територіями, регіональними відмінностями, різноманітним (за етнічним складом) населенням.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua