Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 4
КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Томас Гоббс
(1588-1679)
«Філософія — це раціональне пізнання дій або явищ із відомих нам причин або чинних підвалин і, навпаки, можливих чинних підвалин із відомих нам дій»


Майбутній філософ з'явився на світ у тривожні дні наближен­ня до берегів Англії іспанської «Непереможної армади». Мож­ливо, побоюючись армади, мати розроджувалась важко, дитя з'явилось у світ кволим та хворобливим. Мало хто вірив, що Англія вистоїть у запеклому двобої з армадою; мало хто з членів сім'ї сподівався, що народжене дитя виживе. Проте Англія, як відомо, морський двобій виграла, а кволість та хворобливість від народження не завадили Гоббсу плідно прожити 91 рік, здій­снити кілька мандрівок на материк, написати цілий шерег ціка­вих і змістовних філософських праць. Головними серед них були «Елементи природного та політичного закону», «Про громадя­нина», «Про тіло», «Про людину», ("лаву та визнання Т. Гоббсу, як соціальному філософу та теоретику політики, приніс написа­ний у Парижі й виданий у Лондоні в 1651 році знаменитий «Ле­віафан, або Матерія, форма та влада держави церковної та гро­мадянської». До речі, це саме дослідження принесло йому й без­ліч неприємностей. У суперечливих політичних перипетіях «Левіафан» викликав до себе різноспрямоване ставлення: від за­хоплення та підтримки одними політичними силами до засу­дження й навіть спалення іншими.

Час, як відомо, всьому віддає належне. «Левіафан» Т. Гоббса сьогодні розглядають як одну з перших фундаментальних праць, на ідеях якої ґрунтувалися і з якої виходили концепції «грома­дянського суспільства» та «правової держави».

Життєвий шлях Гоббса розпочинався з Оксфорда, куди він був відданий на навчання з 15-річного віку. Знаменитий універ­ситет, між тим, юнака не захоплював. Він мало читав, зневаж­ливо ставився до класичної спадщини й загалом через все жит­тя проніс невиразне ставлення до університетської освіти. Пере вагу Гоббс віддавав самонавчанню. Під час подорожей (будучи наставником лорда Гардвіка) двадцятидволітній Томас захопив­ся працями Галілея та Кеплера, розпочав вивчати Евкліда. До речі, Гоббс був одним з небагатьох вчених, хто міг ознайомитись з рукописом «Метафізичних роздумів» Декарта ще до їх публі­кації. Від рукопису у Гоббса залишилось суперечливе вражен­ня. Він навіть написав свої роздуми — заперечення, опубліковані Декартом з відповідями на них. Гоббс взагалі пишався своїми математичними викладками. Він самонадійно вступав у поле­міку з відомими математиками, звичайно ж, програвав у диспу­тах, але не визнавав цього, вважаючи свої висновки (скажімо, стосовно квадратури кола і т. ін.) незаперечними.

Загально-філософські погляди Гоббса мали пересічний харак­тер. Маючи підозру щодо атеїстичних симпатій філософа, його мало публікували, особливо в Англії. Збірка творів Гоббса ви­йшла в Амстердамі лише в 1688 році, через дев'ять років після смерті. Як вже зазначалось, славу Гоббсу як Великому філосо­фу принесла праця під незвичною назвою «Левіафан», опублі­кована в 1651 році.

«Левіафан» — це міфічне біблійне страховисько, іменем яко­го Гоббс назвав «державу», підкреслюючи тим самим всесилля цієї соціальної інституції — своєрідного «земного Бога», що пов­ністю підпорядковує собі як окрему людину, так і цілий народ.

Держава, на думку філософа, має земне (природне), а не бо­жественне походження, її необхідність зумовлена природою людини, потребою жити суспільно за наявності різноспрямованих егоїстичних інтересів, потреб, пристрастей, властивостей та сил кожного окремого індивіда. Людина, вважав Т. Гоббс, посі­дає проміжне місце між природою та суспільством. Усі люди від природи є рівними. Проте різниця у вихованні та «тілесній бу­дові» породжує у них неоднакові прагнення. Це, у свою чергу, викликає суперництво, ворожість у відносинах. Людина, робить висновок філософ, є «більш хижою твариною та жорстокішим звіром, ніж вовки, ведмеді та змії» (Гоббс Т. Избранные произ­ведения: В 2-х т. — М.,1964. — Т.2. — С.23).

«Війну всіх проти всіх» Т. Гоббс називає «природним станом людей». У цьому стані маємо, що «людина людині вовк». Зітк­нення людей між собою призводить до руйнівних наслідків, анархії, різнобарвності соціальності такою мірою, що ніхто ні в якій ситуації не може гарантувати захист та безпеку. Люди перебувають у стані загальної невизначеності. їх опановує страх за своє життя. Останнє якраз і підштовхує до роздумів про засо­би врятування та впорядкування відносин. Люди приймають рі­шення про перехід до «громадянського», тобто «суспільного» стану, укладають між собою угоду — суспільний договір, ство­рюють державу. «Держава, — писав Т. Гоббс, — є одна особа, від­повідальною за дії якої зробила себе шляхом взаємної домовле­ності велика кількість людей для того, щоб ця особа могла вико­ристовувати силу та засоби всіх їх так, як вважає за необхідне для їхньої злагоди та загального захисту» (Там же.— С. 197).

Заперечуючи релігійне вчення про «божественне» походжен­ня держави, Т. Гоббс одночасно відкидає утопічні думки про її організацію та статус. Люди укладають між собою угоду не че­рез ідеальні (чи високоморальні) потяги один до одного, а лише Під тиском власної користі, зумовленої як природою людини, так і законами взагалі. Ця «природна необхідність», вважав фі­лософ, якраз і вивела людей із стану тваринних відносин, при­мусила жити суспільно, привела до створення держави та пра­ва, зумовила принципи (закони) спілкування.

Держава, згідно з Т. Гоббсом, — це своєрідний живий орга­нізм, який має душу — суверена, нерви та сухожилля — держав­них службовців, суглоби — виконавчі та судові органи, очі дер­жави — таємних агентів тощо. Як і в живому організмі, головне в державі — це її душа. На її боці — розум, могутність, автори­тет, рішучість. Віддаючи свої права «державі», «уряду», «суверену», народ має підкорятися «загальній волі», дотримуватися Порядку, виконувати всі «природні закони». Т. Гоббс формулює близько двадцяти таких законів. Серед них — прагнення до ми­ру, обов'язок поступатися своїми правами на користь миру та злагоди в державі, повага до чужої приватної власності, взаємо­допомога громадян, дотримання принципу рівності тощо. Фун­даментальним законом суспільно-державного життя Т. Гоббс вважав обґрунтоване Біблією, Конфуцієм та багатьма іншими мислителями правило: не роби іншому того, чого не бажаєш собі.

Спільним критерієм поведінки та мотивації діяльності лю­дей, підкреслював філософ, є користь, вигода для держави. Спра­ведливим у ній вважається також те, що відповідає зазначено­му критерію й не суперечить установленим державою законам. Як громадяни, так і суверен мають чітко дотримуватися законів. Вони мають забезпечувати громадянський мир та суспіль­ну злагоду як засаду засад «здоров'я держави», добробуту гро­мадян, величі суверена. Громадянську війну Т. Гоббс розглядав як «хворобу держави», за якою слідують шаленство, розклад, занепад, філософ звеличував цінність громадянського миру й засуджував революції та бунтівні заколоти як руйнівні чин­ники соціальності.

Т. Гоббс був переконаний, що вся влада в державі має нале­жати правителю — і законодавча, і виконавча, і судова, і зовнішньополітична. Будь-який поділ влади, на думку філософа, не­минуче призводить до непорозумінь, суперечок та громадян­ської війни.

«Царство, розподілене в собі самому, — писав Т. Гоббс, — не може зберігатися» (Там же. — С. 206). Самовладдя суверена не повинне мати меж (Т. Гоббс був прибічником монархії, міцної, сильної, енергійної влади освіченого й мудрого монарха) й вод­ночас мати їх: усе, що суперечить «природним законам» (миру та безпеці), суверен не має права впроваджувати в практику. По­над те, «природні закони» дозволяють не підкорятися сувере­ну, якщо його розпорядження спрямовані проти життя та без­пеки людини.

Дехто з філософів вважає соціально-філософську (державо-будівничу) концепцію Т. Гоббса якщо не тоталітарною (дикта­торською), то, принаймні, недемократичною. Гадаємо, особли­вих підстав для цього немає. Симпатії до монархії та монарха були в ті часи явищем звичним саме тому, що ця форма правлін­ня була мало не найефективнішим засобом забезпечення та зміцнення державності, соціальної злагоди та громадянського миру, а головне — засобом приборкування вивільненої революційним піднесенням руйнівно-бунтівної енергії народних низів. Нові соціальні верстви лише готувалися до відповідальності за влад­ну організацію суспільства, старі ж ще не склали своїх владних повноважень і готові були у будь-який момент перейти у контрнаступ. Політична практика, у свою чергу, ще не завер­шила пошук нових владних структур, не виявила відчутних переваг парламентаризму. На нашу думку, Т. Гоббс не тяжів до тоталітаризму. Він намагався зберегти традицію й водночас від­шукати в ній місце для нових політичних явищ та процесів, зо­крема, для рівності, суверенітету громадянина тощо.

Остаточно вивільнивши соціальну філософію з лабет теології, Т. Гоббс політизував її, підпорядкував державобудівничим про­цесам, пошуку політичних рішень, обґрунтуванню політичних реформ. Загалом, філософська та світоглядова проблематика зміс­тилася на периферію предметного поля соціальної філософії. Вона поступилася місцем конкретним політичним питанням. Післягоббсівська філософія набула яскраво вираженої держа­вотворчої спрямованості. Її новий злет пов'язують з іменами ні­дерландського філософа Б. Спінози та англійського філософа Дж. Локка.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua