Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 4
КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Шарль Луї Монтескье
(1689-1755)
«Закони у самому широкому розу мінні — суть необхідні відносини, що витікають з природи речей»

Від імені і творчості цього оригінального мислителя розпочинається безпосередня історія французького Просвітництва — епохи, яка подарувала світові Вольтера і Руссо, Ламетрі і Дідро. Гельвеція і багато інших геніальних філософів, які запліднили цивілізацію ідеями науки і гуманізму, добра і справедливості, виховання і творчості, звеличили розум людини, підняли його авторитет і значення як самодостатньої рушійної сили історії.

Передумову французького Просвітництва заклали професор філософії Роттердамського університету П'єр Бейль (1647-1706) та сільський священик Жан Мельє (1664-1729): праці П. Бейля — «Історичний та критичний словник» та «Відповіді на запитання одного селянина» — теоретично підірвали довіру до метафізики та богословської схоластики; виданий після смерті автора «Заповіт» Ж. Мельє поклав край усіляким мріям про щасливе життя у потойбічному світі та спрямував погляди су­часників на перетворення реальних умов шляхом насильниць­кої революції.

Реалістичну схему «часових меж» французького Просвітни­цтва запропонував російський філософ І. Нарський: від смерті Людовіка XIV (1715 рік), що завершила добу «блискучого абсо­лютизму», до штурму Бастилії(1789 рік). Якихось 70-75 років! А скільки видатних імен, оригінальних ідей, соціальних прог­нозів! І все це в одній країні, а ще точніше — в одному місці — в Парижі, який, без перебільшення, постав у цей час як істин­ний центр світової науки, культури та філософії.

Соціальні обставини — боротьба буржуазії, міського плебсу, селян, ремісників, робітників проти дворянства та духівницт­ва, кризовий стан економічного та політичного життя країни, розлад фінансової системи, непосильні податки, зубожіння пе­реважної частини населення — зумовили антифеодальну та антирелігійну спрямованість Просвітництва, його революційно-реформаторський, пошуковий характер. Просвітники намага­лися зазирнути у майбутнє, не забуваючи при цьому «розраху­ватися» з минулим. Різкій критиці вони піддали релігію та релігійні забобони, абсолютизм та все, що було з ним пов'язано, дворянство та його привілеї.

При цьому просвітники виступали за свободу наукового та філософського мислення, художньої творчості та громадської думки, вимагали встановлення нових, прогресивніших суспіль­них порядків, відстоювали права народних мас на освіту та куль­туру, вірили в людину, в її розум та високе покликання. Голов­ний засіб прогресивних суспільних перетворень вони вбачали в розумі, знаннях, освіті. Поширення знань та істинних понять у народі просвітники розглядали як соціальне завдання, своє по­кликання та громадянський обов'язок. Першим серед перших із них був Шарль Монтеск'є.

Майбутній філософ народився в містечку Бреде (біля Бордо) в сім'ї багатого і знаменитого феодала, де домінували патріар­хальні порядки, свято шанувались католицькі релігійні наста­нови. З 1700 по 1711 pp. він навчався в католицькій школі в Жюльї. Знатне походження давало йому неабиякі превілеї: Кар'єрне зростання Монтеск'є було стрімким і впевненим. У 27-річному віці він отримав посаду президента парламенту Бордо. Виконуючи парламентські (судові) функції, Шарль знач­ну частину свого часу віддавав науці. Він був обраний в члени Бордоської академії, активно займався фізикою, математикою, геологією, вивчав філософські праці видатних попередників. З часом, звільнивши адміністративну посаду, Монтеск'є пов­ністю посвячує себе науці. У його фаворі тепер — філософія, соціологія, юриспруденція, мистецтво і література. Він багато подорожує країнами Західної Європи, зустрічається з впливо­вими політиками, вченими, релігійними діячами. І, звичайно ж, наполегливо працює над своїми філософськими працями. Ос­новні з них — «Перські листи», «Розвідка про причини величі римлян та їх занепаду», «Про дух законів», принесли йому славу як оригінальному й самобутньому мислителю й поряд з творами Руссо мали велику популярність серед інтелектуаль­ної еліти і діячів французької революції 1789 року.

Теоретична спадщина цього талановитого філософа є своєрід­ним і багато в чому новим поглядом на природу та сутність соці­ального. Виявивши природні чинники суспільно-історичного життя, Ш. Монтеск'є започаткував новий напрямок соціально­го філософствування — «географічний детермінізм», що виявив додаткові можливості в осягненні таїнства соціального буття як природного (а не надприродного) процесу. Філософу, на жаль, не вдалося уникнути абсолютизації чинності «географічного чинника» в житті людини та суспільства. У цьому полягає істот­на слабкість його соціально-філософських побудов. Проте спра­ва в іншому. Ш. Монтеск'є першим звернув увагу на дійовість чинників, які до нього, як істотні чинники суспільного життя, не розглядалися. Він виявив існуючий взаємозв'язок між при­родним середовищем (клімат, ґрунти, рельєф тощо) та суспіль­ними процесами, фізичними властивостями довкілля та «духом законів». Ш. Монтеск'є, так би мовити, геніально здогадався про істотну роль конкретно-історичних (у тому числі природних) умов у формуванні вигляду суспільства.

Написані простою, доступною літературною мовою, твори Ш. Монтеск'є перекладали та видавали у різних країнах Євро­пи. До речі, російською мовою його дослідження видавали ще у XVIII сторіччі. Саме в них філософ дав гостру критику абсо­лютизму, здійснив спробу пояснити походження державного ладу та природи законів, запропонував цікавий, хоча багато в чому абстрактний план суспільних реформ.

Ш. Монтеск'є розмірковував над проблемами громадянської історії, історії держави та права, побуту та сімейних стосунків, над питаннями економіки, торгівлі, фінансів тощо. Філософ виступав як своєрідний апологет торгівлі. У ній теоретик вба­чав наймогутніше джерело збагачення держави та відносин між народами. Найглибше призначення торгівлі Ш. Монтеск'є вба­чав у залученні людей до співдружності, миру та злагоди. Між народами, які мають між собою торговельні відносини, підкрес­лював він, установлюються взаємозалежність, зацікавленість та дружба.

З глибоким розумінням реалій економічного життя Ш. Мон­теск'є аналізує проблеми розвитку промисловості, техніки та технології, чинники підвищення продуктивності праці, спосо­би (засоби) заохочення промисловості тощо.

І все ж таки предметом головної уваги філософа було держав­но-правове будівництво, пошук оптимальних законів, за допо­могою яких можна було б забезпечити збалансованість еконо­мічних, політичних та соціально-побутових процесів. Закони Ш. Монтеск'є «виводив» передусім із природних (географічних) умов життя народів. Закони, писав філософ, «мають відповіда­ти ознакам країни, її клімату — холодному, теплому або помір­ному, характеристикам ґрунтів, їхньому розшаруванню, роз­мірам, способу життя її народів — землеробів, мисливців чи скотарів, рівню свободи, що допускається державним устроєм, релігії населення, його схильностям, багатству, чисельності, то­ргівлі, нравам, звичкам». Філософ вводить також поняття «за­гального духу народу», що є важливим досягненням соціальної філософії. Характерно, що Ш. Монтеск'є наголошував на об'єктивності законів суспільного життя. А це вже було знач­ним кроком уперед порівняно з Т. Гоббсом, П. Гассенді та інши­ми мислителями цього історичного періоду.

Філософ виокремлював три різні форми правління, що вста­новлюються в залежності від географічних умов існування на­родів: республіканську (влада знаходиться в руках народу — багатьох або його великої частини), монархію (владою володіє одна особа, яка керує суспільством на основі незмінних законів) і деспотію (влада зосереджена в руках однієї людини, яка вико­ристовує її свавільно). За його переконанням, в основі цих форм знаходяться кліматичні умови: холодний клімат, наприклад, філософ вважав сприятливим для встановлення політичних сво­бод; в той же час, жаркий клімат є таким, що сприяє встанов­ленню «духу рабства». Такі ж відмінності утворюються і в ре­зультаті родючості землі, рельєфу місцевості, наявних водних ресурсів тощо.

Ідеалом суспільного устрою для філософа була конституцій­на монархія.
Серед теоретичних надбань соціально-філософської концепції Ш. Монтеск'є слід звернути увагу на положення про джерела виникнення приватної власності, природу державної влади, переваги республіканського устрою, самоцінність свободи, ком промісний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, природу та чинники розвитку людських (народних) прав. Запро­понований Ш. Монтеск'є (як і дещо раніше Дж. Локком) поділ влади став засадовим для ліберально-демократичного підходу до організації влади. Цей підхід зберігає свою конструктивну чин­ність і в наші дні.

Праці Монтеск'є здійснили помітний вплив на філософів наступного покоління, зокрема, на Гельвеція, Ж.-Ж. Руссо, Т. Джефферсона, А. Фергюсона, а також на представників географічного напряму в соціології.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua