Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 4
КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Джон Локк
(1632-1704)
«Немає нічого в інтелекті, чого ра­ніш не було б у відчуттях»

Практично одночасно з Б. Спінозою ідею розуму (поміркова­ності, розважливості, мудрості) в соціальній організації форм державності та права обґрунтовував ідеолог класового компро­місу великої буржуазії та частини земельної аристократії (так званої «славної революції», або перевороту 1688 року), англій­ський філософ-просвітник Джон Локк.

Великим філософом він став завдяки двом речам — емпірич­ній теорії пізнання і доктрині лібералізму. Над цими речами філософ працював усе своє життя. «Два трактати про управлін­ня державою» та «Лист про віротерпимість» Дж. Локка справи­ли колосальний вплив на політико-правову практику. «У філо­софсько-правовій теорії Дж. Локка, — підкреслює 3. Солов­ьев» — вперше виказав себе той громадянсько-правовий ідеал, який був об'єктивно затребуваний добою, і проголошуючи який буржуазія, що ставала на ноги й вивищувала себе, лише й могла забезпечити собі роль загальнодемократичного лідера» (Соловьев З.Ю. Прошлое толкует нас. — М., 1991. — С. 150).

Дж. Локк народився і виховувався у пуританській сім'ї провінційного адвоката у містечку Рінгтон, навчався у Вестмінстерській школі, згодом — в коледжі Крайст-Черч Оксфордського університету, де вивчав філософію, природознавство, медици­ну. Після його закінчення викладав у ньому грецьку мову, риторику, моральну філософію. Окрім викладацької роботи, юнака цікавили природознавство, точні науки, експериментальні дослідження. Він, зокрема, захопився хімією й часто допомогав Роберту Бойлю в його хімічних експериментах. Одночасно Локк проводив метрологічні спостереження, ґрунтовно вивчав медицину.

У 1667 р. Локк залишив коледж, поселився в сім'ї Ешлі Ку­пера (майбутнього графа Шефтсбері), де він виконував обов'язки домашнього лікаря та вихователя майбутнього графа Шефт­сбері. Слідуючи за своїм вихованцем, філософ Локк обіймав від­повідальні посади в урядових установах Англії. Злети і падіння Шефтсбері — політика і державного діяча — безпосередньо відображались і на долі його вихователя. У протиріччях супереч­ливих подій Дж. Локк підносився та падав (аж до переховуван­ня за межами держави) у своєму політичному статусі. Проте ста­лою у житті цього видатного мислителя завжди була глибока повага до науки та до вчених, знайомством та дружбою з якими Дж. Локк пишався постійно й незалежно від посади чи свого по­літичного статусу.

Головним філософським твором Дж. Локка вважають «Досвід про людський розум» (1690 рік), в якому автор піддав критиці вчення Р. Декарта про вроджені ідеї та вчення Г. Лейбніца про вроджені практичні принципи.
Продовжуючи лінії Ф. Бекона та Т. Гоббса у філософії. Дж. Локк відстоював досвідно-чуттєвий характер людського знання. Ідеї, підкреслював він, набуваються у досвіді й аж ніяк не є вродженими. Душа дитини — це "порожнє припущення" (етріу cabinet), «чиста дошка» (tabula rasa), що наповнюється змістом завдяки досвідові. Філософ розрізняв два різновиди до­свіду — зовнішній та внутрішній. Перший здійснюється як чут­тєве сприйняття зовнішніх предметів, другий — шляхом реф­лексії (самодіяльності душі), тобто шляхом спостереження, якому розум підпорядковує свою діяльність та способи її виявлен­ня.

Продовжуючи Епікура, П. Гассенді, І. Ньютона та П. Бейля, Дж. Локк розвиває матеріалістичне вчення про природу й вод­ночас визнає Бога як кінцеву причину всього сущого, підкреслює соціальну значущість наукового пізнання й водночас допус­кає можливість пізнання через божественне прозріння та осяг­нення змісту деяких тез християнської догматики. Компроміс між релігією та наукою Дж. Локк розв'язує все ж таки на ко­ристь останньої. «Віра не може мати силу авторитету перед ли­цем ясних та очевидних розпоряджень розуму» (ЛоккДж. Изб­ранные философские произведения: В 2-х т. — М., 1960. — ТЛ.-С.671).

Цікавими, хоча й досить суперечливими, є вчення Дж. Локка про первинні та вторинні якості речей, теорія формування склад­них та абстрактних ідей, вчення про істину та інтуїцію, етичні та педагогічні погляди філософа. Суперечливість філософських конструкцій Дж. Локка створила можливість для різно-спрямованого використання його ідей («і Дж. Берклі, і Д. Дідро, — пи­сав В. Ленін, — вийшли з Дж. Локка»), інтерпретації його вчен­ня як у матеріалістичному, так і в діалектичному ключі.

Як соціальний філософ і політолог, Дж. Локк відомий як ав­тор ліберально-демократичної концепції соціальної організації суспільного життя, базованої на: 1) обґрунтуванні поняття при­ватної власності як необхідної умови розподільчої справедли­вості; 2) договірній інтерпретації повноважень держави; 3) до­корінному переосмисленні ідеї «природного права».

Головні положення політико-правової концепції Дж. Локка з симпатією коментували й поглиблювали Вольтер та І. Кант, Д. Юм та Ш. Монтеск'є, Б. Франклін та Т. Джефферсон, А. Сміт та Й. Гете, Д. Дідро та багато інших мислителів. Ці положення не тільки не втратили сенсу впродовж XVIII- XIX сторіч та в наші дні, а й у певному розумінні взагалі можуть виявитися «вічними». За словами З. Соловйова, «вони не можуть ні заста­ріти, ні відмерти, доки в усьому світі не утвердяться інституції громадянського суспільства, засади конституціоналізму та по­ділу влади, доки не перестане розвиватися та справляти свій нормувальний вплив на соціально-політичну практику кон­цепція прав людини» (Соловьев З. Ю. Прошлое толкует нас. — М., 1991, —С. 149).

У чому ж сила і новизна підходу, запропонованого Локком? Виходячи, як і Т. Гоббс, з визнання засад суспільного життя як своєрідного «природного стану», Дж. Локк тлумачить цей стан. Уже не як «війну всіх проти всіх», а як стан рівності, в якому вся влада та правозалежність є взаємними. Кожний індивід, вва­жав Дж. Локк, має безконтрольну свободу й водночас підпадає під вплив свободи іншого індивіда: ніхто не має права обмежу вати іншого в його житті, здоров'ї, свободі або майні. Першим і головним чинником свободи, згідно з Дж. Локком, є принцип недоторканності приватної власності.

Таке тлумачення «природного права» суспільного життя по­требувало внесення радикальних змін в його «теоретичну мо­дель». «Природний стан» у локківській інтерпретації набув вигляду «чесної конкуренції», що ґрунтувалася на рівності та взаємовизнанні. При цьому рівність філософ розглядав не як одноякісність індивідів від народження чи від спеціального урівнювання їхніх характеристик, а як рівність можливостей та до­магань. Дж. Локк, отже, узагальнює започатковану Т. Гоббсом ідею «рівності без зрівнялівки», завершує теоретичне обґрунту­вання породженого практикою принципу соціальної організації: всі люди, незалежно від природної нерівності, раз і назавжди ма­ють бути визнані економічно самостійними суб'єктами, що знаходяться у відносинах добровільного взаємовикористання.

"Економічна самостійність" суб'єкта, у свою чергу, потребу­вала соціальних та політичних гарантій. Дж. Локк перебирає на себе відповідальність теоретичного обґрунтування їх. Філо­соф пропонує нове тлумачення «суспільного договору». На його думку, при переході від «природного стану» до «держави» при­родні права та свободи не втрачаються, як гадав Т. Гоббс, а збе­рігаються при індивідах. Державі індивіди «передають» не всі свої права, а лише ті, які пов'язані з охороною власності, життя та свободи. Відповідно змінюються статус та функція держави в житті суспільства. Згідно з Дж. Локком, держава не «охоплює» індивіда повністю, як вважав Т. Гоббс, а лише гарантує його сво­боди. Держава створюється лише з метою кращого втілення та гарантованого захисту природних прав людини. Не «держава над людиною» , а «людина над державою», вважав Дж. Локк, під­креслюючи водночас думку про те, що громадянин зобов'язаний підкорятися державі лише тією мірою, доки вона не починає загрожувати його головним інтересам.

Захист людини від можливого свавілля держави здійснюєть­ся, згідно з Дж. Локком, розподілом публічно-владних повно­важень держави між різними її структурними елементами. Ці елементи мають урівноважувати один одного, філософ скрупу­льозно описує повноваження та функції законодавчої та вико­навчої влади, обґрунтовує статус людини в системі владних від­носин як незалежної особистості, що досягає блага (під захистом держави) лише завдяки власній наполегливій праці.

Ніхто нікого не може примусити бути багатшим або здорові­шим усупереч його волі, писав Дж. Локк. Усе це людина повин­на здійснити сама, якщо має в цьому потребу, філософ підкрес­лює самоцінність особистості, яка стверджує себе засобами тру­дового збагачення власністю, здобуття на її ґрунті незалежних переконань. «Людина, пануючи сама над собою й володіючи влас­ною особистістю, — писав Дж. Локк, — ...містить у самій собі велике підґрунтя власності» (Локк Дж. Избранные философские произведения: В 2-х т. — М., 1960. — Т. 2. — С. 28). Ніхто — ні держава, ні церква, ні мораль — не повинен порушувати зазна­чене підґрунтя, обмежувати свободу. Свободу можна лише узго­джувати. Найефективніше цю функцію може виконувати пра­во. Дж. Локк аналізує підстави правової регуляції суспільних відносин, переосмислює функціональні особливості держави, закладає засади нової (відмінної від традиційної «моральної філософії») галузі соціального філософствування — філософії права.

Головна ж заслуга Дж. Локка, на наш погляд, полягає в тому, що він першим із теоретиків Нового часу (і, мабуть, у філософії взагалі) сформулював новий соціально-філософський та політико-правовий ідеал — ідеал суспільства, в якому кожна людина від самого початку визнається як незалежний працівник-власник—суб'єкт своєї власної свободи. Дж. Локк «повернув» роз­робку договірної теорії держави в нове річище. Він першим се­ред перших поставив перед державою вимогу не лише «мудрого піклування про підданих», батьківського клопотання про опти­мальне врахування загальної та приватної вигоди, а глибокої поваги до дієздатності та громадянської самостійності індивіда. Зазначене річище розширили та поглибили французькі та ні­мецькі просвітники XVIII сторіччя.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua