Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії
Великі філософи навчальний посібник
Розділ 4
КЕРУВАТИСЬ ВЛАСНИМ РОЗУМОМ

Френсіс Бекон
(1561 - 1626)
«Знання — є сила, сила — є знання»
Згідно з оцінкою Л. Фейербаха (яку згодом повторить К. Маркс), Френсіс Бекон увійшов в історію філософії як перший мисли­тель, який визнав оригінальність природи та можливість її по­яснення не з математичних, логічних чи теологічних припу­щень, а з неї самої.

«Безпосередній та істинний батько природознавства» (Л. Фейер­бах) — Ф. Бекон — народився в сім'ї Ніколо Бекона — лорда-хранителя Великої печатки Англії, виховувався в достатку; отримав ґрунтовну освіту й уже з 16 років (у складі англійської місії у Парижі) виконував відповідальні дипломатичні доручен­ня. Ознайомлення із соціально-економічним, політичним, релі­гійним та придворним життям Німеччини, Італії, Польщі, Данії, Франції та Швеції, висока освіченість, проникливий розум та підтримка впливових батькових друзів дали Ф. Бекону можли­вість заявити про себе працею «Про стан Європи». Згодом з-під пера філософа з'явилося есе «Найвеличніше породження часу», присвячене проблемі універсальної реформи природничих наук.

Політика та наука, філософія та гносеологія заволоділи помис­лами й душевними пориваннями Ф. Бекона, до честі якого слід сказати, що в кожній із цих галузей діяльності та пізнання він спромігся сказати своє вагоме слово.

Як практичний політик (наприкінці своєї політичної кар'є­ри філософ обіймав посаду лорда — верховного канцлера і пера Англії), Ф. Бекон пережив і грандіозне звеличення, і не менш ганебне падіння. За дорученням короля Якова II він вершив долі людей і народів, керував державою і чинив суд і водночас встря­вав у неприглядні придворні махінації, втягувався у поширені на ті часи казнокрадство та хабарництво, за що врешті-решт був засуджений і звільнений з усіх державних посад. Останнє дало Ф. Бекону змогу зосередитися на філософії. У 1620 році він опуб­лікував свою головну працю «Новий Органон», працював над історією Англії, готував третє видання «Дослідів та настанов», а у 1623 році опублікував свою найбільшу працю «Про гідність та примноження наук».

Відсторонений від державних справ, Бекон всі сили і час від­давав дослідному (експериментальному) пізнанню природи. Ця пристрасть, власне, вартувала йому життя: філософ простудив­ся під час проведення експерименту по консервуванню курей шляхом їх заморожування в снігу й помер у 65-річному віці.

Пізнанню природи, вважав Бекон, заважають ряд «ідолів» (примар, помилок), які затуманюють людський розум і засту­ють доступ до істини. Насамперед, це «ідоли роду», помилки, притаманні всьому людському роду. Далі йдуть «ідоли пече­ри»— помилки конкретної людини, обумовлені її звичкою роз­мірковувати про все зі свого власного вузького світогляду. За ними слідують «ідоли площі» — примари, обумовлені спробою пояснити що-небудь з позицій традиційних уявлень. Нарешті, четверту групу ідолів - «ідоли театру» — складають помилки, пов'язані з надмірним захопленням авторитетами. Люди, вва­жав Бекон, мають звільнитись від цих ідолів, повернутись до істинного знання, яке є силою, що дозволяє перетворити приро­ду у «царство людини».

Найбільш ефективною основою пізнання природи, вважав філософ, є індукція — метод, який виходить із сприйняття окре­мих фактів і, піднімаючись, крок за кроком підходить до най­більш загальних характеристик. Цим методом потрібно корис­туватись не поспішаючи, послідовно, системно. Простий перелік Фактів і навіть їх узагальнення може створити ілюзію істини. До неї ж потрібно наближатись скрупульозним, системним узагальненням простого і доступного матеріалу, через побудову відповідних таблиць — матриць, що зрештою й дасть розуміння істини як мети і кінцевого пункту пізнання всього сущого.

Ф. Бекон розробив оригінальну класифікацію наук, обґрун­тував незвичну для тих часів компромісну модель співіснуван­ня науки і релігії, висловив ряд прогресивних суджень щодо ролі науки в розвитку виробництва.
Досить точна та обсягова характеристика Ф. Бекона, як «бать­ка природознавства», таким авторитетним істориком філософії, як Л. Фейербах, на жаль, заступила іншу, не менш цікаву та важливу частину теоретичних пошуків великого реформатора наук — його соціально-філософську концепцію. Ф. Бекон є не тільки фундатором емпіричного методу у філософії, а й автором «критично-реалістичної соціальної утопії» — моделі гармоній­но зорганізованого (ідеального) суспільства, побудованого на засадах приватної власності та поділу праці згідно із задатками особистостей.

«Утопію» Ф. Бекона ми називаємо «реалістичною», тому що, на відміну від Т. Мора та Т. Кампанелли, майбутнє «ідеальне» суспільство він вибудовує на історично підтвердженому, міцно­му фундаменті приватної власності, а не на її усуспільненні, що пропонували великі попередники утопічного соціалізму та ко­мунізму. Практично-політичний, соціальний досвід Ф. Бекона «проявляв» для нього реалістичну картину майбутніх суспіль­них перетворень. Філософ бачив те, що, в принципі, ще не могли побачити охоплені романтичним ентузіазмом гуманізму доби Відродження геніальні мрійники попереднього сторіччя. Ф. Бе­кон був свідком підйому промисловості, потенційної підприєм­ницької та політичної енергії нових соціальних верств, їхньої зацікавленості науками, невгамовності в пошуках каналів упро­вадження наукових знань у практику.

В Англії у ті часи розквітли кам'яновугільна, гірничорудна, металообробна промисловість, акціонерні та торговельні това­риства. Зміцнів вплив Англії на інші європейські держави та народи. Більш дійовою, а головне — прибутковою, стала коло­ніальна політика. «Нове дворянство», купці поступово витіс­няли із сфери політики стару знать. І все це — на засадах приват­ної власності! Філософ розумів її животворну силу й не міг дозво­лити собі навіть думки про її руйнацію, обмеження чи усуспіль­нення.

Реалістом був Ф. Бекон і в розумінні того, що без розв'язан­ня соціальних протиріч, що назрівали, побудова гармонійно ор­ганізованого суспільства є справою неможливою. Як політик.
Ф. Бекон відчував гостру загрозу соціального вибуху, руйнівну потенцію, що відлунням котилася від знедоленої та зневіреної селянської маси та міської голоти. Філософ наполегливо шукав засобів уникнення зазначеної загрози й абсолютно в дусі часу, його ідейних орієнтацій та платонівсько-арістотелівських тра­дицій вибудовував систему упокорення мас, стабілізації суспіль­ства. Головний засіб запобігання народним повстанням Ф. Бе­кон вбачав в усуненні їх «матеріальних причин» — голоду та злиденності народу — за допомогою підвищення зайнятості, сти­мулювання розвитку промисловості та торгівлі, викорінення ледарства, марнотратства, впровадження нових законів, удоско­налення землеробства, регулювання цін, зниження податків.

Не менш реалістичною є й думка Ф. Бекона про те, що «доля людини знаходиться в її власних руках». Щоправда, далі філо­соф вказує на залежність долі від зовнішніх обставин та від фор­туни. Проте, визнаючи і те, і те, Ф. Бекон доходить висновку, що в досягненні щастя багато що залежить від самої людини.

«Досліди та настанови» Ф. Бекона охоплюють широкий спектр життєвих проблем — про істину та смерть, релігію та помсту, батьків та дітей, добробут та доброзичливість, підозру та багатство, пророцтво та честь, красу та потворність, набли­жених та друзів, партії та зайняття науками, манери та пристой­ність, похвалу та марнославство, правосуддя та гнів, мінливість речей тощо. При цьому в кожному сюжеті філософ узагальнює життєвий досвід генерацій, показує, як ту чи іншу проблему ро­зуміли та тлумачили мислителі попередніх епох, як її розгляда­ють у релігії. Ф. Бекон демонструє глибоку філософську еруди­цію, знання історії, релігії, культури.

Твір Ф. Бекона «Нова Атлантида» можна одночасно назвати і утопією, і антиутопією. Утопічним він є тому, що побудова «іде­ального суспільства» засобами одного лише розуму (науки та техніки), як мріяв Ф. Бекон, без відповідних соціальних зру­шень є справою неможливою. «Нова Атлантида» Ф. Бекона є продовженням утопії платонівської «Держави», відродженням мрій великого античного мислителя на матеріалі нових соці­альних відносин та життєвих реалій. Як писав Л. Воробйов,«ра­бовласник Платон» воскресає частиною свого єства у «буржуа Ф. Беконі». Водночас цей твір є антиутопією, оскільки не тіль­ки не продовжує «соціалістичний ідеал» Т. Мора та Т. Кампанелли, а й безпосередньо заперечує його. Приватна власність У Ф. Бекона залишається непорушною, натомість попередники Утопічного соціалізму та комунізму говорили про ліквідацію, Руйнування, усуспільнення її.

Описуючи життя на острові Бенсалеме, Ф. Бекон одночасно з фантазією прогнозував реальні перспективи та напрямки роз­витку виробництва, соціальних відносин, правової системи, сім'ї, моралі, виховання. Мешканці «Будинку Соломона» ґрунтують своє виробництво на досконалому вивченні природи. Тут усе підпорядковано розумові. Люди, озброєні розумом, нау­ками та технікою, видобувають руду для виготовлення металів з наперед заданими властивостями, застосовують складні меха­нізми для виробництва енергії, використовують силу вітру, во­доспадів, сонячну енергію, конструюють підводні човни та лі­тальні апарати, користуються різноманітними добривами у сіль­ському господарстві, вирощують нові сорти рослин і нові види тварин. Вони піклуються про здоров'я, виховання, моральність громадян, стежать за дотриманням законів.

«Нову Атлантиду» Ф. Бекона можна назвати твором науко­во-фантастичного жанру. Цей твір містить у собі цілий каскад науково-технічних ідей. І що цікаво, майже всі вони згодом були зреалізовані на практиці.
Реалізм утопії Ф. Бекона полягає в тому, що вона започатко­вує тенденцію поєднання наук про природу з практикою, роз­гляд науки та техніки як засобів поліпшення життя. Знати, щоб володіти силами природи й підпорядковувати їх волі та інте­ресам людини. — таким є гасло доби. Проте, як слушно зазначає В. Асмус, це гасло «випереджало реальні можливості. Щоб дій­сно змусити сили природи служити людині, потрібні були не тільки нагромадження знань, а й насамперед глибока перебудо­ва всього панівного світогляду, впровадження нових методів дослідження та відмова від фантастичних вірувань у чудеса та у залежність явищ природи від надприродних сил та сутностей» (Асмус В.Ф. Декарт. — М., 1955. — С. 5). Одним із перших цією проблемою зайнявся французький вчений і філософ Рене Декарт.

Назад Зміст Вперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua